№1. курайПорівняно з останніми двома добірками - гірше, хоча добре, як і майже все в тебе. А взагалі про це краще написала Кіяновська, і розумніше. Тільки не подумай, що я тебе лаю, і не звинувачуй мене в безапеляційності, як вовченя. Або розтикай де хочеш у цьому тексті \"імхо\", \"на мою думку\" і т. ін. І не розумію - чому зайвість? Невже ще не доросла? Мені здавалося, що доросла. Чи це раді красного словца саме собою вийшло? На тебе не схоже. Взагалі, ти краще пишеш. Це невдалий вірш, як на тебе, не кажу що взагалі поганий. Для тебе - поганий.

№2. курайІ взагалі, як на таку тему, надто абстрактно. Такі взаємини - метафізика, а не філософія. Або коли вже філософія, все одно - не Геґель, а Ніцше, маю на увазі стиль, а не переконання. Думка звісно мусить бути твоя, і досвід твій, а не того чи того.

№3. курайруки слизькі- добре, а вражено-розважно чужі - ну куди це годиться! або хто розтане першим!.. Шувалова, ти ж розумна жінка, ну як ти можеш таке писати, тобі ж не 16 років і ти ж не паркетна дурепа.

№4. курайМаріанна Кіяновська. Книга Адама. Івано-Франківськ. Видавництво \"Лілея-НВ\". 2004. ISBN 966-668-074-2.

І взагалі Кіяновська. Все що знайдеш.

№5. [ :)* ]А мені сподобалось (навіть якщо це ознака паркетної дурості)

№6. курайНато.... і далі за текстом ))) Шкода, тут смайлика такого нема... Та й до Шувалової я ніжно ставлюся, якби інакше - не лаяв би.

№7. [ :) ]2 Анонiмус_1Взагалі, досить дивний у Вас підхід: написала ПРО ЦЕ КРАЩЕ. Тичина однозначно написав про кохання краще, ніж там, наприклад, Вороний - то, може, змиємо Вороного в унітаз?

№8. [ :)* ]Вороного - в унітаз! давно час!а віршик непоганий. Кураю! і в Кияновської є не надто вдалі речі, погодься. Тобто Кияновська тут - не очевидний авторитет, попри всі 218 віршиків і серединні бонуси з книги адама...

№8. курайЯ підписався, чому анонімус? Ні. не в унітаз, я ж не пропоную Шуваловій викидати вірша, а вважаю, що вона не те написала, що могла, не так добре написала, як могла б, не додумала. Тому й запропонував подивитися як це зробила Кіяновська. А вірш не є поганий, я ж сказав. Просто для Шувалової поганий, а взагалі - ні.

Окремо. Мене вже давно цікавить така проблема: чомусь люди часто не зважають на слова. Нібито все ясно говориш, а наче через одне слово чують, або чують щось таке. що хочуть почути, а не те що говориш. Це я не до вас окремо, Отаре, це взагалі якась пошесть, може й я на це хворий, напевне хворий, це якась епідемія.

№9. курайСволоч, одразу не помітив твоєї репліки. Чомусь здавалося, що пишу одразу після Отара. Слухай, невже потрібно наступати на граблі? Вже ж було, вже рвали на портянки й викидали до нужників, і таке інше. Може досить кого б не було викидати куди б не було?

№10. глаголюЛише в інтернеті досягається такий цікавий ефект підслуханої розмови, яка - до всього ж - ще й начебто тобі призначається :) Люблю це. І за критику аніскільки не огризаюся, бо ж, як відомо, легше почути сюсі-пусі, аніж щось конструктивне.

2 курай: Чим тобі \"зайвість\" не вгодила? поясни. Все інше начебто ясно. А розумніше тут написати у мене ніяк би не вийшло, бо то був (і є) гранично дурний досвід, і повелася я в тій ситуації так само по-дурному - отже, чому маю виставлятися розумнішою, аніж насправді є?

№11. [ :) ]

№11. курайІро, насправді дуже серйозне питання. Відписуватися не хочеться, а одразу не відповім. Мабуть, знайду якусь цитату, або кілька, бо сам формулювати не наважуся. Постараюся сьогодні - до ранку, але не обіцяю. (Це все - маю на увазі - про зайвість). А щодо решти - ще раз повторюю - вірш непоганий, але як на тебе - крок назад, і далеко назад. Нехудожній він, як на твої можливості.

№12. Василий Розанов. Люди лунного света.

Все женихи и невесты почему-то «смотрят на луну», чего и на ум не придет супругам, даже самым любящим, очень любящим. Совсем другой колорит любви! Супруги любят солнышко. Почему? Кто разгадал? Луна запрещает «очень любиться», вот «сближаться»; «грозит с неба пальчиком». – «Полюбуйтесь, помечтайте, но – и довольно». Это – монашеская любовь, прогулки по полю влюбленных и монахинь, грустных, молчаливых, не знающих, что делать со своею любовью, не нашедших тогда еще «предмета»… Это – несчастная или преступная любовь, не нормальная, ничем не кончающаяся, которой положены роковые пределы. Мечтательное начало с тем вместе есть и жестокое: ведь сентиментализм Руссо родил фурий террора, как был сентиментален и Робеспьер… В мечтах родится идеал: а идеал всегда бывает и особенно ощущает себя оскорбленным действительностью. Идеал и «луна» не знают компромиссов… Луна и ночь – уединенны: опять – это монашеский зов! Все это совершенно обратно горячему солнышку, ясному, пекущему, выгоняющему из земли траву, выгоняющему из стволов древесных сладкую камедь, от которого цветы расцветают…….. траляля …. Солнце – супружество (совокупление), солнце – факт, действительность. Луна – вечное «обещание», греза, томление, ожидание, надежда: что-то совершенно противоположное действительному, и – очень спиритуалистическое.

…человек весь есть только трансформация пола, только модификация пола, и своего и универсального; что впрочем и понятно, иначе и быть не может: так как он весь ведь и составлен только из двух половинок, от матернего тела, от отцовского тела, отделившихся в половых их органах и в страстном половом акте. Ничего третьего, ничего не полового там не было: и, следовательно, неоткуда взяться ничему третьему в нас, не половому… И даже когда мы что-нибудь делаем или думаем, хотим или намерены якобы вне пола, «духовно», даже что-нибудь замышляет противополое – это есть половое же, но только так закутанное и преображенное, что не узнаешь лица его. Так, гусеница ползает, а бабочка летает, но обе – одно существо; куколка же и совсем лежит как мертвая, - однако и это то же существо.

Дені де Ружмон. Любов і Захід. В українському перекладі Ярини Тарасюк (Львів) – “Любов і західна культура”:

.....Ніхто не сумнівається, що вся європейська поезія походить від поезії трубадурів..........

................ Що таке поезія трубадурів? Екзальтація нещасливого кохання...........

Далі йтеться про катарів у зв’язку з трубадурами, потім про дивний переплив крайніх форм сексуальної стриманості в крайні форми розпусти на культурному ґрунті еротичної екзальтації, простіше кажучи – емоційного онанізму, а далі таке:

...З часів Руссо люди вважають, що існує щось на зразок нормальної природи, якій культура та релігія нав’язують свої надумані проблеми... Ця зворушлива ілюзія допомагає їм жити, але не розуміти їхнє життя. Оскільки ми всі несвідомо провадимо життя цивілізованих людей у цьому божевільному хаосі релігій, які так ніколи й не вмирали, мало хто їх повністю зрозумів та практикував. Ми існуємо у досить виняткових системах моралі, які накладаються одна на одну або ж сполучаються на тлі нашої елементарної поведінки. Живемо серед невиявлених, а тому ще активніших комплексів. Ми успадкували не інстинкти тваринного походження, а зовсім забуті звички, що залишають сліди чи рубці у нашій ментальності, вони проявляються на рівні підсвідомости, тому ми їх легко приймаємо за інстинкти. Усе це уламки жахливих піступів, священних обрядів чи магічних дій, колись глибоко опрацьованих різними за часом і простором містиками.

****

курай:

Тобто, моє основне заперечення стосувалося не вживання тобою слова „зайвість” – це нібито твій досвід, принаймні ти так вважаєш, а... отого, що кажу: „нібито твій”. Чи ти впевнена, що це твій досвід, а не непомітно нав’язаний тобі стереотип?

Ще хотів тобі подати щось із твору Міґеля Серрано, як приклад виразного, артикульованого вияву в ХХ столітті одного з тих культурних реліктів, про які пише Дені де Ружмон, але потонув у тексті. На сьогодні вже не подужаю. Може згодом. Твір (В оригіналі “Elella”, тобто “Вінвона”) – поганюща в художньому стосунку проза, де фактично відтворюється ідеологія отого, що критикують цитовані вище автори. Міґель Серрано – містичний фашист, людина, навантажена затамованими в західній культурі ХХ століття, але насправді тривкими (і реально чинними) європейськими релігійними та філософськими традиціями. Мабуть, судячи з біографії, був якимсь координатором (навряд чи ідеологом, скоріше – транслятором) дій “братів”, людей “слова і діла” – неофіційна політична діяльність із неофіційно-релігійною мотивацією. Мабуть, налагоджував зв’язки між “братами” в Європі та Південній Америці. Знати творчість таких як він – убезпечуватися від отого, від чого застерігає де Ружмон, коли пише, що живемо серед невиявлених, а тому ще активніших комплексів. З іншого боку, не дивно, що його мало перекладають, бо це тобі не “Майн Кампф” – тут уже точно в багатьох тінейджерів кришку зірве. Я згодом тобі десь покладу кілька уривків як комент до якогось із творів. Там глибокодумні героїчні міркування ввесь час чергуються з голими танцями та купаннями у ваннах і басейнах із одночасними проповідями фізичної сексуальної стриманості. Полний криздєц короче.

А взагалі, Дені де Ружмона та Розанова краще знайди та прочитай, якщо ще не читала.

№13. [ :) ]

№14. [ :)* ]готік паті форева! : )а настрої, а настрої!!!

№15. Отаровіпитання: а як визначається твір тиждня? просто цікаво - за яким принципом :)