Хрести і мушлі/Апофеоз кінця

Хрести і мушлі

...В сознании минутной силы,

В забвении печальной смерти

О. Мандельштам

Я психо-пато-логі-зую

Тебе, себе, дірки і грані,

Фаллічні символи і знаки

Позатутешніх зазіхань.

Психоаналітичний скальпель

Лишає на полотнах рани.

Кігтьми вчепившися у рами,

Стирчу розпластано-глуха.

Я недовнутрішня, я вільно

Ексгібіціоную душу

На райдужках, відбитках пальців,

Слідах ступнів і нігтів на

Твоїй апокрифічній плоті,

На вмістові таємних мушель,

Де хтось із когось народився,

І де у комусь хтось сконав.

Я перемелююсь на жорнах

Зізнань, зітхань, змістовних реплік.

Я перетворююсь на попіл,

На борошно, на хліб і тлін.

Я завтра вирушу на небо,

Я вірю, там мене потерплять,

І янголів ошатні руки

Уже торкаються колін

Я протипоставляюсь, навіть

Я протипокладаюсь – навхрест

Доісторично, органічно,

Апокрифічно – їм усім,

Котрих не впізнаю в обличчя.

А може, це звичайна заздрість?

А може, це звичайна вічність –

І ми у неї на осі?

А може, все збулося – тільки

Залишилися ми – скінченні.

Чотири сходинки до неба,

Чотири сходинки – і там...

І там побачимо. А поки –

Ми злічені і незліченні,

Ми знищені і незнищенні,

Ми – сліпота і глупота.

Але ж нам весело, ми недо-

Осмислені, недотворенні,

Недоокрилені і надто

Божествені в своїх серцях.

Склади свої хрести і мушлі,

Зімкни свої вуста блаженні –

Я психо-пато-логі-зую:

Не відкривай мені лиця!

18:55

закінч.31.10.05

Апофеоз кінця

Тіла молодих монстрів

Маршрути чужих ліній

А жити таки просто

А справа таки в ліні

Для себе – себе мало

Для тебе – тебе вдосталь

Я знати таки мала б

Що тут нас усіх спростять

Над сплесками іс-терик

Над простором без-силля

Спокоєм мене встелять

Спокоєм мене змиють

Спокоєм заткнуть рота

Кричати сто літ німо

За це ось мене, котик,

З хреста цього не знімуть

Свої – не чужі – вади

Свої – не чужі – стріли

Мене – не тебе – зрадить

Твоє – не моє – тіло

Розбурханих крил надмір

Із краю мене зрушить

Коли розірве навпіл

Мою – не твою – душу

18:05

31.10.05