На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Чорт знає що

Фома Пугаляк, 22.03.2011 року



Ми сиділи в одному прикордонному містечку і цмулили пиво. В темному приміщенні підвального типу, яке очевидно мало виконувати функцію «заманухи», проте явно з цим не справлялося, позаяк відвідувачів бракувало, було трохи прохолодно. Словом, нас було тут тільки двоє – офіціантка, вдягнена у вельветову спідницю темно-синього кольору поралася наверху, де і знаходилася барна стійка, за якою позіхав якийсь заспаний кучерявий мужчина-бармен. Ситуація була такою, що мій співрозмовник, можна сказати, давній друг, який мешкав кілька кілометрів звідси, запропонував зустрітися тут після того, як я натякнув в телефонній розмові, що сьогодні буду десь в цих краях. Бракувало товариського драйву і суперечки, тому я зробив перший крок і тихо почав розмову, поволі опускаючи бокал:

- Костя, не повіриш, моя дівчина – сукуб.

- В якому розумінні? – перепитав він, знаючи, що ось-ось почнеться дружня суперечка і хтось буде другого вчити жити. Поки що першим планував бути я.

- От дивись. В мене нічого нема за душею – ні квартири, ні банківських вкладів. Більше того – останніх два місяці ходжу в протертих штанах. Соромно визнати, навіть між ногами матня протерта. Красою надто не вирізняюся, та й при чому тут краса. А вона мене любить. Каже, що їй байдужі такі речі. Дівчина симпатична, гаразд, - додав я, примружуючись, тим самим набираючи вигляду знавця, - красива, розумна, цілеспрямована.

- Має копита? – перебив Костя, посміхаючись. Очевидно він здогадався куди прямує розмова. Поглянувши кудись вбік запитав серйозним тоном. – Секс як?

- Та я знаю, - секс як секс. Пам’ятаєш, як до нього відношуся, - посміхнувся я, - є, то й добре, нема, то й страшні підуть в діло.

- Не знаю, Сергій, - сказав він, - такі відчуття в людей часто бувають. Як на мене, то тобі просто важко повірити, що тебе можна любити – самооцінка низька, чи як то називають. Від того потім всілякі негаразди в сім’ї бувають, - сказав він, замислившись, очевидно зараз він вже почав використовувати свій досвід. Досвіду було чимало, - у нього двоє дітей, непоганий бізнес, здається, в родині все нормально з відносинами. За хвилю продовжив, - безпідставна ревність, звинувачення в чужій черствості, то такий своєрідний наркотик - любов.

Було зрозуміло, він таки вгадав, що я хотів позичити в нього трохи грошей, того перед моєю просьбою хотів вивідати мої фінансові активи та теперішній погляд на життя. Багато мені не було потрібно – кілька тисяч наших. В найближчому майбутньому планував відкрити маленький бізнес і хоч якось реабілітуватися, нехай навіть в своїх очах.

- Ну ви і мудакииии, - сказав хтось протяжно і змученим голосом за перегородкою, якими в приміщенні, стилізованому під мисливську хатку, відділялися столики. Почувся шурхіт. Особа очевидно хотіла втрутитися в розмову, як то часто буває з справжніми мудаками, яким нічого робити і думають, що поїли всі розУми.

Раптом виявилося, що тією особою було волохате страховище. Чорний з подекуди вижовклими пасами волосся дідько, ростом в середньостатистичну людину, встав з-за свого столика і, поправляючи жмут не зачесаного волосся на голові, підійшов до нас. Питальним поглядом зирнув на пиво і встав навпроти з облямованою борідкою мордою, на якій виразно читалася радість від виконаного обов’язку. Словом, як Ленін на броньовику.

Мені пересохло в горлі і від невідомого доти страху сказав єдине, що я міг вичавити з себе:

- Тут зайнято.

Костя виглядав ще більш розгублено. Він моментально перевернув бокал з пивом у горлянку і, перехрестившись, забився в куток.

- Зайнято, не зайнято, - тихо про себе сказав чортяка і всівся біля мене, - так, ніби ви когось чекаєте, а чи балакаєте про щось розумне.

Уфф, - подумав я, добре сів не навпроти. В голові зараз крутилося безліч думок і синтезувати з них якусь коректну ідею, щодо того, що в даний момент відбувається, аж ніяк не вдавалося. Від чорта пахло млосно-відразливими чоловічими парфумами, від яких у мене перестала йти обертом голова і я, наче до старого друга сказав:

- Щось хотіли?

Це також було доволі тупим питанням, - відразу помислив я. Справді, чого може хотіти біс від мене?

- Ннне хотів з’являтися вам, але щось нуднувато мені, - печально сказав чорт і взяв в руку, на якій були непомітні дотепер легкі шкіряні рукавички, мій бокал. Відхлебнув трохи і уточнив свою відповідь, - та й думаю, курвамать, запевню вас, що сукубів не існує. Ні інкубів, ні іншого міфічного блядства.

- Тебе також не існує? – злісно запитав Костя. Скоріш за все, зараз він вже також відійшов від переляку і, зауваживши, що я можу питати в чорта всілякі дурниці, й собі, щоб не виглядати ботаном, втрутився в розмову.

- Я існую, я звичайний демон, а не видуманий. А сукубів нема… - повторив він повільно і впевнено.

Мені чогось згадався Ніцше.

- Не сциш, що тебе замітять інші? – швидко запитав Костя. Можливо, він відчув дух суперництва чи то зі мною чи то з демоном, того вкрай неввічливо перебив чорта, який очевидно, хотів продовжити монолог, щоб якимось чином довести своє існування.

- Ха-ха, - іронічно посміхнувся біс, - а кому ви розкажете, що пили пиво з демоном? Психіатру хіба. Але ота зверху з третім номером, - мабуть він мав на увазі офіціантку, котра у верхньому приміщенні матюкалася сама до себе, згрібаючи шваброю пляшку, яка дзенькнула об бетонну підлогу дві секунди тому. Чорт посміхнувся вдоволено, - справжня дура, такій повірити можуть, почнуть тягати по всіляких телепередачах, ну ви в курсі, а вона і рада.

- Ті всі телепередачі, то вони про демонські звитяги? – запитав я, споглядаючи як моє пиво зникає в ротовій порожнині нового знайомого. «Звитяги», - подумав я, - блін, як бездарно підібране слово.

- Ясна річ ні, - відповів він, - битви шарлатанів то суцільна вигадка. Часом дивом дивуюся, які люди примітивні і легковірні.

Запала тиша. Стало якось знову страшно і дивно. Строго кажучи, в мене часто бували такі миті, в яких відчував себе нереально, так, немов тебе взяли і втиснули в якийсь новий незвіданий світ, який ні дідька лисого, вибачте, не залежить від твоїх дій – ти лише спостерігач і єдине, що можеш зробити – вибрати, яким чином сприймати інформацію і як вийди з цього довбаного континууму.

- Ви взагалі що тут робите, - звернувся я ввічливо до демона, - в цьому, Богом забутому містечку?

Питання було врешті правильно поставлене – адже вкралася підозра, що це все зовсім не випадковість і якісь свої наміри стосовно мене чи Кості, біс таки має. Інакше чого би то раптом ми мали розмовляти про банальні речі з цією темною силою?

- Має приїхати одна порнозірка додому в Україну, то я і чекаю тут, на кордоні, хочу трохи з нею потусити.

- Оооо, капєц, - сказав хитро Костя, так, наче він має чим загрузити чорта, - а кілька хвилин тому казав, наче блядством демони не займаються.

- То не означає, що демони не мають симпатій. Та й втім, ти що замітив в мене між ногами якесь причандалля для подібних дій?

- Ніби я туди заглядав, - ображено відповів мій друзяка і впевнено продовжив суперечку, - то не означає, що демони не можуть прийняти форму людини.

- Не можуть, - посміхнувся чортяка, - то, по-перше, образливо для будь-якого демона. А по-друге, то можуть зробити тільки найвищі демони для якихось серйозних цілей, та й то стільки мороки з тим, що, в принципі, нема понту.

- Ага, то тій порнодіві подобаються волохаті демони, - не вгавав Костя. Він явно ввійшов в кураж. Не знаю, чи то від страху, чи то від чогось іншого, але його поведінка зараз мені не подобалася.

- Перетворюся на її собаку, та й вся історія.

- Агааааа, - впевнено крикнув мій завзятий колєґа, - то вона зоофілка?

Демон нічого не відповів. Йому видно набридло вислуховувати звинувачення і звернувся до мене, ніби мого друга поруч не було:

- Він що, дійсно мудак?

Погоджуватися з чортом означало втратити шанс дістати таку потрібну мені в цей час позичку, того прийшлося встати на нейтральну позицію:

- Трохи запальний… Не кожен день побачиш демона, самі розумієте. Стільки інформації можна дістати про світовий порядок… То шокує…

- Я, курва, не інформаційне бюро, - образився чорт.

Очевидно Костя зрозумів, що зайшов трохи задалеко в розмові з демонічною силою, але наміру просити вибачення, певна річ, не мав. Сухо крикнув офіціантці:

- Дівчино, підійдіть.

Нараз на секунду в очах стало темно і чорт зник, однак його втомлений голос сказав доволі м’яко і спокійно:

- Мені пиво.

За хвилину офіціантка зійшла круговими сходами вниз і, мабуть, будучи злою на свою сьогоднішню незграбність, вирішила хоч комусь насолити:

- Ви взагалі щось окрім пива будете брати? – зневажливо зробила наголос на другому слові.

Від неї несло м’ятою і кремовим ароматом. «Старий Талінн», - подумав я собі, - так, тут є чого злитися, кілька днів її роботи коту під хвіст.

Костя поглянув на мене. Звідки мені було знати що саме подобається до пива чортам?

- Аааа, - плеснув в долоні Костянтин, - давайте нам якоїсь рибки, - і потер задоволено руки, мовляв, гуляти так гуляти.

- Нема риби, - сказала офіціантка, спостерігаючи клоунаду Кості, їй мало подобалася така показна чужа радість.

- Може арахіс є? – втрутився я в обмін люб’язностями.

- Сир, курка, шинка, салямі, раки, червона ікра, простий, - завченою фразою протарахкотіла вона. Виглядало на те, що трохи раніше вона працювала в куди більш популярному закладі. Й не здивувався б, якщо б я щипнув її за зад, а вона по-дівочому пискнула і зробила про людське око ображений вираз обличчя.

Коли три пива опинилися на столі, то в моїх очах знов на хвильку потемніло і дідько з’явився в видимому образі.

- Хотів запитати, - звернувся я до демона і зробив стандартну паузу, - мені варто відкривати бізнес?

- Який саме? – перепитав цікаво чорт.

Я розповів йому про свої плани і, трохи подумавши, той запитав по-діловому:

- А по чому зараз долар?

Костя відповів, як найбільший знавець. Разом з тим, щоб виглядати бізнесменом, додав до відповіді курс йени і російського рубля.

Біс подумки провів якісь калькуляції, почухався в ногу і за хвильку відповів:

- Якщо коливання в ціні долара за наступні два місяці не будуть більшими за десять відсотків, то варто. Але ліпше, - додав він, лукаво і люб’язно посміхаючись до Костянтина, - так як твій друг, переганяй траву через кордон. В мене є один знайомий митник, відкат бере великий, але то хороший бізнес. Правда? – звернувся до мого друзяки.

Костя нічого не відповів. Натомість дідько перехилив за один раз свій бокал пива і, сказавши «Тримайтеся, чуваки, моя мала вже на пішому, маю йти», зник.

- Тобі скільки треба? – сухо запитав Костя.

- Та чотири тисячі. На пів року десь, думаю, - так само сухо сказав я.

Зрештою, дідько мав рацію. Я встиг за пів року відбити позичені гроші і сподівався побачити Костю на своєму весіллі. Однак той не приїхав, мовляв, часу не маю, а ті гроші нехай будуть моїм весільним подарунком. Через два роки я дізнався, що його посадили – звичайний дворовий собака винюхав експортовану наркоту і якимсь чудом привів міліцію на склад.

Читати коментарі (3)
Рейтинг Оцінили Переглянули
4 Микола Ільків-Свидницький , slavchyk , Атена , Настя Grace. 1095
( написати коментар )
slavchyk
2011-03-22 15:51:05

такий собі Богоміл Грабал...

(відповісти)
Атена
2011-03-22 18:09:02

цікаво

чомусь Булгакова згадала

 

(відповісти)
slavchyk
2011-03-24 10:24:39

а та справді... є шось...

(відповісти)
( написати коментар )