На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Ну?

Фома Пугаляк, 28.04.2009 року



//задля проби, секонд едишн.

--------------------------------------





- Ну...

Це напівпитання чи наполовину констатація прозвучало для Марійки якщо не як “Отче Наш”, то принаймні як слова з якої-небудь молитви. Вона, дванадцятирічна світловолоса дівчинка, врешті наважилася присісти на лавку, по другому кінці якої сидів сімнадцятирічний Тарас. Марійка присіла і від аромату стиглих яблук аж забула свої страхи. З того трансу Тарас вивів її, знову промовляючи до малої сусідки своє сокровенне:

- Ну...

Марійка навіть трохи злякалася і мало не стала навколішки, але аромат білого наливу, котрий розпростер свої гілляки над обома, не зовсім вдало підібраними співрозмовниками, зупинив її. Тихий серпневий вечір луною по саду проніс то смішне слово, смакуючи звучанням. Марійка дала собі слово, що не злякається розмови з Тарасом, хоч її мама і говорила, щоб триматися якнайдалі від сусіда, котрий володів таким густим як у їхнього дяка басом, бо у хлопця СНІД. Марійка, щоб не залишатися у боргу і собі раз промовила то дивне слово:

- Ну...

Щоправда залишилася невдоволеною, бо у неї це вийшло набагато гірше, ніж у Тараса, хоч як вона не намагалася грізно це сказати. Тарас і справді ніяк не відреагував на то недостойне і, хотілося, напевно, йому сказати, несправжнє НУ. Якщо б хлопець ще раз вимовив своє НУ, то мала перехрестилась би, потім розплакалась і побігла через розчинену хвіртку додому, звідки втекла, коли мама заснула. Тарас, немов зрозумівши, сам почав розмову:

- І чому ж то моя мала сусідка ще не спить?

Не почувши відповіді на риторичне запитання вирішив сам далі дізнатися ціль візиту, досить пізньою порою, як на дванадцятирічну дівчинку:

- Ти напевно хочеш щось запитати?

Дівчинка мовчала. Так страшно їй ще не було. Навіть солодкавий запах яблук не міг заспокоїти. Заспокоїлася трохи, коли Тарас почав співати “Реве та стогне...”. Це йому виходило непогано і він навіть не звертав уваги на перелякане дівчисько, готове будь-якої миті чкурнути додому. Але ж прийшла вона сюди зумисне, тож таке завершення було б щонайменше дурнуватим. Дівчинка, зібравши всі сили, так і не дозволила доспівати Тарасові його пісню і десь на “виринав то потопав” змусила закінчити:

- Тарасе, - розпочала так тепло і солодко, як пахнуть яблука, - а як то... - не знала як вимовити таке слово, аж у горлі пересохло, - вмирати... - нарешті вичавила з себе і принишкла, очікуючи дальшого продовження бесіди та розміючи всю дурість такого питання.

На диво, Тарас не розгнівався, а якось так навіть привітно, немов давно чекав такого розвитку подій, кашлянув і почав, ніби доктор філософії:

- Ну... (Марійка майже зібралася втікати). З їдного боку то добре, а з другого зле. Добре, бо мені зараз батьки дозволяють робити, що тільки захочу – хочу, буду тута сидіти цілу ніч, захочу покуру дзигара, схочу – поспіваю. Ше до того вже точно знаю... Ну зара ше нє, але скоро буду знати точно коли вмру. А ти, шо знаєш коли вмреш? - тут дівчинці і справді стало встидно, що не знає коли помре, - Нє? А я буду знав коли вмру. Розумієш?

Марійка, звичайно, не розуміла звідки він то може знати, але їй, як дитині, стало ще трохи заздрісно.

- Ну а зле, - продовжував вже трохи з меншою гордістю Тарас, - бо мама цілими днями плаче, хоть я ше не вмер, - почухав голову, - але може коли помру, то вже так дуже не буде плакала...

Поки хлопець роздумував, Марійці пригадалося, як вона колись уявляла собі, що померла, а всі за нею так дуже плакали, особливо бабця, котра так вилупила її за то, що та бавилася в болоті. То було б дуже справедливо, думала.

- А ти боїшся смерти? - перервав хлопець солодкі роздуми Марійці.

Та знизала плечима. А що мала відповісти?

- А я не боюся, колись як був такий маленький як ти, то боявся.

Марійка не образилася, лише позіхнула. Безстрашний сусід підняв яблуко, що сховалося у траві біля нього і подав дівчинці. Та трохи вагалася. Лиш коли почула знову НУ, то прожогом взяла. Старанно витерла об фартушок (трохи навіть ніяковіючи від такої старанності). Відкусила. Солодкий сік насолодою бризнув в усі боки. Давно вона не їла цих яблук. Та й і раніш не думала, що яблуко може бути таким смачним.

Ще п'ять хвилин наминала яблуко, поки сусід співав “Думи мої...”, а потім подякувала. Трохи сумно, трохи дивно їй стало, бо подумала, що востаннє їсть ці яблука. Але чому вона востаннє, не розуміла. Так, здалося.

- Ну бувай... - хотіла сказати “здоровий”, але чомусь промовчала. Підняла ще одне яблуко з трави і побігла чимдуж додому.

Навздогін за нею полетіло його “ну бувай здорова”, але навряд чи вона це чула. Крізь дитячі незрозумілі сльози.

Йому стало шкода її чомусь. Вирішив не брати в голову і затягнув “Садок вишневий...”

Читати коментарі (2)
Рейтинг Оцінили Переглянули
6 Ковтан Надія , kuraj , Олена Войтух , сусанна барабанова , Twalve , Наталка Янушевич. 830
( написати коментар )
сусанна барабанова
2009-07-06 15:01:50
"Але ж прийшла вона сюди спеціально" "зумисне", заради всього святого, "зумисне", ок?)
(відповісти)
Фома Пугаляк
2009-07-06 15:31:42
най буде. приймаю до уваги.
(відповісти)
( написати коментар )