20. Повернення

Репост. Було в коменті до "Льоду" З комента убив.

Перший політ не тривав довго. Вчителі зрозуміли і побачили те, що хотіли побачити. Мене телепортували назад в школу для продовження навчання. Я підходив Ордену. Моя магія була світлою, а світло щирим і несвідомим. На додаток до всього цього я не мав страху звичайної людини. Я – інакший. Не схожий на жодного з вищих, але рідний їм.

Вищі. Високі маги. Виглядають зовні як звичайні люди. Єдине, що їх різнить від загалу це очі – застиглі і задумані, а деколи палаючі й натхненні. А ще в їхній присутності творяться чудеса. Їхня енергія заповнює простір і змінює його згідно їх бажань. Сила їхня поєднується з слабкістю, не властивою іншим. Найчастіше вони худі і нервові, кудись поспішають. Вони живуть своїм внутрішнім світом і творять зовнішній.

Я повинен був стати одним із них. Коли мені повернулась пам’ять я збагнув дар, який отримав. Спілкування з тваринами і велике альтер его – Лід. Він знайшов мене невдовзі після мого зникнення. Не знаю, як в нього це вийшло, але магія драконів древніша і сильніша за людську. Він просто одного прекрасного дня з’явився на подвірї замку, чим зчинив великий переполох серед учнів. Вищі його явно очікували і були дуже раді з його прибуття. Коли людина єднається з Драконом, вони обмінюються один з одним частками душ. Свідомості зливаються, і я деколи навіть не можу встановити, чия в мене в голові зараз прозвучала думка – моя, чи дракона? Проте, він належить мені, так що його думки мої, а я належу йому, так що мої думки його.

В майбутньому нас чекало багато різних перемог і поразок, але поки що ми насолоджувались опікою, ласкою і навчанням, яке давали нам вищі. Звичайно, вчились ми самі. Для того, щоб навчитись чомусь потрібно просто зосередитись на цьому і знайти це в собі. Космос знає все. Матерія, яка творить наш простір – жива і має душу. Наші душі є частками цієї вселенської душі. Уся інформація живе в думках, які народжувались колись в головах інших. Зосередженням ми змінюємо простір думок навколо нас так, що вирішення приходить саме по собі.

Зосередження. Це база магії. Тільки зосередившись і відкинувши усе зайве можна зробити велику справу. Звичайно, ми вчимось запалювати магічне світло, чи ходити по воді не задумуючись про це. Такі навики входять в побут мага і не є тільки засобами але аж ніяк не метою існування. Справжня магія – це створення того, що не існувало до нас. Ми використовуємо енергію наших душ у своїх цілях. Спочатку ми творимо прості об’єкти, які по великому рахунку нікому і не потрібні. Для забави я спроектував і викликав крихітний хмарочос на сто вісімнадцять поверхів з двадцятьма ліфтами, пентхаузом, квартирами обладнаними усіма вигодами. Йому лише бракувало людей, які б жили в ньому. Коли я показував цей проект наставнику, він довго дивувався і розпитував про деталі. Він ніколи не задумувався, що люди захочуть жити в будинку, в якому поміщається ціле невелике містечко. В кінці кінців ідею забракували як непрактичну.

Потім я взяв велику муху, яка літала навколо лампи і модифікував її. Для початку – збільшив її до розмірів щура. Вона гидко гуділа і намотувала круги навколо мене. Я вже подумав, що вона хижа і зараз почне мене їсти. Тепер було дуже чітко видно структуру її складних очей і неповторний візерунок на прозорих крилах. Коли мені набрид її гул, я видозмінив структуру її літального апарату. Потрібні знання про аеродинаміку я почерпнув в Льода, якого явно дуже забавляли мої експерименти. Потім якісно збільшив величину її мозку для того, щоб можна було з нею ментально поспілкуватись. Коли вона відчула мою симпатію до неї, вона сіла мені на плече. Від мухи неприємно пахло. Я навіть розумію, чому. З таким підходом до харчування... Видозмінив структуру її тіла. Волохату шкірку замінив жорстким хітином, лапам додав пальці з елегантним манікюром. Я щось не вгадав із зміною оптики її очей, тому прийшлось згенерувати для неї контактні лінзи складної будови. Потратив на них купу часу, але залишивя задоволений. Її погляд був всепроникний, мав діапазон чутливості набагато ширший за людський. Очі нагадували дві великі кульки ртуті. Через ментальний звязок, я отримав ідеального шпигуна. Я міг дивитись її очима і відчувати її політ. Деколи я посилав її за різними дрібними потребами – дізнатись, чим нас будуть сьогодні годувати, чи що поробляють мої товариші і конкуренти. Муха з її ніжними жіночими руками легко переносила з місця на місце записки і дрібні предмети.