На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Хосе

in_a_landscape, 08.10.2010 року



Хосе зітхнув і встав з крісла. Завтра був важкий день, перехід на зимовий час. Треба було прокинутися о четвертій, щоб перевести стрілки годинника на годину назад. Він настановив свій музичнмй будильник на за десять четверту – його мав збудити Ґлен Ґульд. За десять хвилин він би прокинувся під музику і рівно о четвертій перевів би годинник. Лежати вночі у ліжку і слухати Ґлена Ґульда – яка заманлива перспектива! Потім можна зайнятися справами. Хосе влігся у ліжко і скоро заснув. Одразу йому почав снитися сон.

“Що визначає змістовність висловлювання?” – подумав він уві сні. “Адже більшість лінгвістичних конструкцій, зокрема в рекламі, абсолютно безглузді. Вони не мають навіть того чуття абсурду, яке можна описати англійським словом “нонсенс”, тобто естетичного абсурду, який насправді має великі виразові властивості. Взагалі сенс – це питання ставлення до об’єкту, певної дистанції.” Потім Хосе на деякий час забувся, і через півгодини знову почав думати. “Проте не можна не визнати, що “нонсенс” глибоко байдужий переважній більшості людей, вони не мають навіть відповідного естетичної здатності до його сприйняття. І це визначає глибоку прірву між суб’єктом сприйняття, який взагалі визначає факт естетичного осмислення, і об’єктом естетичної дійсності.”

“Проте – подумав Хосе, це не має анінайменшого значення для суб’єкта – він і лише він є об’єктом своєї суб’єктивної дійсності. Соліпсизм, одним словом” Він перевернувся з правого боку на лівий і позіхнув. Замаячів екран телевізора. На екрані бовванів оголений редактор журналу У, який давав інтерв’ю, курячи кальян. Він повільно промовляв слова, вдихаючи дим між фразами.

“Візьмемо для прикладу відомий текст класика літератури Івана Франка.”

Залунав дикторський текст на тлі оголених одалісок, танцюючих під орієнтальну музику:

Тьмяний триколор свинячої кульки застрелив психоделічний персик некроцидного перепису. Ззаду замаячів ниткоподібний бактеріофаг. Стріляй! – вигукнула пастка-сертифікат. Вже пізно – відгукнувся триоксидант душевного тепла, згорнувши фіміам бензольного мікроцефала в двочлен гіперборейного фікусу. Міфологема підстрибнула руки-в-боки, проте герб не розпилився. За рогом міріади маршируючих зайців повільно проходили крізь Тріумфальну Арку.

Знову на екрані з’явився редактор і пихкаючи кальяном, повів далі:

“Що тут передовсім кидається у вічі? Неповага до літературних традицій, незрозуміло, про що цей текст, і взагалі, потрібна експертиза на предмет повної придатності автора, тобто Івана Франка, до військової служби. Адже таких не беруть в армію. І взагалі ті, що кохаються у такого роду літературі, не здатні до виконання священного обов’язку перед Батьківщиною.”

На екрані замаячіла реклама, яку Хосе одразу вимкнув. “Пер-Лашез!” – майнула думка. Він швидко зібрався, взяв ключі від машини, книгу The Doors of Perception, кокаїн, LSD та мескалін. Зайшовши в гастроном, Хосе перехрестився і звернувся до продавців:

“Вельмишановні пані та панове, я вважаю, що українській громаді давно вже слід переходити на російську мову. Українська мова є загумінкова, провінційна і абсолютно непридатна з огляду на культурний прогрес. Історично російська мова є найзручнішим для українського громадянства засобом комунікації з европейською та світовою культурою. Отож, пані та панове, ретельно вчіть російську і вживайте її якнайширше, пропагуйте її в селі та на хуторі, які помилково вважаються носіями української мови, а насправді є формою неокультуреного російського діалекту.”

“Мужчина, вам що?”

“Дайте мені сметану і котячого корму “Cavernous Flood”

Розплатившись, Хосе вдихнув кокаїн і спустився у підвал до лікарні. Він довго блукав напівосвітленими коридорами, аж доки не знайшовся потрібний кабінет. На кабінеті висіла червона табличка

Не розмахуй фалосом

Він постукав.

“Можна?”

“Прошу, заходьте”

Запанувала довга мовчанка. Лікар вивчав історію хвороби і раптом промовив:

“ГБУ у вас добре.”

“Справді? А ППЖ?” – перепитав Хосе

“ППЖ також добре. Пийте дві пігулки вдень і одну вночі.” Лікар помовчав і раптово додав:

“Зізнайтеся, ви мізогін? – він пильно подивився на Хосе.

Хосе розплився у посмішці.

“Як вам сказати… В пежоративному сенсі може й так, хоча…” – Хосе ще раз посміхнувся.

“Дякую”.

Хосе піднявся на перший поверх і, вийшовши на вулицю, сів у машину, прийняв LSD, набрав пози лотоса і розпочав медитацію. Вгорі пролетіла яскрава форма, що випромінювала світло.

“Що це? ” – подумав Хосе.

“Це райдужне тіло просвітленого ченця”, – відповів внутрішній голос. Контур Хосе піднявся над землею у стані левітації і промовив священний склад ОМ. Просвітлення серед усіх істот ОМ МАНІ ПАДМЕ ГУМ – сказав внутрішній голос. Через п’ять годин Хосе спустився на землю, у салон свого авто. До вибуху в робітничому кварталі Пер-Лашез лишалося двадцять хвилин. Можна було розслабитись. Хосе розчинив п’ять грам мескаліну у пів-склянці води, випив розчин, потім прочитав кілька сторінок книги The Doors of Perception та ввімкнув радіо.

“… слухачам вже відоме ім’я відомого психолога, що знаходиться у нашій студії. Це Макабр Кадаврович Труп, який виступить з приводу актуальної теми спонтанних квотидіальних мортуацій.”

Труп відкашлявся і почав говорити млявим загробним голосом: “Передусім постає питання: чи можлива в принципі акцидентальна мортуація, або дискретніше, чи кожна партикулярна мортуація є акцидентальною?

Це питання я висвітлюю у своїй інфернальній дисертації Посибілітативність акцидентальної мортуації в процесі квотидіальних інтерлокуцій фастидіального дискурсу. Кахи-кахи. Зазвичай кожна партикулярна мортуація є обнокціональна, причому потрактування акцидентальності в культурах Окциденту і Орієнту є індиферентним. Півотальною думкою цієї інвестигації є констатація принципової неакцидентальності ґенералізованих, а рівно ж і партикулярних мортуацій. Таким чином, посибілітативність акцидентальної мортуації в процесі квотидіальних інтерлокуцій (фастидіального дискурсу) визнається такою, що дорівнює нулю. Фастидіальність же дискурсу детермінується стилістичною партикулярністю гіпертексту. Ґенералізуючи, можна вказати на принципову нонпосибілітативність акцидентальності як філософської ноції.

Хосе натиснув на гачок. Увесь робітничий квартал Пер-Лашез злетів у повітря з величезним гуркотом, полум’ям та димом.

Раптом зазвучала божественна музика Ґольдберґ-варіацій (запис 1982 року). Спрацював музичний будильник. Хосе прокинувся, відкрив одне око, потім друге, потягнувся, встав, перевів годинник на дві години назад, і майже годину слухав Баха.

Далі він поснідав, вдягнувся, вийшов на вулицю, сів на ранній маршрутний автобус, зайняв місце біля вікна і поїхав до центру. Через кілька зупинок до салону зайшов спортивного вигляду молодик. “Сідайте будь-ласка” – поступився місцем Хосе. Молодик вищірився посмішкою – “Дякую”. За п’ять хвилин Хосе попрохав водія – “Зупиніть будь-ласка, біля скотобійні”. Хосе вийшов з автобусу, зітхнув, сів на траву біля скотобійні, перехрестився, вийняв пакет сметани і повільно його випив.



Ось під цю музику прокинувся Хосе:

Читати коментарі (5)
Рейтинг Оцінили Переглянули
3 Микола Нечета , 68 , L. Прєкрасний. 754
( написати коментар )
un_critique
2010-10-10 00:32:56
А чому не “Алехандро”?
(відповісти)
un_critique
2010-10-10 00:33:57
Написано дуже старанно і грамотно. Не знаю, що там стосовно творчої цінності — я не цінитель, та й не експерт, зрештою, але ця педантичність мені сподобалась.
(відповісти)
Микола Нечета
2010-10-10 12:20:47
А чи сподобалось це Хосе Аморалесу і Хосефіні Де Бош, ми так і не узнаємо. А жаль...
(відповісти)
Фома Пугаляк
2010-10-11 12:22:06
цей твір вже публікувався на Літклубі давніше, правда?
(відповісти)
in_a_landscape
2010-10-11 12:27:50
так
(відповісти)
( написати коментар )