Три осінні затьмарення

Чорний вересень

Чорний вересень ніччю,

чорний вересень вночі.

Теплий вересень вдень,

зелений і сірий,

Вперше небо здивовано

в вікна глянуло.

І дерева жевріли,

трішки стомились

і пустили листочок

на лобове скло,

лише ледь пожовтілий.

Затремтіли трамваї.

Ніччю вересень чорний,

Ліхтарі скидують блиск пожовтілий

на лобове скло.

Вересень чорний вночі,

ще ніхто не вірить у осінь.

Ти все мчиш наперед думками,

в таксиста жовтий светр,

він ніяк не зігріється.

Вересень ніччю чорний,

а вдень зелений і сірий,

наче двері підїзду,

як люстри в підвалах кнайп.

Обігрівач не працює в таксиста і вдома.

Ніччю вересень чорний,

а лист ще не зблід на склі.

Ти все мчиш наперед думками,

ще не знаючи осінь.

Падає вниз ще не листя ,а яблука,

важкі і найкращі.

Падають ліхтарів погляди на скло

і кожен таксист знає

Вночі вересень чорний.

Жовтень лише поруч

Ніччю в напівсні

зірваний дзвінок,

Текстів сновигання

вже мене залишило,

Шепіт в когось в горлі

затерпає благання.

Прийди, явись, розваж.

Давно так не було слів,

які хотілось чути,

Давно так не було рук,

які тримають міцно.

Нажаль все в напівсні

так швидко жовкне, зникає.

Осінь, яка мимохідь,

осінь, яка "була".

Жовтіла, зникала, "поруч".

Друзі були "поруч",

любов була "поруч".

І часом хотілось: "візьми

льодяники з моїх кистей!"

І часом здавалось:

"приходь до мене на площу..",

Де лавочок теплі суцвіття

і зоряні верби

спадають на плечі.

І сірість бетонних квадратиків-плиток -

це наший давно зацілований простір.

Все наше "було".

Це просто "поруч".

Пригоршні листопаду

Твої очі здіймаються мов птахи

до моєї голови в хмарах,

Я ходжу цілий день гаряча.

Візьми свої очі, сховай їх

руками і книгами,

Згуби себе, милий, у листі,

що падає, падає.

Як падає ніччю, коли ніхто не бачить,

моя душа,

падає попід ноги.

Мене ти береш, загортаєш руками,

довгими мов лоза.

Я чую, як ти співаєш і пестиш мене

голосом,

Шепочеш собі самому

слів листу пригоршні.

Ти їх засипаєш. Ти хочеш мене забрати,

таку невловиму, легку, невимушену,

Як свій єдиний рятунок,

як весь свій дім і прагнення.

Я тільки дзеркало, милий,

від мене все відбивається,

І всі свої відображення ти випиваєш

як каву,

Щоб потім безсонням себе виснажити.