На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Смерть

in_a_landscape, 06.11.2011 року



Несподіваний телефонний дзвоник розірвав передранкову тишу. Я здригнувся від сну і простягнув руку до слухавки.

"Альо. Хто це?"

В слухавці пролунав голос друга моєї юності Валентина, якого я не чув вже дуже давно.

"Ти знаєш, що помер Наполеон?"

"Валентине, це ти? Чому так рано? Як я тебе давно не бачив! Що ти верзеш якісь дурниці? Наполеон вже давно помер, туди йому і дорога."

"І Клеопатра померла, і Юлій Цезар, і Бетховен..."

"Ну що зробити, вони жили дуже давно, і не могли не померти"

"І Лев Толстой помер, і Людовік XIV, і Олександр Македонський, і Арістотель..."

"Боже, яка трагедія! Слухай, я дуже радий тебе чути, але давай поговоримо про це трохи пізніше."

"Ну добре, вибач. Я передзвоню." В слухавці запанували короткі гудки.

Хвилин за двадцять, коли я вже почав повертатися до солодких обіймів Морфея, телефон задзеленчав знову.

"Що таке? Альо! Це знову ти?"

"І Евріпід помер, і Хеопс, і Шекспір, і Моцарт. Уявляєш, всі померли!"

"Та що ти, насправді. Я про це не знав. Який жах!"

"І Мікеланджело помер, І Мартин Лютер, і Бах, і Єлизавета перша"

"Не може бути!"

"Знаєш, раніше церква давала надію, що після смерті бідна, але праведна людина може потрапити до раю, а багатий грішник відправиться за свої гріхи до пекла. Тепер парадигма кардинально змінилася. Тепер до раю потрапляють всі без винятку олігархи, президенти, депутати парламенту, бізнесмени-мільйонери і голови держадміністрацій. Всі бідні, хорі та недужі, всі каліки та нещасні, всі лікарі та вчителі, всі посполиті люди потрапляють до пекла без винятку. Власне, вони в ньому перебувають ще при житті, так що перехід виявляється дуже м'яким, що справедливо власне, і для другої сторони, яка потрапляє до раю. Лише upper middle class, при умові, що його прибутки перевищують сто тисяч доларів на рік, має деякий шанс потрапити до раю. Межа проходить десь так."

"До якої категорії потрапиш ти?"

"До upper middle class я на жаль не дотягую, так що ..."

"Знаєш, я теж."

"Ну добре, вибач, я потелефоную пізніше..."

Тепер я заснути не зміг, і вже не дуже здивувався, коли телефон задзвонив знову.

"Альо, Це ти?"

"І Цицерон помер, і Галілей, і Леонардо да Вінчі, і Лукреція Борджіа..."

"Та невже?"

"І Монтеверді помер, і Джезуальдо, і Вольтер, і Гоген...!"

"Я про це не чув. Справжній мор."

"І взагалі, всі люди мають померти, і мертві, і живі, і ненароджені. То чи має значення, чи буде продовжувати жити людство в цілому, чи також помре? Death is a part and parcel of life, якщо можна так висловитися."

"Почекай, хтось дзвонить у двері. Хто б це міг бути так рано?".

Піднявшись з ліжка, я швидко вбрався і підійшов до дверей.

На порозі стояла літня жінка неприємної зовнішності, вбрана у все чорне. В руках в неї була коса.

"Що таке?" - вигукнув я. "Хто ви?".

"Здрастуй, мене зовуть Смерть."

В паніці я спробував швидко зачинити двері, проте жінка встромила косу між дверей і вони, хряснувши об неї з металевим звуком, не змогли зачинитися. Жінка спробувала увійти. Я панічно ретирувався, захлопнув другі кімнатні двері і кинувся до телефону в спробі набрати міліцію. Жінка в чорному методично почала гупати косою в двері.

"Альо! Мене хочуть вбити!". Але я почув в слухавці знову голос Валентина, який лишався на дроті. Тут я раптом згадав, що не можу зараз розмовляти з ним, бо Валентин трагічно загинув двадцять років тому.

"I am the Messenger of Death", - сказав він.

"Валентине, припини жартувати!"

"Ти заходив на сайти для самогубць?"

"Ні!" - збрехав я.

"Supercalifragilisticexpialidocious!" - пролунало у відповідь.

Я кинув слухавку. Тут двері піддалися під ударами коси і злетіли з петель. Я в паніці кинувся на балкон в спробі втекти. Жінка в чорному повільно, проте невпинно рухалася до балкону, розмахуючи гострою косою, збиваючи по дорозі посуд зі столу.

Побачивши, що порятунку нема, я перехилився через поручні. Пролунав кришталевий прозорий звук, схожий на ґлокеншпіль. Затріпотіли крила чорних ангелів і я опинився на гілці дерева. Внизу було видно контури тіла в снігу і жовті поліцейські стрічки Do not cross. Жінка з косою щезла. Тепер я був птахом. Перші промені сонця, що сходить, позолотили гілки дерев з казково-білим рясним лапатим снігом, що від своєї ваги де-не-де падав додолу. Було пронизливо холодно. Біля мене на гілці сиділа велика напівпримарна синя птиця і дивилась на мене смарагдовими очима. "Це твоя душа", - сказала вона. Крайнебо проясніло, дим від димарів тонкими цівками здіймався вгору у ранковому морозному повітрі. Я притулився боком до неї, щоб якось зігрітися. Синя птиця чистила дзьобом пір'їнки. Нечисленні сніжинки, що стиха падали, блимали вогниками у проміннях сонця. Ще раз пролунав ґлокеншпіль. "Лети за мною", - сказала вона. Синя птиця затріпотіла крилами, зірвалася з гілки, здіймаючи порошу і полетіла в бік сонця. Я полетів за нею, високо-високо. Навколо шурхотіли крила білих ангелів. Anima, anima, anima - лунав їх шепіт.

Читати коментарі (2)
Рейтинг Оцінили Переглянули
6 Піп Іван , Роман Миронов , Катерина Ляшевська , BlueBird , L. Прєкрасний , Понтій Пилат , juraho , Христя Котик. 735
( написати коментар )
Піп Іван
2011-11-07 00:31:34

досить цікава ідея;)

(відповісти)
BlueBird
2011-11-07 11:53:16

сподобалася динаміка тексту )

(відповісти)
( написати коментар )