у пошуках знаку пробілу

УВАГА! УВАГА! УВАГА!

СЬОГОДНІ Й НІКОЛИ БІЛЬШЕ

У СЕРЕДМІСТІ ЛЬВОВА

ПОМІЖ ЛЕВІВ ТА ЗМІЇВ

ПЕРЕД ВАШИМИ ОЧИМА

РОЗГОРТАТИМЕТЬСЯ

БЕЗПРЕЦЕДЕНТНА ПОДІЯ

ДВАНАДЦЯТЬ ЛЮДЕЙ

З ҐЕНІАЛЬНИМ НАХИЛОМ

(чи ухилом)

СЕРЕД УЛАМКІВ ДАВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

ПІСЛЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВИБУХУ

ЗМАГАТИМУТЬСЯ У ПОШУКАХ

(страшно сказати!)

ЗНАКУ ПРОБІЛУ

*** *** ***

Двадцять перше століття. У просторі лунають поодинокі голоси:

- Злива ніколи не вщухне, це дощ світового потопу…

- Господь симпатизує аутсайдерам…

У загальній атмосфері інформаційного хаосу купка людей шукає виходу. Хтось згадує давнє свідчення . Від цієї думки всім стає моторошно – серед купи слів годі знайти вартісне…. Чоловіки із зародками ґеніальності вбачають у цьому щось екзистенційне й містичне і шукають Принципово Нового Слова. Життя тільки починається…

*** *** ***

У пошуках знаку пробілу

(п’єса-есей зі збереженням ориґінального мовлення персонажів)

чоловікам двадцять першого століття присвячується

Дійові особи:

Б.О.Г. – буддист із роздвоєною особистістю, працює на бетонному заводі

Комісар – реінкарнація Маяковського, подорожує

Той, що живе в мережі – організатор, організовує

Лазутчик – анархіст, відстежує

Людина-долоня – хлопець із медитативним поглядом, заспокоює і посміхається

Рибалка – колишній комендант, читає вірші і кашляє

Хлопець із парасолею – човеняр, підпрацьовує аґентом приватного розшуку

Жіночий привид в білому

Жіночий привид в чорному - літають та слухають

Жіночий привид в зеленому

Дурень, він же Таліб – випадковий перехожий, юродивий, морочить усім голову

Андрогін – янгол, охороняє кожного з персонажів

Риба – знак пробілу, сходить як епіфанія і лякає героїв

Вересень 2005-го. Ніч. Велика кімната на три вікна та дванадцять ліжок. Посередині стоїть стіл, накритий зеленою скатертиною. За столом сидять Б.О.Г. та Людина-долоня і клеять Дурня. Зелений абажур висить низько, освітлюючи їхні обличчя. Стіл закиданий обрізками списаного паперу. Збоку, ледь помітний, висить Андрогін.

Б.О.Г. (замріяно).

малим я копіював атласні карти материків

на більші формати

переносячи всі обриси суші

всі кордони

всі столиці і великі міста

на пролінієні білосніжні аркуші

як омелу на дерева

Людина-долоня (не відриваючись від вирізання).

світобудова схиблена

Б.О.Г.

навіть необхідна графіка – це ріzновид

хвороби

навіть необхідні спогади – ріzновид хвороби

Людина-долоня піднімає очі від списаного паперу і зустрічається поглядом з Б.О.Г.ом.

Людина-долоня.

світобудова схиблена

се цупкий поліетиленовий пакет

його не розірвати

вікна не вирвати вікна з корінням

У цей час із дверей кімнати відділяється Жіночий привид в білому.

Людина-долоня (вказуючи на постать).

… бульбашка біліє

Б.О.Г. стрімко підводить голову, але на місці Привида в білому бачить дві інші постаті – в зеленому і чорному. Вони дуже повільно наближаються до столу. Б.О.Г. розчаровано повертає погляд до ножиць і продовжує вирізати.

Б.О.Г. (усе тихіше й тихіше).

всі кордони і великі міста

війна як ріzновид смерті а отже і власне

смерть

старі веломашини z деформованими

фіолетовими шинами

і кволими шпицями

лише ріzновиди хвороби

всі пусті слова і вислови

всі пусті навіть необхідні спогади

лише ріzновиди хвороби

Світло поволі згасає. Чути, як ріжуть папір.

Потихеньку відкриваються скриплячі двері і хтось заходить до кімнати. Він обережно скрадається, але половиці гидко скриплять. Раптом світлішає – то Андрогін підкручує лямпу і войовничо дивиться в бік дверей. Посеред кімнати в незручній позі застиг упійманий світлом Лазутчик. У нього горло замотане арафаткою.

Лазутчик.

щось-таки

десь

є

думаєш

то

твоє

тягнешся

навпростець

щось – таки

є

десь

Б.О.Г., Людина-долоня, Андрогін і Жіночі привиди мовчки дивляться на Лазутчика.

Лазутчик (ніяковіючи).

щось хочеш сказати

але тільки-но розтуляєш вуста –

і замість слів

з рота випливають

один за одним

великі кораблі

Людина-долоня (приязно).

приміщення відлунює шурхіт одежі

штурхає хрускіт у межі вух

на мить стихає. вухо кліпнувши стежить

ось – знову – рух

Лазутчик, ще несміливо, підходить до столу і з цікавістю дивиться на вирізане Б.О.Г.ом та Людиною-долонею.

Лазутчик.

Світ не замалий анітрохи

Хвилі зупиняються поряд

Перші підслуховують кроки

Другі приворожують погляд

Людина-долоня.

в кімнаті – двоє – мацають предмети

пересувають фігурки – ось – шах –

стигматів торкаються. за мить до мату –

тиша. страх

Лазутчик (до Б.О.Г.а, остаточно сміліючи).

Ось воно всесвітнє сирітство

Цідяться єлейні мотиви

Галасне дикунство дитинства

Повінню залиті масиви

Тягло щось таке спільне

У слідах майбутнього мешкав

Кожен бут хотів сильним

Аби стати злим решті

Людина-долоня перезирається з Б.О.Г.ом, тоді Б.О.Г. підходить до Лазутчика і дає йому ножиці. Лазутчик сідає за стіл, і вже троє вирізають з паперу. Андрогін співчутливо дивиться, але не втручається. Він відганяє Жіночі привиди в зеленому та чорному від столу. Ті неохоче відлітають і роз΄являються за вікном. Світло поволі згасає. У темряві чути, як ріжеться папір і тріпочуть крила Андрогіна. Співають півні. Чути, які ріжуть папір.

Раптом розбивається скло й одночасно вмикається світло. Подув вітру з розбитого середнього вікна розносить папір по кімнаті. Б.О.Г., Людина-долоня та Лазутчик продовжують вирізати. У двері рішуче заходить Комісар. Він мокрий, брудний і схвильований.

Комісар (замість привітання).

Четвертого дня

Першої декади

Сьомого місяця

Третього року

Пенелопа зібрала всі потрібні речі

Зброю

Плаття

Воду

М’ясо

І рушила кораблем у відкрите море.

Андрогін кидається до Комісара, але Людина-долоня та Лазутчик зупиняють його за крила.

Лазутчик.

якби пісок

був здатен розрізняти руки

що беруть його

може тоді

не втікав би

поміж пальцями рибалки

трохи крила

трохи весла

Лазутчик підходить до Комісара і тисне йому руку. Комісар розгублено дивиться на обрізки паперів, що ворушить вітер. Нарешті Андрогін розуміє і біжить затуляти розбите вікно подушками.

Людина-долоня (до Комісара, вказуючи на обрізки паперу).

це бульбашками мінводи –

житіє з тіла

це прокиданнями сумнівними

стискає черепи німб

це шизофренічним поглядом камбали –

крик

Б.О.Г. (весь цей час продовжуючи вирізати).

геть усі ми були колись рибами

Комісар (до Б.О.Г.а).

Різким

Вольовим рухом

Припіднявся

Трохи продер

Очі

Бачу

Міхуроподібний

Фашистського кольору

Твій гаманець –

І де ж я

Раніше

Зустрічав такий?

Б.О.Г. (подаючи обрізки списаного аркуша Комісарові, читає напам΄ять).

солдати бояzко проходять повz камінну

огорожу саду

в наплічниках черепних коробках руках

несучи смерть

(трохи подумавши)

солдатам необхідно вбити білявого ворога

в окулярах

Комісар (передаючи порізаний аркуш Андрогінові).

Віднеси цю тантру

Мешканцям темних кварталів

Протягом трьох годин.

Андрогін бере списаний папірець і відлітає крізь двері.

Мокрий Комісар, Б.О.Г., Людина-долоня і Лазутчик ріжуть папір. Далі клеять папір. Співають півні. У цей момент відкриваються двері й заходить Той, що живе в мережі. На ньому мокрими фалдами висить довгий ельфійський плащ, явно позичений в когось.

Той, що живе в мережі (вітаючись).

пролоґ –

Бог

епілоґ –

Бог

Б.О.Г.

божевільний скрипаль і його божевільні очі

Людина-долоня.

тривають пошуки смичка

Комісар.

Рука:

Чотири довгі пальці

Рука:

Чотири довгі пальці

Лазутчик.

У велетнів мерзнуть руки

Той, що живе в мережі (робить рух у повітрі, вказуючи на обрізки).

ти

це те що тебе оточує

що оточуєш ти

що намагаєшся оточити

Людина-долоня (заперечливо хитаючи головою).

у стані народження мовлено перебувати

мовлено у межах іскри

у передчутті натяку

вимовлено

Той, що живе в мережі (розпачливо).

не вміють плавати

не мають зябр

не пристосовані до існування під водою

все життя від потопу до потопу

з вірою в Бога караючого

з незнанням про Бога милосердного

Усі прикро мовчать. Б.О.Г. та Людина-долоня показують Тому, що живе в мережі склеєну з вирізаних літер фіґуру Дурня. У цей момент крізь вікно влітає Андрогін. Він збуджено махає крилами і на мигах пояснює, що доручення не виконано. Ніхто не розуміє його. Людина-долоня заспокоює Андрогіна, і той роз΄являється. На підлозі залишається розбухлий мокрий папірець-тантра.

Той, що живе в мережі (ні до кого).

русла зсохлися береги злиплись

у тріщинах неба конають імена

кишені по зябра відкушені криком

коліна по лікті забруднені перлами

я складаю оріґамі

Той, що живе в мережі організовує всіх збирати розкидані кімнатою обрізки літер і слів. За кілька хвилин на столі з΄являється велика купа папірців. Співають півні. Усі замовкають в очікуванні чогось.

У двері стукають – заходить Рибалка. Він одягнений у потерту куртку і ґумові чоботи.

Рибалка (кашляючи).

На розі Ганни гаснуть ліхтарі

Комісар (до Рибалки, схвильовано).

таке от життя

у старих дворах

навесні тут великі тіні

влітку великі зірки

восени тут багато диму

а взимку бузкові плями

життя отаке

і ти це

слухаєш

живеш

читаєш?

так?

Рибалка робить рух, ніби затуляється.

Людина-долоня (до Комісара).

як інакше тобі пояснити про довбаних слимаків про

нав΄язливі голоси безпричинні нашарування

вранці шрами на спинах ніби ромашки чвиркають кров΄ю

ніби безпритульним віршуванням

Людина-долоня і Б.О.Г. показують Рибалці Дурня. Рибалка підходить до столу, проводить пальцем по долоні склеєної фіґури і щось неголосно промовляє. Усі дослухаються. Рибалка, як сліпий, пучками пальців зчитує з долоні Дурня.

Рибалка (читає).

слухай але мовчи

це як вода уночі

глибоко під тобою

живуть холодні ключі

тоді всі риби й зірки

з євангелія від луки

запливаючи вгору

їжу беруть з руки

Комісар чує якесь шарудіння за дверима і виглядає в коридор. Звідти заходить Хлопець під парасолею.

Тим часом Б.О.Г. зчитує інший напис з чола Дурня.

Б.О.Г. (читає).

став невловимо пульсує

риба його води облиzує душі втоплених

кошенят

що вдячно нявчать і граються її

яскравими плавцями

рибалки поступово напиваються

втягуючи

поzаставкову смерть

Рибалка втомлено падає на ліжко. Б.О.Г. замислено сідає на стілець. Людина-долоня шукає очима Андрогіна. Біля вікна Комісар про щось розмовляє з Хлопцем із парасолею і, жестикулюючи, показує на Жіночі привиди за вікном. Привиди намагаються пробитися у кімнату, але щось їх не пускає. Лазутчик пильно вдивляється в очі Дурня і чує слова, які повторює вголос.

Лазутчик.

ти зникнеш

забравши з собою

всі погляди всі доторки

і мабуть я мовчатиму інакше

бо рибою ти є

і я є рибою

а берег наш є місцем для ловитви

сюди приходять щоб очікувати

перенародження

Рибалка хапається за голову, сильно стискаючи скроні, і робить заперечні рухи. Людина-долоня питально дивиться на Того, що живе в мережі. Той дістає люльку, запалює її і дає Рибалці. Рибалка піднімається, вдихає дим і трохи заспокоюється. Андрогін стоїть поруч, постійно запалюючи сірники.

Хлопець, склавши свою парасолю, оглядає кімнату. Ранкове світло оголює місиво води й паперу на підлозі. Усі несподівано завважують: під ніжкою стола щось б’ється. Хлопець без парасолі нахиляється – то розбухлий папірець-тантра перетворюється на Рибу. Німа сцена. У вікна заглядають Жіночі привиди в білому, чорному і зеленому. Дурень поступово роз΄являється. Усі дивляться на чорну, заяложену літерами підлогу. Розбухла рибина-тантра зростає і біліє. Подув вітру нарешті відкриває вікно і вихор розвіює купу обрізків на столі. Деякі шматочки вилітають на вулицю, і привиди жадібно хапають їх. Чути вуличну сварку Таліба з якимось іноземцем, та ніхто не зважає. Риба б’ється об підлогу. В руках янгола горять сірники. Завіса дощу падає.

КІНЕЦЬ.

4 жовтня року Божого 2005

03:26

© Діалоги записано зі слів в.о. дійових осіб – Богдана-Олега Горобчука, Павла Коробчука, Дмитра Лазуткіна, Олега Коцарева, Іллі Стронґовського та Сергія Жадана. Також лунає голос Андрія Жолдака.

Дякую за увагу :-)