Пристрасть( частина 3)

Глава 5

- Шарлото, ну що ж ти так довго вовтузишся перед дзеркалом! А толку від цього ніякого.

Я повернула голову назад і помітила як у мою кімнату ввійшла, ні, скоріш за все вихром влетіла тітка Матільда. Вона підійшла до мене і, вхопивши за тендітні руки, підвела з крісла.

- Треба щось з тобою робити… - прошепотіла Матільда собі під ніс, оглядаючи мене з верху до низу своїми великими очима, а потім обхопила мою талію руками і почала крутити так, як крутиться маленька лялька у музичній скринці.

- Це нікуди не годиться! – випалила вона і забрала свої руки з моєї талії. Я відчула легке запаморочення і ледь не гепнулась на підлогу. На щастя, встигла вхопитись руками за спинку крісла, яке стояло поруч мене.

- Я хочу, щоб ти сьогодні виглядала не просто чудово. А божевільно! Пристрасно! Елегантно! - випалила тітка Матільда.

Я стояла приголомшена і дивилась на неї, не розуміючи суть її поведінки. Тітка підійшла до моєї гардеробної і, енергійно копирсаючись в ній, час від часу витягала якесь плаття, що на її думку мало перетворити мене на принцесу.

- Знайшла!

Тітка тримала в руках довге чорне плаття з відвертим декольте, пишними кружевними вставками і манжетами, які виблискували на світлі сірими попелястими іскорками та з прозорим шифоном , що граціозно спадав донизу.

- Але це проста вечеря і до чого тут таке пишне і святкове вбрання? Тим більше це плаття я ніколи не одягала через…глибоке декольте - це все одно, що вийти на люди без верхньої частини одягу .- твердо запротестувала я проти цього туалету.

Знову, в непорозумінні розвівши руками, я поглянула скоса на мою тітку Матільду, на лиці якої появилась чарівна посмішка. Матільда була жінко середніх літ з чітко вираженими рисами обличчя: гладенький лоб без жодної зморшки, правильний і злегка заокруглений на кінчику ніс, тоненькі і зворушливі губи, яким вона завжди надавала червонуватого відтінку, і проникні зелені очі, від погляду яких мені ставало так спокійно на серці, а тепер ще й ця материнська посмішка, яку я любила понад усе на світі. Матільда підійшла до мене і, взявши лагідно за руку, промовила:

- Я не стану докоряти тобі. Але зрозумій мене правильно. Кожна дівчина в твоєму віці прагне носити такі туалети як цей, - вона показала на плаття, яке досі було в її руках, - але не кожна може похвалитись такими пишними формами, як у тебе, завдяки яким це плаття виглядало б ще чарівніше, ніж воно є насправді. А в тебе є все: і плаття, і округлості – це природно, тому нема чого соромитись.

Я вже не усвідомлювала на що натякає тітка Матільда. Вона ще довго намагалась переконати мене у правильності свого вибору, але в доказах я теж не відступала від своїх вподобань.

- Ну годі, в мене бурчить в животі. Можливо ми все таки зараз спустимось вниз і повечеряємо. - я почувала себе голодною і втомленою від цієї дискусії.

- Ні! Ти все таки надінеш це плаття або залишишся сьогодні без вечері. – Матільда все не здавалась.

- Але знай, я роблю це лише заради моєї улюбленої тітки, - все, я вірішила покоритись їй лиш би скоріше попасти за вечірній стіл.

- Я також тебе люблю, золотце, - переможно голосила Матільда .

Глава 6

- А от і наші чарівні дами! – вигукнув із захопленням граф Артур Олівєрі як тільки наші з тіткою постаті стали ледь помітними на вершечку звивистих сходів, що вели вниз прямісінько до вітальні.

Граф, Роджер, Рікардо і мій батько, які сиділи за великим столом, вмить піднялись із своїх місць і наділили нас чарівними посмішками. Я знала, що всі погляди в цей час були прикуті до мене, від чого опустила очі донизу, щоб якось приховати свою стидливість. Краєчком ока я побачила яке враження призвела моя присутність на Рікардо: він був просто приголомшений не лише моїм туалетом, але вишуканістю і граціозністю манер. Ну, думаю, для нього це послужить хорошим уроком і можливо він задумається над тим, як повинен поводити себе джентльмен у компанії прекрасної дами. Рікардо довго не відводив від мене погляду: його палаючі, як у звіра, що хоче тут же кинутись із засідки на свою здобич, темні очі просвічували моє тіло навскрізь, легка грайлива усмішка лише надала його тваринному поглядові привабливості, і я не могла втриматись від того, щоб заставити себе не дивитись на нього. Він був божественно красивий, як Аполлон, очі якого палахкотіли яскравіше за будь-яке полум’я свічки, чи навіть небесної зірки. Я до останнього придивлялась до Рікардо. Він побачив, що викликав в мене деякий інтерес і від цього його усмішка стала ще ширшою і голова похитнулась у легкому кивку. Від цього жесту моє лице залила червона барва сорому і очі знову опустились донизу.

- Дозвольте вас провести до столу, - будучи на останній сходинці, я здригнулась від неочікуваних слів Роджера, який елегантно подавав мені свою руку, і, прийнявши його пропозицію, незабаром опинилась за столом поруч нього.

- Тепер можна приступати до вечері, - весело сказав граф Олівєрі, провівши мою тітку до столу, і наказав слугам подавати страви.

Я знову зустрілась поглядами з Рікардо. Було помітно, як він стривожено дивився на мене і Роджера, як заздрісно палали його очі. Я відчула як Роджер взяв мою руку і, поцілувавши її, сказав:

- Сподіваюсь ви подаруєте мені цей вечір. – з надією глянув на мене Роджер.

Я хотіла було заперечити, але тітка Матільда вмить заговорила сама, не давши вимовити мені ні слова.

- Навряд чи вам вдасться, голубчику, сьогодні насолоджуватись її красою.

Я з полегшенням зітхнула від тітчиних слів. Добре, що не потрібно було знов вигадувати новий вид мігрені.

- Так, Роджере, сьогодні я вкраду у вас це янголятко.

Почувши ці слова від Рікардо, я від несподіванки пролила на скатертину воду, якою хотіла вгамувати спрагу.

- Що??? Вибачте але… - але цього разу за мене все було давно вирішено.

- Шарлото, ваш батько погодився, щоб сьогодні після вечері ми відправились в театр. Запевняю вас, що вистава буде цікавою і ви не будете нудьгувати. – не вгавав Рікардо.

Так от чому моя тітка так наполягала одягнути це плаття. Я була готова провести весь вечір, безглуздо теревенячи з Роджером, ніж терпіти нахабні залицяння Рікардо.

- Вам подобається театр, Шарлото! Хіба не так. – Рікардо, тріумфуючим голос звернувся до мене.

Від такого нахабства в мене пропав апетит, емоції переповняли мене з середини і я відчувала, що ще секунда і вискажу все цьому нахабі, незважаючи на присутність всіх Олівєрів.

- Вибачте мене, я на хвилинку залишу вас.

Я піднялась зі свого крісла і направилась на кухню. Я чула, як мені вслід щось гукав Роджер, але не надала цьому значення.

Глава 7

Негідник! Який це такий театр? Що за маячня? Нізащо не піду туди з ним! Сьогоднішній вечір йому доведеться провести на самоті. Я рвала і метала по вузькому коридорі, що вів на кухню, склавши пальці рук в кулаки. Я до тепер не могла отямитись чи це просто поганий сон, чи насправді гірка реальність буденного життя. Ні не розумію – з однієї сторони – Роджер, привітний і чуттєвий, якому я зовсім не байдужа, з іншої – Рікардо, нахабний ловелас і грубіян, який не знати чому зацікавився мною. І чому Роджер так спокійно сприйняв те, що Рікардо хоче провести цей вечір зі мною?

- Диявол! – зірвалось мені з язика.

- Хіба личить такому ангелятку згадувати нечистих. Повірте мені, що аж ніяк не личить.

Я обернулась. Позаду мене стояв Рікардо. Ну звісно, а кого я ще сподівалася побачити. На хвилинку мені стало соромно за свої слова. Рікардо підійшов ближче і хотів було взяти мою руку, але я рвучко відвела її, і, гордо здійнявши голову зашипіла йому на вухо:

- Не доторкайтесь більше ніколи до мене! Я забороняю це вам робити. – так як я змушена була встати на кінчики пальців і піддатись вперед, щоб застерегти його у подальших діях, мої пишні груди торкнулись його тіла.

- Та ви справжня чортиця! – із захопленням сказав Рікардо, опустивши голову і направивши свій зір на моє декольте.

Мені не стало соромно за таку його поведінку, а, навпаки, захотілось повторити все спочатку.

- Мені подобаються такі жінки, адже вони справді знають, як задовольнити чоловіка, - на його обличчі появилась лукава посмішка.

- А мені зовсім не симпатизують такі істоти як ви, містере Олівєрі. Тому не бачу сенсу в тому, щоб продовжувати нашу бесіду. – я хотіла оминути Рікардо і піти до вітальні, але він в цей час рвучко вхопив мене за талію і розвернув до себе так, що наші губи опинились на міліметр один від одного.

- А далі що? Ви знову притисните мене до стінки і зацілуєте до нестями, як ви зробили це в нашу першу зустріч? – я гордо промовила, відчуваючи на своєму лиці його гарячий подих. – чи заволочите мене в свою кімнату і нарешті оволодієте мною так що..

- Ви занадто балаклива. – він сильніше притис мене до себе і його руки опустились вниз по моєму платті, зупинившись на бедрах, які він ніжно почав пестити, - А що ви би дійсно цього хотіли?

- Як би я цього справді хотіла, то не дозволила б залишити мене саму в кімнаті після вашого пристрасного поцілунку. А так, мушу визнати,що любовник ви огидний. – в моєму голосі вчухали ноти злості, він ставав мелодійним і ніжним.

- Вам подобаються мої ласки, обійми, поцілунки. – руки Рікардо знову почали огортати моє тіло, а його губи торкнулись моєї білосніжної шиї. Якийсь прилив незвіданого тепла наповнив тіло, тому я легко піддалась Рікардо. Мої руки огорнули його широкі плечі і зімкнулись на його шиї. Він цілував мої щоки, ніс, губи. І ці поцілунки були божественні. Мені хотілось, щоб Рікардо не випускав мене зі свої рук, я воліла, щоб ці пристрасні хвилини тривали вічно. Його руки знову оповили моє лице, шию, плечі, груди, а губи не хотіли покидати моїх ні на хвилину.

- Шарлото, Рікардо… ми запізнюємось… в театр, - на коридорі появилась постать моєї тітки, яка спантеличено дивилась на нас з широко відкритими очима.