лютий. настрій.

У в'язкій і запаленій тиші

переживаємо спільні застуди.

Від зими залишилося кілька тижнів,

не думається про колишніх,

не мріється про майбутніх.

І чогось так сновидно сниться -

в цьому зовсім нема театральності.

Виходять з моди квитки до культурних столиць,

Ти постійно губиш якісь дрібниці,

і відчуття реальності.

А хочеш, насичу усе, що говорю,

заплетенням звуків і ламаних ліній,

дотиком пальців, запахом моря?

Тільки вважай - не дивись угору -

від такого неба занадто мліють.

Натомість, гуляючи містом, мов палубою корабля,

хитаючись серцем - розсіченим навпіл, мов яблуко, стиглим,

і Твій силует у млосному вигині дня

ступає там, де з-під снігу чорніє земля,

мов шкіра, чутлива в передчутті відлиги.

(Я бачив, я відчував рано-вранці:

вже прогиналася крига

від моїх знервованих пальців.

Ось він - кінець дистанції,

вже незабаром квітень. І книги,

прочитані, і проговорені взимку,

раптово знаходять сенс.

Вулиця, мов кошеня, вигинає до сонця спинку,

Ти усміхаючись, йдеш на зупинку.

Тепло. Все тане. Знову кудись несе.)

Ми переживаємо спільні застуди, як війни:

капітулюють фортеці й міста під ковдрою,

але зліва у грудях не вкриється інієм,

за це нам воздасться подвійно,

і обов'язково по-доброму.