чим ближче - тим дальше

ти знову запізнилась, ти така

і цей шматочок літа, спільна стежка

і рідне вже мені дівча ...

забарвлення усім хвилинам разом не бракує

бо авторами твору були ти і я

й не висохле перо воліє правди

воно чомусь сумне

воно не дочекалось головного кадру

і до нестями гине

і кляне

воно так хоче написати нашу казку

і в черговий куток забившись

каркас плекає безнадійної надії

щоб перевтілити тебе із мрії

у живе

розп'ята думка, як аркуш в чотирьох кутах

на дошці твоїх оголошень

мене для тебе вже нема

лиш краплі б'ються в твою огорожу

лиш деякі із них побачили твоє колись відкрите серце

а кількість незапалених вогнів така скупа

мені про це сказав сам Бог, я був тоді до нього дуже близько

дістати сонце не проблема ... повір мені мала

і свідками були усього

твої мої коричнувато карі очі

у них своє життя

вони своїм ділились

їм завжди вистарчало слів

вони по-своєму тулились

і залишали рай у мене на душі

і зАвжди в темноті вбачали світло

вони шукали нас і бачили той шлях на небі

ті зорі я знаходив у твоїх очах високо в горах

і поруч тебе все в мені жило ... ну ще би

і твої обриси дівочі

вони п'янять

на тлі ранкового чи західного сонця

і в результаті не на жарт кричить душа

далеко, не підозрюючи зовсім

усю проблему нашого буття