На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Кіт 008

Фома Пугаляк, 13.04.2009 року



//текст повинен спровокувати людину піти купити Львівського пива, оскільки автор переживає, страшенно переживає, що пивоспоживання впало, економіка ледь животіє, дощ падає і в повітрі починають літати всілякі алергени. Тому присвячую ++++++. Знаю).

- Котику, ну йди вже сюди, - промуркотіла вона, всміхаючись настільки ласкаво, наскільки це взагалі було можливо.

Котик, здавалось, не надто перейнявся таким проханням, того, примружив око і, роблячи вигляд, що не чує, злегка повернув голову в ту сторону, з котрої йшов гул якоїсь афро-американської музики від звичайнісінького радіо, яких повним-повнісінько в звичайнісіньких квартирах пост-совдепівського простору. Кажуть, їх собівартість в виробника три-чотири копійки. Зрештою, так не думав котик. Так подумала вона і вирішивши, що потрібно якимось чином зацікавити свого співмешканця не збрехала:

- Сьогодні шеф знову до мене приставав. Придурок, - вона зробила вимушену жіночу паузу і полегшено зітхнула, - рада, що незабаром забираюся з тої роботи.

Співрозмовник ніяк не зреагував на такі зізнання. Жодного руху.

- Знаєш, - продовжила вона, в надії, що котик бодай проявить мінімальні ознаки життя, якщо його спровокувати іншими словами, - Маріанна знову сьогодні питала хто зі мною живе. І я збрехала. Так, наче тебе дійсно не було в моєму житті. Це ніби, - вона знову зробила паузу і зауваживши, що він повернув врешті голову до неї, підвищила голос, - якась гра. Ну, я про розмови з подругами. Уявляєш, вони навіть наважуються говорити, що ти мені непотрібний. Та й дідько з ними, ми ж обоє знаємо, що ти – най-кра-щий. Декотрі жінки не розуміють, що такій істоті як я, себто, відьмі, (кажучи поміж нами, можна не вживати слизьких понять на кшталт ворожка, цілителька, чарівниця), не конче потрібний той, хто багато балакає. Посипала на дерев’яну фігурку щось схоже на попіл, поглянула на небо. Встала, підійшла до котика, провела рукою по чорному хутрі і, якось дивно усміхаючись, впала біля нього на ліжко й всміхнулась, думаючи щось своє. Напевно воно було вкрай цікавим, адже котик замурчав і пригорнувся до господині, вимагаючи пестощів, як це зробив би будь-який чоловік, котрий живе з привабливою жінкою.

Вона встала, потягнулася, намагаючись розігнути спину, що затекла від довгого сидіння. Так само бабахнулась на диван і, перебуваючи в позиції «земля зверху», роззирнулась. Кота, звичайно ж не могло бути. Більше того, погода була невибагливою – від ранку йшов дощ, постукуючи по бляшаному заіржавілому підвіконнику й помалу проробляючи собі струмок через щілину поміж гумою вікна та залізною рамою. Який на хрін кіт? Згідна, початок доволі непоганий. Але ж. Хіба на котах зімкнувся світ й нема більше про що писати? Ніхто не повірить. Сюжет з відьмами заюзаний до неможливості. Хоча. Вона обіцяла спробувати містику. «Дві можливості на попс, - проговорив він сьогодні, втираючи слину в подряпану руку, - містика і секс. На це завжди ведуться». Можливо то втирання слини й облизування руки навело її на думку про кота. Годі про нього. Й про кота. Треба зосередитися. Піднялася з дивана. Підняла покривало, переконалася, що під її лежаком пилюки більше ніж думок. Принесла віника, обережно змела весь пил на листок з заголовком «Кіт Дездемони». Зробила акуратний конвертик та відчинивши на кухні дверцята під умивальником викинула в відро з сміттям. Задумалася з чого почати. Заварила кави.

Заварив кави. Посьорбав з ложечки. Так, Валентин обожнював сидіти за монітором і отак посьорбувати каву. Аякже, саме посьорбувати. Кращого слова для того не знаходив. Й не знаходив кращої розваги аніж дивитися в ті смішні обличчя. Зайшло двоє хлопців. Вони щось попатякали про футбол, кинули пару масних жартів на рахунок дівчини котра вийшла перед тим як вони ввійшли й побрели собі на шостий поверх.

Лампочка справа позеленіла й Валентин перемкнув монітор на четвертий під’їзд будинку 8. О, цей будинок він любив. Дивним чином, в ньому зібралося найбільше алкоголіків, крикливих бабусь, бультер’єрів на метр квадратний, покійників, музикантів. І там жила Валя. Зізнатись чесно, насправді не знав Валя вона, а чи може Соня. Однак, він мав право охрестити її Валею. Для чого вигадувати імена, якщо можна назвати своїм, першовідкривача. Саме так, бо дуже часто Валентин почувався дивно, наче це він на передовій, наче саме його, Валіка, вона доводить цього разу до оргазму. Тим більше, що він знав більше її таємниць, аніж всі подруги вкупі взяті. Ті проносилися з тортами й червоними винами дурнуватим стадом, лишаючи по собі жуйки приклеєні біля камери чи лушпиння з соняшникового насіння, й не знаючи справжнього життя колежанки. Можливо, їх чоловіків вона також «бацала».

Найбільше, окрім Валі, йому імпонувало спостерігати на відчужені обличчя, бачити ніяковість незнайомих людей, що раптом зустрілися в його, Валіка, ліфтах. Це викликало в нього сміх. Ніяковіючи, люди тиснулися в маленьких кабінках, дихали одне одному в обличчя чи спину, зрідка віталися, а Валік записував це все на камеру. Така вже в нього робота. Нехай погана. Але платять. Нехай, трішки дивна ланка СБУ. Але йому що? Мав свій хліб. Й видовища. Манюсінькі камери, прилаштовані за залізною перегородкою, зробленою наче як для вентиляції, окрім того мали вмонтовані мікрофони, що давало достатньо інформації. Йому? Ні. Він знімав чуже кіно. Й в обов'язки входило фіксувати дивні речі й таке інше. Зрештою, найцікавіші сюжети таки собі залишав. Так само й усі порнофільми за участю своєї порнозірки Валентини.

Раніше гадав, що секс в ліфті є нічим іншим як вигадкою німецьких рекрутів важкої еротики. Думав, що ліфти є тільки для того, щоб когось кудись возити та витирати шмарклі об кнопки інших поверхів. А тут – на тобі! Стільки цікавого. Тут і ветеран війни дядя Пєтя, котрому відірвало ногу, шкода не голову, казала руда з сивою потилицею бабуся з сьомого. І Степанович (ім’я не пам’ятав), котрий знав всіх хто де живе від сорокових років і надавав такі довідки всім під час проїзду, хочеш того чи не хочеш. Також два сусіди алкаші, найбільші ненависники бомжів, що сруть в ліфтах вночі (саме завдяки їх ініціативі Валік відчув певне полегшення, бо під’їзди озброїлися кодовими замками, що як-не-як таки зменшило кількість непристойних відео).

Часом Валентин таки дивувався. Це бувало в ті моменти, коли його Валя поводилася доволі стримано та ніяковіла. Чого б тут ніяковіти, думав він. Давай, зроби його, всміхався, відкриваючи пиво ключем й ставив на запис в найкращому форматі. Потім виявлялося, що чолов’яга з котрим вона заходила в підйомник близько першої ночі, виходив на шостому, а вона, зітхнувши, поверталася в своє тепле кубло на восьмий. Восьмий восьмого будинку. Тепле кубло, повторив про себе Валік і втупився в монітор. Їхало двійко дівчат. Вони мовчали. «Ну, голубоньки, розповідайте, як минув день, ви ж подруги», - прокоментував він і сьорбнув теплої кави. Підпер голову об руку і замислився.

Ну і? Що далі писати про онаніста неіснуючої служби?.. - подумала про себе вона. Оперла голову руками на столі і похилила. Голова легко з’їхала вниз і глухо вдаривши об стіл зупинилася. Повільно підняла макітру, зробила ковток теплої кави. Повернула голову на календар. Три дні. Купа часу. Чогось видалося, що вона готується перед екзаменом. Без сумніву, на творчість піде остання ніч. Як завжди. Студентство певно не вивітрюється з роками. Руками поводила по обідку філіжанки, немов замовляння мовила до себе:

- Що далі? Зробити Валентина свідком вбивства?

Направду, й секс їй не підходить в творчості. Кого вона обманює? Спробувала його другий рецепт. Мало того, вхопилася за найлегший жанр – детектив. І що? Капшо. Звичайно шо капшо.

- Хто має вбити Валю в ліфті? За що? Коли?

І врешті решт чого такі смішні імена? Невже мало простіших? Кінг твердив, що його оповідання того такі популярні, що вони написані так, наче історії з них можуть трапитися з кожним з нас. Кінгу легко казати. Стоп. Чого вона себе мучить дурною роботою? Пізня година. Випита кава. Чого бракує? Корвалолу і … Та пішов він. Взагалі-то не обіцяла йому нічого. Писати разом якусь маячню, що не пов’язана ні сюжетно ні героями? Зліпити це докупи й вважати отаку річ вершиною перформенсу? Повільно роздерла вздовж два листки «Агента з будинку 008» рівними смужками, по чотири на кожен. Повільно, наче отримуючи насолоду від процесу, зім’яла в кульки, примружила ліве око, склала руки «в коробку», перетрясла задля статистики і спробувала по черзі закинути в відерце, що стояло в кутку кімнати.

- Колись гарніше кидала, - констатувала. Вимкнула світло й бабахнула на диван.

- Та пішов він, - позіхнула й додала, - заведу кота.

Читати коментарі (8)
Рейтинг Оцінили Переглянули
3 сусанна барабанова , Twalve , Tanya Oles. 1031
( написати коментар )
kuraj
2009-04-13 12:59:03
як на тебе, важкувато написаний текст. ну, тобто від тебе хочеться чекати чогось ліпшого. і таке враження, що ти спокусився написати щось на "чужу, але цікаву", не дуже властиву тобі тему, або може сюжет...
(відповісти)
Фома Пугаляк
2009-04-13 13:03:28
мене цікавить радше наскільки я вгадав спосіб творити. інтерполяція. нехай так.
(відповісти)
kuraj
2009-04-13 13:48:04
не знаю. в попередніх тестах ти цікавий справжністю, невдаваною міццю. а тут так - література... до того ж текст якийсь роблений. та не в тому річ - не зраджуй собі, моя імхо-пропозиція...
(відповісти)
сусанна барабанова
2009-07-06 15:10:18
а Львівське пиво вже не пиво, після того, як його викупив Славутич... щодо твору погоджуюся з кураєм, та все одно ставлю плюсика, абстраговуючись від факту, що це написано тобою.)
(відповісти)
cortes
2009-11-05 19:27:58
не дочитав
(відповісти)
Фома Пугаляк
2009-11-05 19:31:31
дякую. згадав. треба поміняти ім*я якому присвятив))).
(відповісти)
cortes
2009-12-08 23:45:31
знову забув?))
(відповісти)
Фома Пугаляк
2009-12-09 01:21:10
чекаю.
(відповісти)
( написати коментар )