продавець води

присвячується тому хто себе упізнає

*** *** ***

вона така чутлива що стікає твоєю спиною ніжно-ніжно

ніби кажучи тобі: відчуй мене і слід мій на собі відчуй

ти примружуєш очі від насолоди

бо:

вона торкається отого заповітного острівця між лопатками

де в тебе зазвичай виростають крила щоразу коли...

бо:

тільки з краю-межі-леза-хребта тієї гори тобі потрібні крила аби якось вижити

і

тоді

ти

примружуєш

у судомі насолоди пальці/пучки

бо замість крил у тебе за спиною виростають

дві краплі

її

*** *** ***

хто знає на дотик повітря і ловить його своїм слухом

підставляє під нього звивини свого вуха а потім

ритмічно хилитається за завиваннями вітру

аби лише він улетів і

торкнувся своїм язиком барабанних перетинок

десь там глибоко глибоко глибоко усередині...

аби аж чутно стало його голос звідти

аби він залишався не ззовні а саме з-осердя-себе

як ураган колами спіралями сходив до найвищих точок дотику

доторку

звуку що відчувається пальцями як струни по-вітря

голос тонких цівок щемливий і лоскітливий...

той хто знає як входить вітер у серце несучи за собою

сім’я перекотиполя полину і амброзії

– саме той продає на вулицях вітер

ніжно загорнутий у пелюстки блакитних кульок...

*** *** ***

< частина третя, про неї >

десь далеко далеко на краю землі

живе твоя вода

вона не знає меж своєї ніжності

стікає пальцями-піщинками залишаючи себе дорогою

знаками перлинами встилає погляду твоєму шлях

пестячи тебе щоразу непомітніше

тихіше тихше тише тши тш ии и

але

вона чекає на тебе своєю відсутністю

і кличе тебе – теж

саме тому

відповідаючи на її чекання

ти хапаєш її розмиті силуети

ти як гордовитий коханець полюєш ніби й не за нею

а за вітром

але сам загортаєш його у пелюстки прозорих кульок

загріваєш їх під теплом пустельного палаючого сонячного кола

і з радістю спостерігаєш як усередині плівки

поступово і цнотливо вистигають округлі її форми –

тоді збирач нанизує перлини одна на одну

і ховає під прозоре скло чи пластик

*** *** ***

< інтермедія у виконанні хору >

хто віддає легко як подув вітру

хто віддає просто як шелест листя

хто віддає ніжно як шепіт скляних кульок

(бо ж скло то є вода застигла)

той має щось важливе

*** *** ***

у продавця води є потаємне хобі

(потаємне не тому що приховуване, а тому що інтимне і сокровенне)

продавець води у снах виловлює перлини

він набирає повні легені вітру –

аж легесенький шум чує

і блискітки вловлює краєм погляду –

але то його не бентежить –

у снах він щасливий спокійний наповнений щирий...

продавець води пірнає під покрів моря

прорізує головою плівку поверхневого натяжіння

стрімко летить через води і зграйки медуз і міріади кольорових риб

він спочатку напружує зір

а потім коли усе глибше – він простягає руки

він розслаблює пальці

він весь пірнає в пучки свої

і відчуває ними

пучками-собою він торкається піщинок

і серед них виловлює перлини

відрізняючи їх за пульсом пришвидшеним

у порівнянні із сонним серцебиттям байдужих до нього піщинок

*** *** ***

той хто продає воду любить свою роботу

він може щодня торкатися пучками її срібних крапель

він може щомиті спостерігати її прозорість

і бачити за нею когось-хто-далеко-але-дуже-близько-під-серцем

бути вагітним іншим стає для продавця води основним заняттям що дає насолоду

і він щодня народжує нову воду за котрою щоразу бачить прозору постійну сильветку

розмиту далеку але відчутну на дотик і заглиблену в саме серце...

23:42

25.04.06