Трішечки суміші нафтоньки і гуталінчику (алюзієчка-пародійка на Дереша "Трохи пітьми")

Трішечки суміші нафтоньки і гуталінчику

Кому присвячується? Навіть не знаю. Ну, мабуть, Дерешу, адже взагалі це оповідання першочергово задумувалося як мацюпусінька аллюзієчка на “Трохи Пітьми”…

Берман знову потрапив до лікарні, зі складним діагнозом. Хронічна депресія, манія величі, алергічний пофігізм. Трішечки суміші нафтоньки і гуталінчику, можна ще мазуточку додати, Бермане, і ти вже там: на краю світу.

Чи знаєте ви, о любі читачі, куди потрапляє людина після суїциду? Так, в пекло. А знаєте, в яке? В пекло на землі. Тобто суїцид сам по собі позбавлений сенсу. І так повертаєшся туди, звідки починав. Чи майже туди, хоч яка різниця. Всеодно ніякої надії на порятунок.

Він, Берман, знову потрапив сюди, в табір для тих, хто здійснив суїцид. Тут ангели і подібні істоти проводили інструктаж, так звану соціалізацію, повернення суїцидальників в суспільство, в надії, що вони більше сюди, в цей табір не повернуться, а вони таки поверталися, такі, як Берман, знову і знову.

Це вже далеко не вперше. Колись, ще малесенькою дитиною, він літав над собою, над мамою з немовлям: ним, Берманом, на руках, а сам потрапив кудись далеко, у цей самий табір, де йому сказали: тобі ще не час, зарано тобі вчитися соціалізації, ти, мабуть, чисто випадково сюди потрапив, не туди заслали, вертайся назад. От клята система повернення до життя, що повертає тебе навіть після найглибшого післяопераційного наркозу…

І тепер знову, вже вкотре. Знову цей табір. А він неспроста потрапив сюди, принаймні цього разу. Без роботи, без дівчини, без жодної, анінайменшої надії на майбутнє. Якби була робота – була б надія, от покаже себе якнайкраще, заробить грошей на краще життя, отримає підвищення, а потім – гляди, ще й стане найкращим спеціалістом у своїй галузі… Якби була дівчина, також була б якась надія. От одружиться, зробить дітей, і буде хоча б радіти з їхнього щастя, їхньої самореалізації, якщо не вдалося реалізуватися самому як особистості, може, вдасться реалізуватися хоч як батько.

А так без цього всього депресія. Глуха, суха, безжальна депресія. Час йде так повільно, перестаєш дихати, а він далі йде невпинно, невблаганно, і ти поволі опиняєшся тут, неподалік від лісу, в таборі таких, як ти, грішників, в яких немає надії на порятунок.

Де краще – тут, в таборі між життям і смертю, чи точніше сказати, після смерті і перед поверненням до життя, чи в час життя? І тут, і там ти не з власної волі. Не з власної волі прийшов ти в цей світ, не з власної волі опинився в цьому таборі реабілітації-соціалізації…

Хоч тут він бачив багато своїх колишніх знайомих: он там одна була, на даху серед розкиданих випадково по поверхні даху хризантем.

– Може, ляжемо на ліжко з гіллячок і листя, і займемося прелюдією, а може, зразу коханням в зачарованому лісі під звук цокання копит єдинорога?

– Ні, ми ж в університеті.

– Та в якому ми університеті, ми ж посеред лісу на галявині…

– Не можна, інші суїцидальники на нас дивитимуться будуть…

А точно, аж тільки тепер він побачив тут і інших суїцидальників, зовсім інших своїх колишніх знайомих, але на хвильку задумався, а чого б це цій стрункій і високій дівчині робити суїцид?

Він спробував розширити межу свого раціонально-логічного сприйняття, зробити їй уявну невидиму трепанацію черепа, і побачити, що там всередині… Єдина можлива нафантазована, але логічна здогадка – це те, що вона захотіла скорше перейти до наступного життя. Вона вірила в реінкарнацію. І не просто вірила, вона вважала, що в наступному житті вона стане науковцем, в наступному житті вона зустріне своє єдине і неповторне справжнє кохання, в наступному житті вона заживе наповну, щасливо.

Хотів би він потрапити до такого її наступного життя, або принаймні побачити його збоку, або ж мати принаймні не меншу певність щодо майбутнього: чи про своє наступне життя, якщо воно буде та за умови існування реінкарнації, чи просто про своє звичайне теперішнє життя в майбутньому.

Хоча вона жила своїм майбутнім життям, вона не жила майбутнім теперішнього життя. Для неї не існувало такого поняття, як відкладання коштів для здійснення масштабної мрії в майбутньому, вона жила наступним, а не майбутнім життям і, можливо, теперішнім свого теперішнього життя. Наступне твердження справедливе як для більшості дівчат, так і для неї зокрема: в її руках не затримувалися гроші, а зразу танули, неначе розчинялися в повітрі. Він не збирався осуджувати ні її саму, ні її такий безневинний погляд замученої телички, яку неначе не подоїли вчасно, яким вона могла дивитися (цікаво, що він означав, цей погляд, а може, і нецікаво – байдуже), але йому була вкрай незрозуміла така життєва позиція, це його ображала колись тоді, в ті моменти, коли йому ще було не байдуже.

Більшості зі знайомих дівчат він хотів заспівати уривок з пісні Lacrimosa “Copycat”: why are you so stupid, but why are you so stupid… чому ти така тупенька, ну чому ти така тупесенька, ну чому ви всі такі тупенькі… Мабуть, їй, як нікому іншому, особливо добре підходили слова перекладу цієї пісні лякрімози ксерокс.

Підійди трохи ближче

І почуй, що я повинен сказати

Палаючі слова гніву

Ненависті і розпачу

Що якщо я розіб’ю тишу?

Що якщо я прощу минуле?

Я знаю, що це може звучати кумедно

Сказати тобі що я відчував

Маю на увазі, що справді кохав тебе

Цей сором – моя вина - я знаю

Ну чому - ну чому

Чому ти така тупенька?

Але чому - але чому

Чому ти така тупесенька?

Пішла нафіг сама і твої вбивчі брехні

Я ненавиджу твоє гімняне ставлення

Чому ти мала опуститися так низько

Справжній ксерокс

Що якщо я розіб’ю тишу?

Що якщо я прощу минуле?

Смокчеш як вампір

Кров усіх твоїх друзів

Звиняй, та моя кров була отруєна

Тепер згори у пеклі

Ти вбила любов

Ти вбила довіру

Він сам дивувався, як влучно написана ця пісня, навіть своєї нової не треба писати. Вона казала, що хотіла з ним піти чи на тортики, чи в оновлену Ляльку, тож він їй потім подзвонив ще раз, щоб перевірити, чи справді вона цього хоче, чи ні, вона відмовилася, тож їй це насправді було не потрібно. Від неї не дочекаєшся співчуття, чи розради, це було не її, хоч вона сама хотіла смоктати чиюсь кров, але його кров була отруєна… Він не відчував, що може розраховувати на її підтримку. Адже від неї ніякої підтримки не дочекаєшся. Для неї чужі такі поняття, як жалість чи співчуття (соррі, звісно, за повтор, тавтологію, а може, це мій літературний прийом, і я вас хочу вдвічі важче навантажити?), хоча водночас вона одного разу чомусь вирішила, що може розраховувати на його підтримку. Чого б це? Часом не тому, що він з нею привітався напередодні? Хоч у нього було принаймні дві причини, щоб це зробити. По-перше, щоб вона не могла в майбутньому його звинувачувати у тому, що він не вітається, а по-друге, щоб навчити її добрих манер, таких, як вітання і прощання. Бо взагалі, тоді, коли він її бачив біля жаби, з великими колами навколо очей, які, мабуть, прибульці вималювали, після того він хотів підійти до того чувака, який тоді стояв із нею, і сказати йому. Здоров, чуваче-друже. Ти міг би її навчити добрих манер, як тепер її величають, Ладаха чи Ладаша, чи знов Ляда, чи просто Ля, отож перед тим, як приставати до бідних нещасних замучених злих людей з якимись опитуваннями, слід би було спочатку хоч привітатись, а опісля цього всього дійства попрощатись. Але це так, при нагоді. Ну що ж, бувай друже-чуваче.

Коли він закінчив свої філософські роздуми, опустив погляд із захмарних висот, одразу ж порухав головою і зосередив увагу на іншій знайомій суїцидальниці. Хоча, може, він помиляється, щоби таки весела і життєрадісна дівчина була тут? Може, йому привиджується? Може, він забагато формотеролу надихався? Чи, може, це саме вона просто перечиталася книжки “Трохи пітьми” Дереша, і вирішила поповнити ряди суїцидальників, та спробувати, чи хтось кинеться її рятувати? На жаль, він не знав її достатньо добре, щоб висунути правдоподібну гіпотезу, сказати щось напевне. Хоч навіть того, що він знав про неї, всеодно не міг збагнути. Ну чому вона забувала, що в неї є хлопець, коли вони обнімалися, і раптом згадувала про це, коли він хотів її поцілувати?

Вона була типовою фатальною левичкою, могла з’їсти на обід якого захочеш хлопця, навіть лева. Згадуючи вже про канібалізм, а тут часом не має одного чувака, якого він бачив одного разу в тролейбусі з рюкзаком з написом-назвою групи “Канібальне Тіло”, в якого на лямках були колючки, з нігтями, пофарбованими чорним лаком, в шкіряних штанях, в гадах, які мали і замки, і шнурки, і ремінці, і все, що захочеш, а також в довгому шкіряному плащі, з довгим волоссям, що спадало на плечі. Він мав вигляд трушного гота, але коли Берман поглянув на його лице, він подумав, що якщо б у цього чувака забрати патли, чорний лак з нігтів, броцека з Cannibal Corpse, плащ, гади, шкіряні штани, то він мав би вигляд найзвичайнісінького хлопця. Берман собі подумав, що в будь-якому випадку, чи ходив би Берман далі в косусі, гадах і шкіряних штанях, чи ходив би він в костюмі, чи в будь-чому іншого, навіть якби це все, цей увесь будь-який одяг забрати, він би був собою, далі залишався б таким, який він є. І йому хотілося б вважати, що навіть тоді оточуючі будуть бачити, що він має особливий вигляд, його особливу енергетику, яка приходить не ззовні, не від вбрання, а від нього зсередини. Чи виглядав би він найзвичайнісіньким хлопцем, якби зголив вуса, бороду, знову постригся, чи ні? А ким би йому хотілося виглядати? Згадуючи про вигляд, і повертаючись до теми, тепер вона вже не виглядала якоюсь такою суперсексуальною готесою, якій можна було б писати дифірамби “Твоїй незрівнянній вроді позаздрить сама Афродіта, твоє таке приємне муркотіння дозволяє забути про все на світі, робити боляче мені не треба, я ж стільки чекав на тебе”, вона виглядала якоюсь такою простою дівчиною, стомленою від навчання чи життя. Хоча йому все ще бракує її тлумачень постмодерністичних картин, яких він не міг проаналізувати (що він так любив робити) своїм раціонально-логічним розумом, його лише вабила деколи їхня якась така ірраціональність, трансцедентність, комплексність, кватерніонність, яку він не міг пояснити чи збагнути. А ось ще одна постмодерністична картина. Дві подружки, як Жанна і Лорна, нерозлийвода, і це буквально. Адже ну тільки спробуйте розлити двох істот водяних знаків, не розлиєте ніяк, водою таких не розіллєш. Це вже була яка? Четверта на рахунку рибонька в його акваріумі. Разом з водолійчихою. Водолійчиха розливає поперед рибки воду, в якій та плаває. Ідеальні любовні стосунки лесбіянок, і головне, вони самі часто на цьому акцентували увагу. А Берман так надіявся, що принаймні одна з них бісексуалка. Може, вони просто вдавали? Коли і кого? Хто вони по суті? Якщо вони справді лесбіянки, хай би тоді не морочили голову бідним хлопцям. Хоч з водолійчихами у нього складалися стосунки ще гірше, аніж навіть з рибами. Вони тільки воду і ллють, як політики, а зробити реально нічого ніколи не можуть. Якщо риби мовчать, то вони хоч добре подумають, перш ніж щось сказати, в той час, як водолії ніколи не думають, про що говорять. То руки в нього довгі, то слуху нема.

Тоді, коли він їх обох, і рибку, і водолійчиху обняв за талії, він не збирався до тої водолійчихи загравати, просто хотів, аби вона не почувалася третьою зайвою, якщо вже та її притягнула з собою, а ця водолійчиха цього не оцінила, і ще почала ображати кажучи, що в нього руки довгі. Теж йому, спеціаліст з довжини рук знайшовся.

Ще його просто виводило із себе їхнє взаємне прагнення відфутболювати його одна одній, неначе ти не на ранці з двома дівчатами, а по владних інституціях тебе футболять туди-сюди. Дівчата повинні були боротися за нього, якщо вже дві приперлися, а не спихати одна одній. А може, вони перед тим спеціально домовилися, щоби з нього познущатися? Чому рибка та четверта тут, він ще міг збагнути, ну, батьки оригінали виявилися, всі її чорні речі спалили, коли дізналися, що вона готеса, якщо це правда, не дозволяли їй з нефорами гуляти, бідненька, їй взагалі життя не миле, а чому водолійчиха тут – мабуть, за компанію. Або, щоб підготувати репортаж про життя суїцидальників після смерті перед поверненням.

Берман продовжував роздумувати про рибок і водолійок, і йому почали в голові плестися гіпотетичні розмови, які могли б відбутися, зважаючи на їхні реальні характери.

– Рибонько моя, чи можна було б тебе поцілувати просто в губи?

– Ні, краще поцілуй водолійчиху, дивись – вона стоїть як неприкаяна, а ти їй так сподобався.

– Нє, ти мені сподобався тільки як друг, а от рибоньці ти справді сподобався, може, вам би зайнятися коханням в зачарованому лісі?...

– Ні, ти ж знаєш, що мені батьки не дозволяють зустрічатися з неформалами, вони б такого і на поріг не пустили

(((…а ти сам якось так непомітно неначе випадаєш з розмови, перестаєш бути суб’єктом господарювання, чи то пак, спілкування… і будь-які спроби втрутитися приречені на поразку…)))

– По-перше, скільки разів тобі повторювати, що я не неформал, ти знаєш, що змалку я навіть хотів оперним співаком стати…

– Он піди краще до водолійчихи, в неї батьки нормальні, зрозуміють, чорних речей не спалюють, вона може виглядати як справжня готеса, а я змушена носити ці огидні золоті кулясті кульчики…

– І тобі ці кульчики, до речі, дуже пасують, ким би ти не була – готесою чи ні, а ще, по-друге, я хотів сказати, ми ж в таборі, на природі, тут ніяких батьків нема, зовсім поряд зачарований ліс наших снів і фантазій, але, схоже, мене вже ніхто не слухає чи не чує, бо ніхто не реагує, всі заснули…

Деякі люди позбавляють себе життя просто так, не пробуючи боротися. Але тільки не Берман. Він таке може зробити з чистою совістю лише тоді, коли вже перепробував усі можливі варіанти, коли пробував знайти свою нішу в цьому світі, і так і не знайшов її. В загалі, він міг би позбутися депресії, якби зникли чинники, що її створили. Якби Берман отримав хоч якусь надію на майбутнє – чи то дівчину, чи то роботу, або ж знайшов би якийсь кардинально інший вихід з цієї кризи. Його просто дивувало, як інші люди можуть стверджувати, що їм погано, коли вона навіть не пробували зробити собі краще, в той час, як він вже все життя бореться на марне, як гарячий осел з вітряками, а люди навіть не пробували боротися, і жаліються, як їм зле. Він такого ніколи не зрозуміє.

Чи зрозуміє? Може, в них просто множина доступних альтернатив менш потужна? Можливо, множина стратегій просто порожня? Якби тільки існувала для нього хоч одна доступна йому стратегія з невід’ємною функцією виграшу в забавці духовної самореалізації!

Він повернув голову наліво, і знову здивувався, побачивши ще одну свою знайому тут, може, вона на екскурсії, як Данте, а чи й справді, і рай, і пекло існують як для греко-католиків, так і для православних, як повідає відомий анекдот? Тільки в раю стоїть велика стіна, щоб кожна з цих груп (тобто кожна конфесія) вважала, що врятувалася тільки вона, а в пеклі перегородки не треба, навіщо там приховувати правду? Він з нею познайомився на зустрічі випусників, хоч ні разу її або не бачив, або просто не помічав чи пам’ятав, що бачив у стінах чи поблизу рідного навчального закладу. Що було приємніше: тримати цю канонічну православну на колінах, чи обніматися з рибкою, а не з водолійчихою? Взагалі кажучи, він тоді ще не знав, до якої церкви вона ходить, добре, що випадково дізнався, що вона ходить на Короленка – який же ж він щасливий, що тепер цю вулицю перейменують!!! Тепер всі москалі біситимуться… Це була друга теличка, від якої теж смерділо не зрозумілим запахом, яким чути від всіх тільців, такий собі “Запах тільця”, чи може, це просто феромони несумісності, які, можливо, попереджали про те, що вона з УПЦ МП, давали йому ту інформацію, про яку він ще не здогадувався? В принципі, якщо відкласти в сторону її конфесію, і її запах, вона була дуже навіть симпатичною, ба більше, любила рок чи, може, навіть щось поважче, забруднення навколишнього середовища важкими металами: павер, спід, треш та ін. Вона тоді мала на шиї пацифік. Можливо, вона була справжньою дівчиною-квіткою, чистою безневинною хіпі, така приваблива і п’янка. Кажуть, колись жила якась дівчина з мамою, обоє з УПЦ МП, дівчина вийшла заміж за нашого хлопця, той, звісно, мусів перейти до їхньої віри, як в турків заведено (всіх робити яничарами, обертати в бусурманську віру), аж поки його священик за якусь дрібницю не вдарив по лиці, тоді вони всі троє: він, його жінка і теща вийшли з єдиноправильної і законної конфесії. Може, і ця друга теличка колись вийде зі своєї конфесії, та чи не буде це вже запізно?

Чи розказати читачам казочку в якості рефрена на ніч? Розкажу я вам, дітки, казочку. Про одного самотнього лева, що блукав собі джунглями. І любив він харчуватися різною звірятиною – переважно йому траплялися риби зі ставочка, а також частенько йому дорогу переходили інші леви чи левиці, яких пробував з’їсти, та вони не давалися, бо самі були надзвичайно голодні. Колись він навіть пробував одну кізоньку вполювати, але не вдалося, надто вже сильно вона буцалася ріжками. Отож, найчастіше він харчувався рибками. Хоча одного разу, коли тільки-но завезли до джунглів теличок, він одразу ж спробував одну з цих теличок на смак, адже ж вона сама забрела у його схованку. Чи можна проґавити здобич, що сама йде до рота? Хоча – на що їх їсти, можна спробувати і молочка попити, якщо, звичайно, теличка не дасть кобитом під бік. Ой, довго-довго харчувався лев тільки одним молочком, тільки телятиною, але потім ця телятина закінчилася, прийшлося шукати нову корівку. А нова корівка виявилася королівської масті, така собі короленка, отож йому м’ясо не сподобалося, і він передумав його їсти. А ще одного разу він спіймав у ставку замість звичайнісінької рибки рака, чи то пак, рачиху… але раки так щипаються, що краще їх не куштувати… Тим часом, сидячи у засідці неподалік озера, той звір собі приглядів із засідки ще одну новеньку корівоньку, що прийшла попитоньки водички у ставочку, одного рачка, що виповз погрітися на сонці на берег озерця, ще якусь тваринку небаченої раніше породи – якигось сіамських близнюків, що навдивовижу любили ковбаситись під панк-рок, та інших звіряток, хоч полювати на них він ще не пробував…

Самотній лев

Я самотній лев, що блукає по саванні

Голодний звір, що ласий на кохання

Не пропущу швидкої та легенької наживи

Вечері, що сама прийде сміливо.

Я самотній лев, що блукає по саванні

П’ю кров дівчат, що ріжуть вени в ванні

Спраглий на багряночорну свіжу кров

А також на чисту, безневинну, незаплямовану любов

Як тебе я зустрів, вже не сумую з тих пір,

Ти потрібна мені, щоб не голодувати надмір

Коли прокинеться в мене всередині звір.

Я янгол твій. Чи ще й за сумісництвом вампір.

Я вже не сумую з тих пір, як тебе я зустрів.

Нещасний, якщо ніхто до мене не проявляє почуттів

Коли ніхто не побажає кольорових снів…

Класно сказав один чувак, так жаль, що його нема у цій виправній колонії, дівчата приходять і йдуть, а метал вічно живий. Вони з ним разом слухали “Хай молоток впаде”, взагалі, їм подобалися однакові пісні групи Молотопад, навіть більше, їм обом подобалися інші пісні, наприклад, пісня Серцевий приступ групи Королева, та інші групи, як Сталева Цнота та інші. Він, до речі, навіть пропонував, що можна зробити з його музичною кар’єрою – мовляв, замутити нову альтернативу (крутити як на діджейських круцькалках металеві рифи), хоч йому ця ідея не особливо сподобалася. Краще просто разом зібратися і поспівати пісень Молотопаду.

Уривок з пісні Молотопаду “Кровно споріднені”

…Ми незнищенні.

І не важливо, що трапиться, ми знову повстанемо.

Ми кровно споріднені, ми йдемо до сонця

Місяць, що світиться, піднесе нас високо над землею

Ми кровно споріднені, збираючи зорі

Разом ми маємо силу, що більша за все

Подивись мені просто в очі

Скажи мені, що сховано глибоко всередині

Ланцюги, які слід розірвати

Це довгоочікувана свобода для всіх нас

Ми всі їдемо в поїзді життя, неначе у звичайній електричці. Так класно – вагон повен людей, а в нашому купе більше нікого нема. Бояться? Чи гидяться? А хіба не байдуже? А хіба не класно, коли ніхто зайвий не заважає? А ту фразу про дівчат ще один фанат Молотопаду сказав тоді, на чатівці, коли інший фанат Молотопаду, тобто він сам, Берман, попросив спитатися-передати запитання одній прикольній кобітці, чи має вона хлопця. Йому передали, що має, і тоді фанат Молотопаду сказав. Не сумуй, дівчата – це тимчасове, а метал буде жити вічно. О так! Вічна слава рок-н-ролу! Хай живе свобода й воля!

Звільнення від проблем

Так кайфово звільнитись з роботи

Коли вже зовсім не хочеш боротись

Проти чужих тупих бридких пав

Якщо ти колись працював

З восьмої до двадцять третьої години

І жодної спокійної вільної хвилини

Тобою затикали всі діри

Та щоб знущатись до такої міри!..

Приходиш на роботу зранку і дзвониш у двері

Сторож заснув – глуха він тетеря

Дзвониш дужче вдруге, потієш в одежі

Сторож кричить п’яним голосом:

“Нащо дзвонити, якщо немає пожежі”

На обід ідеш в буфет щоби щось поїсти

Свята прибиральниця не дасть і присісти

Буде вчити, як працювати в команді

Таке враження, неначе вона голова банди

Приспів:

Вічна слава рок-н-ролу!

Хай живе свобода і воля!

Вічна слава рок-н-ролу!

Хай живе свобода і воля!

Хай живе рок-н-рол

Звільнення від усіх турбот!

Не хочеш програмувати за кухонним столом –

Вбий піема осиковим кілком

Отже, ти – недисциплінований працівник

Отож вдар того, хто це сказав під дих

О, так я проблемне дитя

Не хочу марнувати своє життя

Хочу дзвонити всім на халявний вільний лайф

І хочу працювати і жити собі в кайф

Тобі байдуже на сніг, дощ і град –

Тобі навіть пофіг на блиск дівочих помад

Коли ти щасливий у душі

Тобі не страшні ні калюжі, ні бурі, ні снігові дощі.

Шістсот шістдесят шість гривень у кишені

Трудова книжка на руках

Все життя ти неначе на сцені

Твоє життя у твоїх руках.

Приспів.

Метал ніколи тебе не покине, він буде завжди з тобою, хіба що ти сам перестанеш його слухати.

Інший чувак – панкрокер, на якого Берман деколи молився, як на бога, у відповідь на скарги про чорні смуги в житті сказав дуже розумну фразу. Наше життя – принаймні у форматі RGB. І це людина сприймає його, спочатку пропускаючи через сірий фільтр, отримує відтінки сірого, а потім через чорно-білий фільтр отримує бінарну картинку. Але ну як навчитися сприймати світ не через власний чорно-білий фільтр, а як кольорову картинку? Як зняти чорно-білі окуляри, через які ти дивишся на світ?

Берман вчив колись панкрокера про енергетичних вампірів, і як уникати витоку енергії, хоча сам не навчився вчасно їх розпізнавати, і в цьому деяка проблема. Чи вважати вампіром того, хто зовсім непомітно смокче від тебе енергію? Чи лише ззовні неозброєним оком видно хто є хто? А ти сам ніколи не побачиш, не розпізнаєш цього вампіра, якщо. наприклад, на 100 Мб отриманих від тебе енергії він повертатиме 1 Кб, а ти, як дурень, будеш з того тішитися? Повна ізоляція від суспільства не вихід, так ти блокуєшся не тільки від негативної енергії, тобто непланових витоків енергії назовні, але й від позитивної енергії, тобто приємних притоків енергії ззовні.

Наприклад, знову ж таки, коли людина очікує на твою підтримку, але не збирається підтримати тебе, або робить навмисне це так, що ти не відчуваєш ніякого полегшення, а навпаки, ще більше пригнічуєшся… Чи не є поспішним кроком називати таку людину вампіром? Може, це просто неусвідомлений вампір чи просто невмілий друг?

Берман придумав новий спосіб називання дівчат, і пам’ятав його, поки не повернув голову в інший бік, і не побачив ще одної своєї знайомої готеси – мабуть, це був фантом, вона в якійсь іншій площині буття, в іншій альтернативній реальності, в іншому краю, в американському раю, ця друга готеса, та, що сказала “Нам не по дорозі”. Він не пам’ятав, хто вона за гороскопом, мабуть, перше червня – це близнюки. І чого б це йому вона зараз привиділася, дівчина на ймення “Нам не по дорозі”???

Він знову повернув голову в зовсім інакшу сторону, щоб вже всіх готес згадати. Його перша готеса, яка, власне, і познайомила його з готикою, може, вартувало б оновити знайомство? Чи не варто, якщо стільки років промайнуло? Коли стільки часу нічого не було, чи варто тривожити минуле? Просто так? Цікаво, де вона, і що з нею? Чи нецікаво? А хто його зна…

І тут наступає переломний момент. Цікавість пересилює гонор. Берман взяв телефон, взяв в руку слухавку, набирає телефон, покличте Цаню… Тут така не живе, мабуть, ви помилилися номером. Чорт, мабуть, вона теж поїхала або в американський рай, чи в канадійський, чи просто переїхала, хто її знає. Ще одна спроба зажити цікавим пригодницьким життям зазнала краху.

Він недавно, чисто випадково дізнався, хто йому тоді, в шостому класі, написав такі гарні і класні валентинки, а головне, так багато. Хоч тепер вона сказала, що відчувала набагато менші почуття, ніж були описані у валентинках, всеодно було цікаво. Може, вартувало тоді бути більше наполегливим, і розшукати її ще тоді, на місці злочину??? Але він тоді ще був занадто сором’язливий для такого, як і вона, щоб признатися. Та чи відповів би він їй тоді адекватно? Навряд. Адже сам тоді був такий дикий. Своєю дикістю міг би їй зробити травму на все життя. Хоч навряд дівчата, які колись травмували його дитячу підліткову ніжну і надзвичайно чутливу душу, колись задумувалися про подібне. А він міг би собі докоряти навіть за незроблену дурницю, або за якісь інші вчинки, за які ніхто б ніколи собі не докоряв.

Берман знову занурився в особисті роздуми. Життя, що тотожне нежиттю. Без пригод, захопливих забав, цікавих та інтригуючих подій. Без довготермінового майбутнього, забувши про минуле, і повністю ізолювавшись від нього і від суспільства… Скільки можна їхати???

Родатичі, Братковичі, станція Бар (чи колись це називали корчмою). Тут повинні були б виходити всі пияки і корчмарі. По вагону пройшовся чувак з обручкою на пальці. Чому люди одружуються? По неземному коханню? (чи, може, чекають на нього в наступному чи потойбічному житті?) Чи по зальоту? Чи, може, таки за гроші? Чи за візу, за громадянство, проживання, чи за щось інше? Хто зна…

У пункті призначення нас зустрів чорний кіт. Власне, не кіт, а кішка. Чи кітка, як ми любимо казати, чи котяра. Вагітна чорна кішка. Гола вагітна чорна кішка. Жива гола вагітна чорна-чорнісінька кішка з маленькими білими плямками на животику. (Соррі, що пародіюю Дереша, але останнім часом це єдиний письменник, якого мені вдається читати, окрім Франсуази Саган, бо Гі де Мопассан, наприклад, мені не йде). Ця чорна котяра, на щастя чи нещастя? Мабуть, на нещастя. Напевне, вона стільки разів перебігала дорогу, що я саме тому, а не тому, що я неуважний, поранив палець пилкою. 10 років молодший, я би закричав від болю, бігав би по полі, як поранений слон чи бізон, скаржився б на несамовиту біль і лють на всі пилки на світі, але зараз я просто дивився тупо і дивувався, невже кров може бути такою яскравою. Ні звуку, ні слова, просто якесь німе оціпеніння. І безмежне здивування, як може кров стікати так швидко, таким яскравобагряним струмочком як помідоровий кетчуп в голівудських блокбастерах, що повинен символізувати кров. Далі роздуми. А чи можна взагалі померти у стані після смерті до життя? А якщо так, то хто буде винуватий? І куди я потраплю? Чи часом бува не в табір особливо суворого режиму для суїцидальників-рецидивістів???

Через деякий час я вийшов зі стану оціпеніння, відклав пилку, в мене не було бактерицидного пластиру, довелось взяти кілька чистих салфеток і звичайний скотч-лейкопластир.

Пов’язка нібито трималася, коли я продовжував обпилювати стовбури від гілляччя. Потім я вирішив її зняти. Дві салфетки намертво прилипли до руки, наскрізь промокши кров’ю, від чого набули такого насиченого відтінку темночервоного кольору. Заледве віддер їх від пальця, обмотав його новою чистою салфеткою, складеною увосьмеро, і знову обмотав скотчем. Кажуть, за відмову від самогубства мене знову відправлять туди, до життя. Тільки наскільки довго? І чи я просився знову туди, назад до цивілізації?

А поки що, невідомо, скільки, чи цілий місяць, чи півмісяця нічого не залишається робити, окрім того, що чекати, і гуляти по таборі. Одного разу ми знайшли на горищі одного з будиночків посеред іншого сміття стару поламану гітару без струн. Потім пошукали і знайшли чотири струни, натягнули їх на гітару. Спробував щось заграти. Не канає. Чорна фігня, до якої треба струни притискати, перекручена, а що вона, гриф називається? Дякую, уважні читачі, щоб я без вас робив би. Гриф перекручений, струни притиснуті на будь-якому ладі, чи не притиснуті взагалі, одна і та ж нота. Ніякого кайфу від знахідки.

Увесь наступний день шукали ключ до гітари. Ввечері знайшли. Розкрутили трохи, гриф опустився, можна вже навіть щось заграти на чотирьох струнах. Спробував заграти якусь мелодію, як ля, ля, ля, ля, ля-до, ля, ля, ля, ля, ля, ре-до… Необов’язково в цій тональності, камертону ж у нас не було, абсолютний слух втратив ще в школі, отож точно настроїти гітару не вдавалось, ще би знати, які інтервали мають бути між струнами. Спробував заграти смог над водою групи глибоко пурпурових. Прозріння. Якщо накрутити якісь дві сусідні струни на кварту, а не на терцію, грати смог над водою буде набагато легше. Кайф. Полегшення ж яке. Нарешті зміг забути, що болить палець.

Геть всі синтезатори і сопілки. Від нині інструмент Бермана – це гітара. Не проста, а поламана, розбита чотириструнна акустична гітара з трьома вакансіями. Біда. Медіатор (якого мандолінщики чогось називають перце) залетів всередину. Починаєш трусити гітарою взад-вперед, медіатор вредний, не вилітає. Трусиш гітарою далі. З неї починають вилітати шишки, воланчики і всяке інше начиння і приладдя. Пилюка, порох, опилки, стружка. Шматки деревини, трісочки. Стряхуєш це все зі своїх левісів, знову вже зі всієї сили трусиш, і – о, довгожданна мить!!! Медіатор вилітає з ополонки!!!

Під кайфом дива, що трапилося, Берман починає найпростіші рифи. Може, розсунути струни якось на квінти, щоб легше було рифи грати? Не дарма, здається, в гітарі і повинні бути струни розсунені на квінти, щоб легше з однієї рок-н-рольної тональності в іншу переходити, по квінтах. А що, насправді інтервали між майже всіма струнами в гітарі кварти? Ну що ж, дякую за зауваження, читачі, хоч, в принципі, ну яка різниця, кварти чи квінти? Взагалі, кварти – це доповнення квінти до октави. Отож, якщо перейти від логіки розмитих множин до їх доповнень, отримаємо замість всіх квінт кварти, і навпаки. За принципом Банаха, існує тритон – інваріант, тобто нерухома точка. Доповнюй, чи не доповнюй, тритон залишається тритоном. Отримали сігма-алгебру інтервалів. І взагалі, перейти на квінту вверх для гітаристів те саме, що перейти на кварту вниз. Всеодно рок-н-рольний перехід отримаємо у результаті. А ще, Берман завжди думав, що те, що на синтезаторі називається “Pitch Bend”, на гітарі мутиться суванням пальця вздовж грифу, але на власному досвіді переконався, що на акустичній гітарі так того не замутиш, хіба що будеш сувати пальцем поперек грифу.

Тиждень назад, коли одна дівчина принесла у табір звідкілясь бандуру, Берман освоїв цей український національний музичний інструмент. Сьогодні черга гітари.

Коли суїцидальники зібрались обідати, до Бермана підбігла знову та чорна кішка, вагітна гола чорна кішка (ще раз соррі за пародіювання Дереша, але кішка й справді була вагітна). Хтось сказав, мовляв, коти розпізнають добрих людей. У відповідь на що Берман лише спідлоба поглянув на когось, а потім подумав. Ніякий я не добрий, зрозуміла? Я злий. Ану геть звідси! Але кішка чомусь не слухала електромагнітних імпульсів, які їй посилав Берман, і знай далі терлася хвостом до його ноги, стріляла очима, вигиналася дугою. Що ж лишається робити, Берман одягнув хірургічні рукавички, і взяв цю кішку на коліна, і почав знову роздумувати.

В принципі, якщо ніхто з дівчат не горнеться до мене, не хоче тулитися, то пригорну хоч кішку, навіть чорну кішку, символ нещастя, навіть блошисту чорну кішку з трьома кліщами, я ж, все ж таки, у рукавицях і захисному комбінезоні. Віддам їй усю свою ласку і любов, навіть якщо вона на це не заслуговує. Пригрію змію за пазухою…

Потім, коли Берман заносив реманент, він ненароком впустив плоскогубці на спину кішці. Проте вона навіть не здригнулася, мабуть, звикла. І словом не мовила, уявляєте??? Неначе нічого не сталося! Берман з новою силою кинувся у роздуми. Вау, якби ж мені хоч одну таку дівчину.. Але чи я б таку поважав? Мабуть, ні. Але і пробувати перевіряти не варто, це погана ідея: вони точно не зрозуміють, що ти їм кинув на спинку плоскогубці просто так, щоб перевірити, як вони відреагують. Якщо дівчина охолонула, стандартні засоби її більше не розпалюють, варто спробувати змусити її ревнувати. Хоч якщо вона вирішить, що ти їй зрадив насправді, і трапиться тобі така норовлива, може піти назавжди. А якщо зрозуміє, чого ти хочеш, може навмисне поводитися інакше, наперекір тобі, тобто твій вчинок дасть кардинально інший ефеки, ніж той, на який ти сподівався. Або може трапитися зовсім не ревнива, якої так не можна розпалити, що тоді? Може, почешу щіткою своє волосся, це колись завжди мене заспокоювало. А якщо мені яка-небудь дівчина заплітала косички сходинками, чи якось по-іншому, це ще й неабияк мене заводило.

І з цими думками Берман і заснув. А на ранок він прокинувся знову в цивілізації, і далі розмірковував.

О, хто я, хто –

маленький хлопчик чи дорослий мужчина,

каверзний підліток чи маразматичний стариган?