На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Інтенція

Атена , 26.03.2011 року



Іноді здається, що час - то не безперервна циклічність просторового оточення, то така сама ісотота як і всі інші в цьому світі. Він живе. Дихає, думає, рухається, хворіє і помирає. Може, подекуди навіть реінкарнує. Тільки наша тривалість життя в порівняні з його - це як тривалість життя піску в пустелі й сломинки яка горить. Пустельний пісок, якщо на нього дивитися днями, тижнями, роками, він один і той же, здавалося б незмінний і вічний. Насправді ж, то лише абстрактна омана, бо всі знють, що всі піщинки змітаються вітром, постійно переносячись з одного місця на інше. Лишається тільки видимість. А соломинка - раз, і згоріла. Її більше нема. Так і людина - живе, ніби згорає, за мить. А час проходить ті ж стадії змін, але в іншому вимірі розуміння, з іншою послідовністю. І хто зна, чи він дійсно впливає на людей, чи на інших істот, чи бувай він сам не є таким же залежним від чогось уподібненого йому у відношенні до нас, але більшому, глобальнішому, що ми самі не взмозі осягнути й про що можемо лише інстинктивно, якось по-примітивному, здогадуватися.

Дивно, що життя людей схоже на броунівсьий рух молекул і атомів. Вони розкидані по світу, бігають туди-сюди, в тому чи іншому напрямку, в тій чи іншій послідовності, з певними цілями, з певною шидкістю, по певних невідомо ким накреслених траєкторіях руху.... При цьому їхні думки розкидані значно хаотичніше й значно розлогіше ніж вони самі, бо думок в нескінченну кількість разів більше ніж людей. І кожен є особистістю зі своїм мікро і макро Всесвітом, зі своїми паралельними світами. Вони збираються в гурти, зліплюються в стада, розгалужуються павутиною (у всіх сенсах цього поняття), вишиковуються лініями, колами і зигзагами.... І що головне, вони всі ПОСТІЙНО ЗМІНЮЮТЬСЯ. Щохвилинно, щосекундно. Скільки таких випадків, коли люди йдуть поряд по життю, все добре, розуміють один одного, роблять спільну справу,а потім варто лишень відірватися один від одного на деякий час, і все. Нема вже того, що тримало їх разом. Взагалі нема. Бо вони змінилися, вони розвивалися в різних руслах. Можливо, один з них пішов далі, а інший лишився на тому ж рівні.... То вже не має значення, бо факт лишається фактом - їм разом НЕЦІКАВО.

Чому ж іноді робиться невимовно сумно....

Читати коментарі (1)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 853
( написати коментар )
Микола Нечета
2012-04-19 15:44:59

жодного + на 235 переглядів. мабуть це рекорд літклубу. хоча текст непоганий. ніпрощо, але так і задумувалось

(відповісти)
( написати коментар )