на прохання трудящих (з іншим закінч.)
Ірина Шувалова, 25.02.2005 року
Небо птахи грудьми розрізують,
Світять душі дороговказами.
Очі стрічних – як телевізори:
Зараз там і мене показують.
Стигнуть води, беруться кригою,
Люди ходять до лісу вішаться.
Я до завтра, мабуть, оклигаю,
Я до завтра іще надишуся.
Розсипається вечір ватяний,
Білий сніг начорне залатано.
І антени висять розп’яттями,
А кого розіп’ято – не знати нам.
Всі дерева руками вимахують,
Не бояться упасти, вбитися.
І молитви горло розчахують.
І доволі страшно молитися.
11:50
10.02.05
| Рейтинг | Оцінили |
|---|---|
| 1 | Артур Томський. |
2005-02-28 05:05:57
№1. б-оі віршик внєзапно переходить з сенсу безвиході в сенс панічної депресухи : ) от що значить готика : )