W і космічна антропологія

W

(нарешті пряма присвята)

Не бувають дороги хибними,

Бо ведуть вони всі до цілі.

Об прозорий твій еквілібріум

Розбиваються птахи білі.

Увігнавшись у скло пальцями,

Учепившись в політ поглядом,

Долучитися намагаєшся,

Але ти вже занадто гордий.

Ти тепер вже занадто мертвий,

Ти для мене занадто істинний,

Засклянілий хлопчик упертий,

В монохромній гамі написаний.

Ти вже падав, і падав боляче –

Тож удруге не помилися!

Просто треба вмирати стоячи:

На щитах повертаються ниці!

Серед інших скляних виробів

Ти стечеш своїм смутком теплим.

Всі дороги ведуть до Риму-бо,

Всі дороги ведуть до пекла.

18:55

26.09.05

Антропологічне

Півмісяць стиглий, білий, як рука,

Як п’яна плоть утоплениць лукавих.

А ми вже вічність ходим по зірках,

І ще слідами їх не одчерпали.

Повільно премо, як космічна тля.

Коростяві, доплентатись не гідні,

Але ж на небі витоптали шлях

По янгольських неходжених угіддях.

Хитались від стовпів і до стовпів,

Котились від утроби – до могили,

А нас щоразу різало навпіл

Під колесом патлатого світила.

Розбиті, покалічені, сліпі,

Ми – тугодухі скручені пружини.

Живем, повзем і мремо, мов клопи,

Не вичавивши з неба ні сльозини.

Бо ми самі себе в руках несем

(Гудіння сухожиль і тріскіт ребер),

А небу наплювати – та й усе.

І, знаєте, на те воно і небо.

17:00

28.09.05