На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Він жив в будяках

Фома Пугаляк, 10.09.2009 року



...Ти пробач, що я час від часу досі граюсь із соняшниками.

Просто мені так легше забувати,що я вже виріс

і встиг словами вбити більше людей,аніж...

(Тата Годецька --- СОН-яшн-ИКИ-СОЛ-дати)

----

Він жив в будяках. Бути точнішим – місцина, що нагадувала йому дитинство таки була лісом будяків. Хатина, скраєчку села, здавалося, мала б бути сторожкою лісника цього вічно-змінного бору. Саме через цю постійну змінність, зараз здавалося йому, - міг би рахувати пори року чи, можливо, їх зміну тими ж будяками – свіжо зеленими дебрями по коліна. Вони володіли настільки м’якими колючками, що легко гнулися від недбалого ступання хлопцем. Він шукав місця, щоб витоптати собі ложе, та, постеливши зверху покривало з дивана, прилягти і вдивлятися в простоту весняного неба. Або ж солодкавий запах, невіддільний від джизчання, гудіння, укусів, метеликів, коників. Це все настільки зливалося в один неподільний спогад, що годі було вирізнити чи це зелений лискучий жук ворушить вусами а чи поміж листям догори ногами проходжається коричнювата гнойова муха, що шукає притулку від липневої зливи. Дощ падав, зганяв бджіл, зливав колір з фіолетових крон будякового лісу. А він проходжався своїми угіддями і посвистуючи, ловив светром метеликів, всілякими коробками дурнуватих джмелів та грубих мух. Чи від нічого робити зносив будякам голови хльосткою шабелькою, нехитро змайстрованою з вербової гілки та апробованою на хвості літа. Зрештою, вересень був зміною. На його початку хащі вкривалися бруднуватим пухом. Той нагромаджувався у бляклій траві та поміж струнких твердих стебел. Розлітався і знову падав, завойовуючи нові простори для плантацій на схід від села. Коли ставало несила ходити по лісі через колючки, що сипалися на пророблені ним доріжки, хлопчина залишав свої маршрути і готувався до зимової відсутності будякового дива. Згодом, залишалися безформні снігові горбики, що залишалися опісля завірюх на місці його колючих лісових масивів. Так, - думав, - моє дитинство могло мати хронологію за будяками.

Отже, Васька сидів в кінотеатрі і, замислившись, був схожим на мумію котрогось з тих старших фараонів, які застигали в смерті, загадково усміхаючись своїм нащадкам, що, як придурки, не давали спокою і вигрібали їх, таємниче вдоволених мертвяків, з піску.

Цю схожість зауважила дівчина. Вона сиділа через два пустих крісла лівіше. Неймовірно, - констатувала про себе, - третя династія, не інакше, - і додала до констатації, - да, дура, пора тобі зав’язувати з Єгиптом і хомутати якогось фараона, а то як зараз, ціле життя просидиш на таких дешевих вечорах англійського кіно, надіючись, що тебе тут зауважить якась творча багата особистість. Хіба дарма ти ціле дитинство проспівала на остогидлих шкільних вечорах, що з гидливою точністю до одного слова ведучого повторювалися кожного року. Чи виступи з скляними коралями поверх вишиванок на конкурсах пісні в райцентрі, де в обов’язковому порядку гран-прі брала якась розмальована під мавпу доця директора котрогось заводу. Десять років чекати свого шансу, зважаючи на плодовитість всілякої директорської нечисті та їх постійну ротацію поміж себе, Софія не бажала. Так само як і лягати щовечора до кінця днів під котрогось підсвинка голови колишнього колгоспу, куди згодом її сватала геть не вся родина до третього коліна. Отака Держава, отакий негідний народ. А могла б заслуженою бути, їздити по Європах, співати на Бродвеях, на крайняк виконувати саундтреки до американських фільмів.

Американські фільми – оксюморон, - подумав Іван Семенович. Зирнув на дівчину і впевнившись, що вона забила на фільм, продовжив думати. От, наприклад, англійське кіно – сидить оця курвочка і не звертає на нього ані найменшої уваги. Але думає. Ось воно! А бувають американські фільми під час яких хтось бодай задумується? Ні одного! Там все ґрунтується на поглинанні продукту очима. Навіть якщо перед тобою абсолютне гівно. Неможливо зосередитися, коли перед тобою фарс. Іван Семенович розгорнув припасену м’ятну цукерку і кинув в рот. Його підлеглі завжди дивувалися звідки він бере ті цукерки – такі старі, зацукровані на краях з просмальцьованою обгорткою прямокутники, тобто паралелепіпеди, що продавалися вони, мабуть, років двадцять тому ще. Семенович дивувався якого хира його підлеглих мають дивувати такі речі. Облизав пальці і продовжив аналізувати, - саме тому таке кіно, як оце, англійське, змушує бути собою і бачити свої питання (цим широким терміном Семенович узагальнював як вади так і проблеми чи позитиви) в іншому світлі. Вони вчать. Хоча б тої самої англійської, незаплямованої суб’єктивним перекладом та надокучливими титрами. І відвідини вечорів кіно то прекрасний маркетинговий крок.

- Не можу повірити, - говорив до себе кінооператор. У нього певен час була звичка виражати здивування вголос і в самоті. Ще раз подивився в вічко і мовив до надпитої пляшки, - ті голодранці знов прийшли. Так, вони точно на халяву звикли, - міркував наливаючи свої стандартні підвечірні сто, - тим фільмам років по тридцять, що тут можна побачити цікавого? Але, звичайно, дві гривні. А сучасні фільми по двадцять п’ять. Не можу повірити, - повторив він ще раз, знов зауваживши про себе, що ця недовіра переходить в звичку і, витримавши драматичну паузу, перевернув штоф та хекнувши, сказав до змілілої пляшки, - їм пофіг що я міняю фільми частинами. Вони їх дивляться, - засміявся, - так, наче фільм від того не втрачає сенсу.

Досліди проводилися паном Василем давненько. Він ще раз зирнув в вічко і маючи на увазі свого тезку, хлопця про якого йшла мова спочатку, скорчив прогіркле лице, недовірливо примруживши ліве око сказав комусь поза кадром:

- От вони, діти сподівань, справжні артисти життя поза екраном. Можливо, вони вартують правильного порядку в фільмах. А ти от, бігаєш по своїй плівці, - звернувся оператор до англійця в сіруватому светрі, мабуть синьому, що зараз крокував по вулиці оглядаючи балкони та дерева біля прибережної коси, - кожного року з’являючись на цьому вечорі, крокуєш кудись, белькочучи, і діла тобі немає до всього. Й можливо, ти був би радим, щоб усі ці записи згоріли, щоб тебе не витягували з того світу у спогадах та завтрашніх сонних ранкових розмовах кілька цих людей. А можливо, саме навпаки. Хто зна як воно є, - мовив пан Василь і вмовк, вслухаючись в легкий шум моря, що літав по кінозалу.

Хвилин через двадцять, коли всі розбрелися, він закрив свою кінооператорську. Підсунув ногою цеглу на відігнутий край дверної коробки, щоб не залазили щурі. Впевнившись, що вечір буде нудним, перекинув пляшку до дна й, занюхавши бузиною, почвалав додому.

Читати коментарі (5)
Рейтинг Оцінили Переглянули
4 kuraj , juraho , Юлія Сніг , Пулька. 959
( написати коментар )
kuraj
2009-09-10 20:15:38
хащі займища
(відповісти)
Фома Пугаляк
2009-09-14 09:58:32
ага. дякую. хтів кілька інших синонімів, але передумав. навряд чи вони ходові десь поза моїми селами))
(відповісти)
juraho
2009-09-11 12:53:10
великий плюс і повага вдячного читача! стиль написання і атмосфера мені чимось нагадали "Останній світ" Крістофа Рансмайра
(відповісти)
Фома Пугаляк
2009-09-14 10:00:32
тра буде почитати певно. дякую за великий плюс.
(відповісти)
cortes
2009-11-05 19:08:43
"крокував по вулиці оглядаючи балкони та дерева обабіч прибережної коси" "м’якими колючками, що легко ламалися і гнулися"
(відповісти)
( написати коментар )