Хам

Хам.

Серед всього, сказаного нею, я повірив лише одній фразі.

– Ти хам.

Це прозвучало так щиро і відверто, що я аж від душі розсміявся. Крім того, у людей зазвичай не має потреби брехати, висловлюючи негативну критику. Люди брешуть, коли до когось підлещуються, коли когось хвалять, коли їм чогось треба. Люди брешуть, коли ти їх питаєшся: “Що не так? Чому ти раптом замовкла?”, а вони продовжують мовчати, або ж починають щось невдало імпровізувати на ходу. Всі брешуть, як стверджує видатний доктор Гаус в однойменному серіалі.

Можна сумніватися в щирості, коли тебе оцінюють позитивно. Хоча, навпаки, зазвичай, коли тобі вішають лапшу на вуха, і підлещуються до тебе, ти це сприймаєш аж занадто позитивно, і ніколи не сумніваєшся в щирості людини, яка тебе хвалить. Якщо вона, звісно, перед тим не набрехала тобі нагло просто в очі чи у вуха.

Коли тобі висловлюють негативну критику, ти зазвичай не задумуєшся, що вона щира. Навіть якщо людина помиляється у своєму суб'єктивному баченні, ти можеш навіть не сумніватися, що в душі вона думає точно так само. Коли тебе хвалять, ти ніколи не можеш бути впевненим на сто відсотків, що людина, які присвячує тобі оди, насправді так само думає про тебе, як заявляє. Майстерні брехуни і брехунки можуть набрехати про що завгодно таким способом, що ти навіть не засумніваєшся в тому, що це правда.

Гм. Це була правда. Я й справді був хамом. Це мені навіть подобалося. З іншого боку, це виявилося єдиним способом спровокувати її на щось таке, у щирості чого я не сумнівався.

Всі мої колишні друзі рано чи пізно дізнаються про негативні риси мого характеру, розчаровуються в мені, і забувають про мене. Це цілком природній перебіг подій. Отож, це навіть на краще. Вона швидше дізналася хто я, вона швидше розчарується в мені, і сам процес розчарування в неї займе набагато менше часу.

Взагалі-то якось дивно. За всіма класичними книжками, хамами називали тих, хто цілував дівчат без дозволу, лапав за задницю і т.д. Це жодна дівчина не назвала мене хамом після будь-яких подібних вчинків. Зате ця дівчина насмілилася назвати мене хамом всього-навсього через те, що я сказав, що голодний, і хочу вже піти додому. Тільки через те, що дав їй своїм виглядом зрозуміти, що мені байдуже, чи вона хоче ще зі мною гуляти, чи не хоче, бо я в будь-якому випадку вже нагулявся, і більше гуляти не хочу. І через те, що не захотів з нею піти в дитяче кафе Пінгвін, і, мабуть, купити їй зеленого чаю. Ненавиджу зелений чай. Так само, як і вона ненавидить людей, які люблять цукор, тобто і мене. Байдуже, пожартувала вона, а чи говорила всерйоз, а може, вона просто-напросто ще раз збрехала.

В принципі, вистачило всього-навсього менше, ніж одну годину, щоб зрозуміти, що в нас з нею зовсім різні смаки і погляди на світ.

Вона мені не сподобалася, і вона це зрозуміла. Принаймні, я так вирішив, заглянувши їй у вічі.

Мені вона здалася неймовірно примітивною. Хоча, можливо, все було зовсім навпаки, і це я, переобтяжений своїми стереотипами, знаннями і досвідом, не міг в принципі зрозуміти її простої і водночас неосяжної для мене геніальності.

Мені також категорично не сподобався спосіб її знайомства зі мною. Вигадана історія про неіснуюче минуле, така примітивна до неможливості. Ну невже її багата уява на брехню не могла зварганити щось краще? Щось більш романтичне, приємне і правдоподібне водночас?

Єдина річ, що змусила мене з нею зустрітися – це цікавість, що пожирала мене просто зсередини, і вимагала відповіді вже і негайно: хто це мене так домагається? І звідки вона мене знає? Чи це часом не якась дівчина, яку я відшив раніше, або яка відшила мене?

Хам…

Можливо, це був єдиний спосіб для неї зацікавити чи зачепити мене за живе.

Мабуть, вона справді мене здивувала, але це не принесло їй очікуваного ефекту.

Ще ніхто не називав мене хамом!