На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

50 метрів старої плівки з назвою «пам’ять»

Фома Пугаляк, 01.03.2010 року



Саме така відстань межею поміж двох споминів. Їх і нашим. Хоча мабуть нашим і нашим. А так – місцевість навіть дуже непогана – два озера якоїсь особливої природи. Великий плац на вершку гори для бузьків, що вчать малих технік зльоту, повітряного строю та приземлення. Нижче на захід - два малих рибалки з жилкою на патиках з ліщини. Ловлять собі тихенько рибку і здаля спостерігають за туристами. А туристи це ми. Себто я, оскільки інших подорожуючих не вкурвив факт існування тої відстані в 50 метрів.

Забиваю в Гугл два слова. В українському варіянті нічого не знаходжу. Вбиваю в російському. Злочини, Поліщук, Бандера, Соловки, Качинський, поляки, фотографії, Сталін, Синє Око.

Мене зацікавило інше – пройшовся, порахував пару фундаментів п’ять на сім, стрілив оком чи рівний наділ вбитими дерев’яними кілками для майбутніх меморіалів, посидів на лінії святого з відірваною головою та звичним, як для поховань священиків, високим стовпом, обсадженим білими, тепер здичавілими нарцисами. Той природний анахронізм не здивував. Радше скроплювався у повітрі, як пара на охололій поверхні. В той час урбаністичні фото пострадянських руїн в порівнянні з ефектом крапки, стертої на міжвоєнних картах, здавалися блюзнірством та смішним муляжем, несмішним анекдотом, вихопленим з контексту похмурого настрою.

Проходжаюся біля бетонної палі, всадженої в ще один колишній фундамент, шукаю ознак старіння, а отже оголення арматурної стійки. Нема. Лише кілька надряпаних слів на вершечку незрозумілої конструкції. Не бачив фотографій тої каменюки. Нехай. Не кожен камінь має приватне фото в Гуглі.

Вапняк, на зразок напівкруглої бруківки, всаджений в глиняну дорогу. Підйом. Перше що вразило й далі пригадується – тиша. Хоча цвинтар таки десь в лісі. Нехай.

Не хочу говорити про національне питання. І не про здобутки в порозумінні поміж двох націй. Кобіта, яка нас привезла туди (а мова про Гуту Пеняцьку), можливо й подивилась би на мене підозріло, якщо б скинув куртку. Під нею й надалі на лікті светра нашивка Тризуба ОУН(М). Зважаючи на те, що та укрополька не така вже й дурна можу припустити, що вона таки десь відчувала присутність чогось ворожого в мені. Втім, це завжди легко поплутати з байдужою цікавістю. Звичайно, на звинувачення в організуванні націоналістами різні посеред цього горба, не зреагував ніяк. Для таких випадків виробив правило. Націоналіст не має нічого спільного з фашистом чи шовіністом, допоки не сяде з ними пиячити чи грати в карти на чиєсь життя. На час мого перебування в Гуті (на теренах, де вона колись була), все давно змішалося в голові дурними змаганнями поміж тим що могло бути й тим, що таки могло не статися. Історичні факти про різанину згодом виявилися звичними – винні всі, окрім тих, хто писав історію. Зрештою, це не настільки маразм, наскільки відоме правило часу - «переможців не судять». Спочатку мене дуже смішив той факт, що вибрався в Гуту за сприяння певної польської структури на теренах України, ба, Львова. Потім набрид такий позірний внутрішній героїзм, позаяк в мені також тече частка польської крові.

Найбільше вразило те, що Совіти не спромоглися зруйнувати до решти, змести з землі цю пристань протухлої і злісної пам’яті та плювання через паркан. Підозрюю в цьому був певний сенс для них. Якщо мене не милять передчуття, незабаром хтось на замовлення зніме короткометражку чи серію історичного фільму про Гуту. Й не помилюся, кажучи, що розворушувати рану буде не той, хто сперечатиметься за умовну справедливість, а саме сумнозвісний хитрий китаєць, що сидить на дереві допоки тигри гризуть навзаєм горлянки.

Зараз (через пів року опісля того, як занотував кілька перших речень) здається, що слід просто замовити бульдозер й змести докупи гранітний монумент з переліченими прізвищами загиблих, подарований Польщею із вбитим нашвидкоруч пам’ятним Хрестом ВО Свободи. Бог пробачить такий вандалізм – в нього, здається, нема національності.

Читати коментарі (8)
Рейтинг Оцінили Переглянули
2 Катерина Ляшевська , kuraj. 897
( написати коментар )
Катерина Ляшевська
2010-03-02 13:39:35
це, мабуть, один з тих текстів, де жодні коментарі недоречні... хвилює... навіть дуже... хоча "в мені також тече частка польської крові". написано доволі лаконічно, проте досить змістовно і глибоко, щоб простромити серце і лишити там слід рівно в 50 метрів старої плівки під назвою «пам’ять». думаю, ви лукавили, коли говорили, що керуєтеся розумом. у цьому тексті емоцій теж доволі, то відчувається в деякому зажовуванні розділових знаків ближче до закінчення тексту. як завжди, мене вразили і слова, які ви добираєте для вираження своїх думок. може, в тому і немає нічого особливого, але там, звідки я родом, таке мовлення рідкість, і тому, я рада кожному вашому слову. дякую за довершений текст і думки, які приходять після його прочитання.
(відповісти)
Фома Пугаляк
2010-03-02 14:28:30
на здоровля. з синтаксичними треба буде попрацювати. завтра - нині виправлю. відносно 50 метрів - така відстань між хрестом та меморіалом.
(відповісти)
Катерина Ляшевська
2010-03-02 14:34:22
))))) я зрозуміла, але таким чином хотіла підкреслити один прийменник)
(відповісти)
Фома Пугаляк
2010-03-02 14:58:14
ні. під/з все одно.
(відповісти)
Катерина Ляшевська
2010-03-02 15:01:51
я трохи схиблена на звуках, тому для мого вуха не все одно, хоча, звичайно, з інших міркувань - байдуже)
(відповісти)
slavchyk
2010-03-02 16:27:26
я твій фанат знай це і розкажи мамі з татом про це... хай пишаються хорошим сином...
(відповісти)
Фома Пугаляк
2010-03-03 11:09:30
навряд мої батьки зрадіють тому, що ти мій фанат))). вони б більше внукам чи невістці зраділи))))))).
(відповісти)
kuraj
2010-03-03 13:32:46
подобається змістовністю. є кілька помилок із комами.
(відповісти)
( написати коментар )