Півтори Тисячі Посивілих Революціонерів

коли розливається річка-бахмутка

на станції сіль стає по-весняному вогко

тут чутно хрускіт підпалого снігу

підлитого піддашшя шепіт

у дворі будинку номер тринадцять передостанньої вулиці

(коли йти вздовж річки-бахмутки)

оголюються цементні плити

кіт сАмі кличе

півень без імені зате з підрізаними крилами

стрибає по жердинах

і вони зустрічають дівчину у на диво сухих черевиках

***

на самому дні висохлого моря

серед намулів і коралів-дерев

над слоїстими водами й солями підземельними

росте жива станція сіль

а в ній ростуть живі

дві тисячі посивілих революціонерів

вони називають свої вулиці так само –

щорса, черняхівського, перемоги, фрунзе,

молодогвардійців, леніна, крупської тощо –

ще є чайковський і франко у компанії

але їхня присутність нічого не змінює

це денце висохлого середньоєвропейського моря

розділене навпіл живою тварюкою

із дивними звуками

її гладенька металева шкірка

зблискує на сонці й на місяці вповні

її дерев’яно-бетонні ребра

муляють очі чоловікам з велосипедами

: а ти спробуй перетягни велосипед через колії

коли поспішаєш на роботу

а праворуч від тебе потяг

а ліворуч від тебе потяг

а вгорі попід обрієм цвинтар світиться

оком чорним із білим хрестиком...

а я у відповідь

: нічого дядьку усе буде добре

ви головне не хвилюйтеся...

***

легко

орієнтуватися сторонами світу – легко!

ти ж бо знаєш:

там де на обрії височіють ліси за полями як стрижка-їжак на голові у солдата новоприбулого

там де над ними щовечора бачиш червоне небо

там буде ЗАХІД

там де не видно та знаєш на горі росте місто загадкове карло-лібкнехтовськ

чи карлове чи коралове

там буде СХІД

з тамтого боку уздовж залізниці де живе бабця паша (Царство їй Небесне)

там де далі росте красний лиман – червоне місто із трьома дзвонами на передньому плані – ти ж пам’ятаєш? –

ото там буде ПІВНІЧ

лишається ще одна сторона світу

і тут покладаєшся на закон четвертого зайвого тобою ж відкритий

хоча –

варто завжди пам’ятати

: не всі закони спрацьовують вчасно і безумовно...

тому наразі залишися без півдня

***

міст залізничний вабить

міст залізничний сміється

вітер над мостом гуляє

хвилює і збурює серце але:

на цьому бетонному мості

щоночі

зустрічаються закохані

посивілі революціонери

вони ганяють порожні колеса

від велосипедів

і захекано всміхаються

жіночці у сіро-синій робочій курточці

із жовтаво-смаглявою шкірою

і бузковим наповненим серцем –

моїй мамі

***

під денцем висохлого середньоєвропейського моря –

не дивуйтеся!!! –

є порожнини

остання комісія з міста із розбудови держави чи пак соляної промисловості

довела наявність великих отворів буття

під широкими пшеничними полями загадкової станції сіль

це другий рівень

тримайтеся!

на денці цих порожнин буття що під дном висохлого моря

лежать прісноводні озера

це третій рівень

а НАД денцем висохлого моря на котрому розляглася станція сіль

лежить перше небо

це другий рівень

тримайтеся!

над першим небом що лежить над денцем середньоєвропейського моря

росте друге небо

це третій рівень

а далі небезпечно підніматися

і ми спускаємось на денце висохлого моря

у котловані котрого ще живуть дві тисячі посивілих революціонерів

***

на початку дев’яностих

коли ще бурхливо святкувався день залізничника

і на майданчику біля станції сіль

збирався невеличкий ярмарок

і живі але п’яні музики надривно наспівували щось про синій туман

саме в ті літні дні

дві подружки катя і леся чорнява й білява

однаково набік накручували хвостики

вдягали святкові кофточки

і йшли у гирло карнавалу і їли морозиво

вони споглядали гладких жінок у блискучих сукнях

вони споглядали жилавих чоловіків у синіх сорочках і темно-сірих кашкетах

вони утікали від місцевих розбишак і ховалися на спині бетонного мосту

що з’єднував дві розірвані залізницею частини –

без перебільшень і без політики – східну і західну

***

вік збирається докупи і надходить у найменш сподівані моменти

на блискучу сукню раптово спадає порох і шашіль

на синіх сорочках проступають плями поту крові й мазуту

руки стають сухими а пальці вузлуватими

і щоранку сивіючим чоловікам і жінкам

доводиться розтирати цурпалки своїх кінцівок-пальців

спочатку першу фалангу великого пальця лівої руки

потім другу фалангу великого пальця лівої руки

потім третю фалангу великого пальця лівої руки

а потім братися за вказівний палець –

і так по одному і так по черзі аж поки не розім’ято буде

усі шістдесят фаланг нехай і не завжди помітних

але

розпочавшись таким ранком

день посивілих революціонерів не залишає байдужими

півтисячі нащадків котрі не роз’їхались світом

о ці юні нащадки півтори тисячі посивілих революціонерів

у різні пори року вони живуть однаково активно

і тільки під час розливу –

коли чутно хрускіт підпалого снігу

і підлитого піддашшя шепіт –

на душі юних нащадків – на душі п’ятисот посивілих революціонерів

накочується синіми тінями тусок

і вони відходять на дно – на самісіньке дно слоїка

а бетонний міст на час нічних розливів віддають своїм батькам-дідам –

півтори тисячі посивілих революціонерів...

***

вони не знають одне одного і ніхто про них не знає, але

...

кожен із півтори тисячі посивілих революціонерів

знає що доживає свій вік

і кожен із півтори тисячі посивілих революціонерів

вірить що доживе до віку

ні не Христового

на це ніхто й не сподівається

насправді просто

кожен із півтори тисячі посивілих революціонерів

любить кожного з п’ятисот посивілих революціонерів настільки міцно

що готовий під землю спуститися на денце слоїка

не боячись слоїстої солі ані намулу ані землі ані небес ані озер підземних

зі срібною водою

***

коли зранку з-над міста коралового піднімається сонячне коло

і на денці котловану стає по-весняному сонячно

а біла кров землі (смерть?) проступає на чорному ще вогкому ґрунті

у дворі будинку номер тринадцять вулиці передостанньої перемоги

стають помітними цементні плити

і кіт на ймення сАмі і півник з підрізаними крилами й без імені

проводжають дівчину

у слоїстих соляно-земляно-піскових і мокрих черевиках

20.03.2006

2:52