Травма (для О.Л.)

відлік почнеться натягнуту линву сіпне

той хто зліпив тебе склав тебе склеїв в одне

той деміург повелитель знебритвлений оккам

зайве відтяв уже встиг уже схлипне тоне-

сенькою віолончеллю вібруючий нерв

ієрофант зачіпає струну ненароком

це топографія тіла засвоєння меж

плоть піддається дослідженню де не візьмеш

равлики руху спіральки повторні потворні

шрамів шовкова лиштва і судин макраме

ось рукоділля мінервине може мине

страх може хтось і приручить це нерукотворне

так серпантинно так чинно лягають бинти

загадка мусиш намацати відповісти

що й на морфемному шві залишається цілим

вже заїкається вже замовкає пунктир

нори прорито під шкіру втім вата і спирт

спинять червоних лисиць що тікають із тіла

храм із кісток і пустот але все-таки храм

може заплющивши очі намацає злам

зліплене сліпо так само не видячи зцілить

той хто тримає ключі від незамкнених брам

дівчинка знає що світ це імперія зла

і позначає кордони імперії білим

сам себастьян уже спазм уже майже стріла

гладиш себе це нова виростає кора

сорому темна смола проступає на зрізах

патока поту претерітум був і була

дівчинка пробує пальцями певні слова

дівчинка носить у тілі лозу і залізо

доки ти спиш постають і зникають міста

спас на крові на крові але все-таки спас

серця синицю без дозволу в груди зашили

якір із м’яса утримує в просторі нас

напнуто голос на горла химерний каркас

плоть живопліт за яким уже землі пташині

пальцем на тебе впритул „підведися й іди”

дівчинко це лиш примарні підвиди біди

привиди болю це карма ламає конструктор

день починається з ночі туману води

на простирадлах лисиці лишають сліди

ти відчуваєш тепло їх вологого хутра