На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Есе про куас

Фома Пугаляк, 16.06.2010 року



Не вірю, що змінивши слово можна змінити хід подій. Проте, так само не вірю, що замінивши слово отримується те ж саме значення. Воно (слово), будучи сказаним набирає обрисів незалежно від того, в якому контексті чи словесному вимірі сказане. Вдушене чи непевне слово залишається в ембріональному стані, чого не хочуть бачити на своїх клаптиках паперу прозаїки. Поряд з тим, вистрелене з (пів?)свідомості кулеметне слівце поета завжди залишається на такому етапі свого існування, чим і захоплює – тактовною мовчанкою та неможливістю повторити його при заміні на інше, здавалось би більш концептуальне – шкода, в холодну гільзу не ввіпхнути нову кулю. Проте слово – аж ніяк не структурний продукт солідарності всіх частин речення, при витанцьовуванні яких поміж себе отримуємо якийсь однозначний образ. Тобто, власне, не зовсім. Густину слова, його логіку може відчути людина здатна до аналогічного мислення або ж та, котра не швидко п’яніє в компаніях. Щодо першого, то не надто хочеться наголошувати на легкозаймистих темах. Скоріш суть легше розкрити на прикладі другого. Про щирість під алкоголем. Відчуваючи в розкутій, не стриманій (як же часто фальшивими еталонами спілкування?) розмові слово, що належить людині за її професійними чи мовними (в сенсі приналежності до етносу) чинниками вираження, проймаєшся доволі незвичними почуттями – слово на своєму місці, потрібне й поза синонімічним рядом воно виділяється ідеальністю, вибачте, неповторністю. Тут легко заплутатися, вдаючись в деталі маніпуляції подумки людиною, того зазвичай є легше сидіти й motати на вус, мовчки сприймати приємний потік маловживаних не-горобців, всотувати з коливаннями повітря тембр, ковтати слова незалежно від контексту, намагаючись поволі записувати їх у свій лексикон. Мабуть саме тому мене часто бере жаль, що не втілив себе в особі етнографа.

Мушу зауважити, що вдушені всередині слова, які навмисне підміняєш під час розмови не приносять такого задоволення як усвідомлення того, що слухач сприймає твої ендемічні і легкі, бо нестримувані потуги вкласти душу в мову, а чи бути точнішим, привідкрити маленькі дверцята в домну душі мови. Щодо кількох слів, не зв’язаних жорсткою конструкцією ідіоматичних а чи кліше-зв’язків, то тут скоріш все схоже на музику чи скоромовку. При гарному, приємному на слух наповненні тексту словами, що створюють свою музичну гаму не можу відірватися від тексту, байдуже, що це скоріш ораторствування аніж проза. Для мене особисто це означає симбіоз слів, байдуже чи буде зміст в реченні. Щодо контексту, про який можуть згадати читачі цього короткого есе - він завжди сприймається як повноцінний образ, слово до нього – адитивна величина, додаванням якої отримуємо інший, можливо повніший образ. При виборі слова звичайно бачиться неможливість стриматися від тих же кліше при наведеній комбінації слів, до яких додаватимемо інше. Людське не викоренити з людини. Сутність утворення речення словами та їх унікальність стосовно звукової інформативності хочу залишити в спокої – для мене це геть незрозуміла річ й можу зблудити, почавши вигадувати або робити узагальнення.

Давно зауважив схильність до розростання та ускладнення слів у індивіда в процесі розвитку особистості. Попри те, скажу про себе, мабуть не зможу правильно назвати всі предмети, що зараз знаходяться у моїй кімнаті. Шлях розвитку словникового запасу мабуть неможливо пустити лише в русло пустого споглядання в словники та гортання хендбуків, значно важливішою є відмова від проведення паралелей поміж подібними речами, поміж тим, спрощення слів не значно спрощує розуміння.

В понеділок повертаючись на кінцеву автобуса з наплічниками після походу зайшли з друзякою на квас в магазинчик, біля якого стояло кілька запилених лісовозів. Продавцем було дівча років двадцяти з маленьким гаком. З світлим волоссям, недостатньо розвинутими бедрами, попри наявність хороших метричних даних і посмішкою втомленої Джоконди. Куас? – запитала Монька. Квас, - сказав я. В ті стакиани? – перепитала, розтягуючи слова наче цівку теплого акацієвого меду та вказуючи пальцем на пластмасові стакиани. Все, що потім дівчина говорила і перепитувала звучало настільки протяжно і дивно, та водночас цілісно, попри наявність неправильних наголосів, що я остовпів та вирішив написати цей текст. Квас був чудовим.

Читати коментарі (6)
Рейтинг Оцінили Переглянули
8 slavchyk , Катерина Ляшевська , Атена , Фрезія , Нафталін Марак , Юлія Сніг , Vikulsija , Нетутешній. 827
( написати коментар )
Атена
2010-06-16 12:12:02
чи не вперше на цьому сервері отримала таку насолоду від такого есея це ж, перепрошую, діамант в собствєнном соку зріло, соковито, інтелектуально, довершено вах)
(відповісти)
slavchyk
2010-06-16 12:14:41
так він молодець... гм, не вмію я так влучно висловлюватись, а от фома так тонко ритмічно виважено... гуд ввопщем...
(відповісти)
Атена
2010-06-16 12:21:32
жостко Борхеса нагадало)
(відповісти)
slavchyk
2010-06-16 12:22:40
ой блін дійсно, а я читав і не міг поняти когож нагадує... так борхес таку манеру мав письма...
(відповісти)
Фома Пугаляк
2010-06-16 12:27:07
дякую. "відпочинок" в горах дає трохи наснаги)
(відповісти)
Vikulsija
2010-06-16 19:45:01
Есе було чудовим)
(відповісти)
( написати коментар )