На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Кімната на колесах

Фома Пугаляк, 26.10.2009 року



Потяг мчить, ритмічно вибиваючи якусь монотонну мелодію. Цей звук чіткий, потужний, позбавлений гармонік та непередбачених повторів, а отже спровокований чималою відстанню поміж залізних прутів рейок. Це в свою чергу значить, що надворі зима. Саме через те останнє «значить», маю змогу трішки відволіктися від безсоння і помалювати на підмерзлому та спотілому склі вікна, через шпарини якого у купе дереться холод.

Самому в кімнатці на колесах не завжди буває зле. В тому величезні плюси – ніхто не питатиме мене чому малюю шестиногого собаку і чотирикрилого лелеку, що стомлено сидить на комині хатинки на колесах. Крім того, як художник, я є власником цілого білого, холодного, помережаного дивними квітами, що їх рисує мороз поверх моїх полотен, світу. Малюю його ідеального, зрозумілого мені, прозорими контурами. Поруч з собакою нашкрябую нігтем Хтозна-Що , яке раніше на ранніх етапах творця повинно було бути двоголовою кицькою. Отак і сидиш, спостерігаєш як на Сходо-Заході сходять та одночасно. заходять два крилаті Сонця. А он там, за пальмами, зручно всілася хатка Баби-Яги. З річки, позіхаючи, споглядає Топильник, а з-поміж височенних сосен, що впираються яблуками в небо, виходить Лісовик, махаючи пальцем, мовляв, тільки-но піди сюди – ніколи з лабіринту вербових лісів не вийдеш, так і залишися висушувати кисільні болота, звідки одним-єдиним оком, немов перископом підводного човна на чужинців вдивляється Ніколиневгадаєшщо. Різноманітні істоти, як от, зеброведмедемиші, прогулюючись землями Мого Королівства неймовірно тішаться, що врешті хтось їх створив і мружаться від задоволення, знаходячи нових друзів.

Надворі рання ніч. В тому неважко переконатися, знайшовши випадково у вікні хатинки на колесах зірку. Це і є та ідеальна пора, коли кожен Жабокажан, який має повагу до себе, повинен з цілого серцяі голосу заспівати свою неповторну серенаду. Заспівати так, щоб саме його спів дійшов до обранки серця серед усіх інших, котрі репетирують зараз. І той оркестр солістів, що навряд чують свій голос, прихмелівши від надлишку жабокажанячого андрогену, діє на нерви старому наполовину глухому дідусеві, що кляне той день, коли вирішив оселитися на березі нарисованого підвісного ставка.

Мій світ покривається серпанком. Чую, як відлунює цокіт каблуків сипматичної провідниці по всьому вагону. Ось вона періодичність – цок-цок-цок-шшшшш-небажаєтечаю?-надобраніч-шшшшш-цок-цок-цок-шшшшш-небажаєтечаю?-надобраніч-шшшшш …

Наближаючись, цок-цок-цок стає нестерпно потрібним. Акуратно всідаюся на ліжко, оббите замінником і роблю невинний вираз обличчя. Так, наче не я надряпав ті усі химерні образи. Шшшшш. Чинебажаєтечаю. Тривалість такої мовчанки можливо виразити хіба тільки стукотом колес. В цей момент провідниця дочитує превентивну відповідь над крилатим сонцем, оголошує «ачомубіні?» й всміхається. Цей факт вносить явні збурення в періодичності й надалі все стає шшшшш-надобраніччю.

Є така річ як сум. Його можна зауважити на охололому чайнику. Знімати його, відривати від поверхні металу не буду ні я, ні Оленка. Вона – бо спить, я - бо вона спить. Завжди дивувався тому, що поруч можна знайти людину, яку ніяк не уявляєш в ролі, котра є її повсякденною роботою. Це розчарування пов’язане, мабуть, з тим, що не до кінця усвідомлюємо певні зобов’язання і нехтуємо чужими прагненнями, будуючи в своїй свідомості формули й вкінець стаємо запрограмованими для чогось. Й залишивши весь цей карнавал свідомого в спокої, розуміємо, що бачили лише одним оком, не будучи в стані зрозуміти красу одного подиху й омріяне очікування наступного, живучи, не в змозі оцінити відстань між ними. Оленка виявилася дуже кмітливою й спостережливою. Синенькими лакованими нігтями пояснила недоліки істот й намалювала справжнісінького мухослона, який доволі не очікувано виявився приблизно вдвічі меншим від кротоносорогоїжака. Отак, у супроводі симпатяги-розумниці і трьох десятків вигаданих істот у кімнаті на колесах їдемо з чайником в наступний день. Каштанове волосся Оленки на моєму плечі ледь ворушиться. Ним бавиться смуток, що лізе крізь шпаринки меж світів – вигаданого і уявного.

Читати коментарі (8)
Рейтинг Оцінили Переглянули
5 slavchyk , Юлія Сніг , Анастасія , in_a_landscape , Іванка. 819
( написати коментар )
slavchyk
2009-10-26 10:53:34
ото накрутив... файно... тобто якось передсонно спокійно...
(відповісти)
Тата Годецька
2009-10-26 17:49:06
єслі чесно то й ви здаєте позиції....тут тіко оте "Ось вона періодичність – цок-цок-цок-шшшшш-небажаєтечаю?-надобраніч-шшшшш-цок-цок-цок-шшшшш-небажаєтечаю?-надобраніч-шшшшш …"....не зле....
(відповісти)
Фома Пугаляк
2009-10-27 08:44:55
гм. отака воно ціна правди).
(відповісти)
Тата Годецька
2009-10-27 15:35:43
а тепер я поясню:) з вашими мазгами можна такі фіглі мутити, шо мало не покажеться....от би там про кавуни я памятаю:) мож то не найкращий приклад...але запамяталось:)))) вот. аптусті сваї міслі:)
(відповісти)
Фома Пугаляк
2009-10-27 20:01:23
угу.
(відповісти)
cortes
2009-11-05 18:37:05
не дочитав
(відповісти)
Юлія Сніг
2010-06-06 22:47:51
Оце, коли є вільний час потроху читаю вас. Ця штука, для мене дуже зрозуміла і якось так по рідному написана)) "Вона – бо спить, я - бо вона спить." - кілька слів, а так багато розказують про відносини і почуття. "у супроводі симпатяги-розумниці і трьох десятків вигаданих істот у кімнаті на колесах їдемо з чайником в наступний день" - а цю фразу закину собі до цитатника, Керолл відпочиває)) Ну дуже класно!!!
(відповісти)
in_a_landscape
2010-06-07 00:06:47
Дуже сподобалось. Особливо ЗЕБРОВЕДМЕДЕМИША, ЖАБОКАЖАН і цок-цок-цок-шшшшш-небажаєтечаю?-надобраніч-шшшшш-цок-цок-цок-шшшшш-небажаєтечаю?-надобраніч-шшшшш … Загалом є якийсь настрій.
(відповісти)
( написати коментар )