невагома молочність тіла

присвячується Ніко Піросмані

коханий

із обличчям дон Кіхота

від’їздив до Тифліса

темно-синя сукня

була всіяна цятками-зорями

ґудзики жовтіли й утікали

на північний захід

коханий споглядав розмите скло

і сповільненість простору за ним

смугасті тіні

сильвети дерев

лінія розмежованості верхнього й нижнього просторів

зорепади

сльози що скочувалися шибкою

лишали сліди на шкірі того хто від’їздив

семимильними кроками

від самого Києва

велична як півнеба

слідом за потягом

у білій сукні

бігла Маргарита

її повновиде тіло

освітлювало простір навколо

селища осяяні її долонями

лягали ліворуч-праворуч

волосся летіло на захід

тінь не лишалася на поверхні

не відбилася кроками

вона не торкалася землі

наречена бігла за потягом

тримаючи квіти в руці

та усмішку в обличчі

*** *** ***

той хто бував у Тифлісі знає

: г о р и

гори відкривають простір

прорізуючи небо лагідним лезом

ніби білки ока

у фільмах Анрі та Далі

у старих будинках

потерлися кути

– гостроти пообтиралися

стесалися

старі будинки уже не так нахабно

прорізують своїми дахами небо

не так гордовито вистромлюють боки

їх віконниці ледь видно опускають свої кутки

а двері визирають порожнинами беззубих сходів

утім

м’які тіла старих будинків

наповнюють собою повітря

ніби густий молочний туман

дух старих будинків

розкиданих по старих містах

як інертний газ

заповнює собою усе

заповзаючи в ніздрі

просуваючись по тунелях-порожнинах-судинах

він розпирає межі

своєї території

і тоді ті хто дихає старими будинками

отримують невагомі тіла

– наповнену молоком повітряну кульку

що не торкається землі при ходінні...

*** *** ***

так дивно

це так дивно – мати тіло

коли подивитися у розрізі

можна побачити слоїстість меж

багатошаровість покровів

хвилеватість м’язів та жирових прошарків

накопичену роками структуру кості

усе це складається докупи

усе це склеюється субстанцією

усе це невіддільно утворює

плівку

що захищає тебе від світу

*** *** ***

коли дівчинка що тримає в руці повітря

схоже на земну тільки червоного кольору олив’яну кульку

коли два відбитих одне одним тіла

- дві жінки повновиді вкриті білими простирадлами -

впокоєно мріють над земним тяжінням

саме в тому часі і просторі

тіла поступово перетворюються на повітряні кульки

наповнені молоком

годувальниця з немовлям на руках

і білою хусточкою на голові

уся виливається у своїй любові

її права грудь краплею витікає

і заповнює молоком тіло дитини

саме так надуваються повітряні кульки

невагомих вагітних тіл

*** *** ***

поки хлопець, що на віслюку, споглядає перехожих круглими очима

продавець дров нечутно ходить по землі

його віслюк тримає ношу гідно

тришаровість простору за ними

хвилює відсутністю надчітких меж

: синє поступово переходить у біле (небо)

а тоді переливається в зелену землю

а за ними ледь помітно чорні цятки -

- то крізь барви проступає чорне тло

і наповнений голос із грузинським акцентом

промовляє до мене

: писати чорним по білому – то спрощений варіант творення світу

всесвіт було створено на тлі темряви

- правдивіше писати на чорному а не на білому

*** *** ***

чомусь на усіх бенкетах

обличчя уподібнюються

чоловіки із чорними вусами

дивляться на тебе

у їхніх очах прочитується вино і хміль

у їхніх очах прочитується любов і сіль – від сліз

чоловіки що мають наповнені медом голоси

знають ціну і цінність

чоловіки що говорять з грузинським акцентом

не соромляться плакати

вони опускають кутики своїх вус у вино

і хміліють від одного погляду

на вічну жіночність

можна навіть не торкатися

достатньо відчути на своєму плечі

вітер піднятий волоссям Маргарити

що вічно біжить за потягом Київ-Тифліс чи то пак вже Тбілісі

*** *** ***

плівка-тіло було для мене мильною бульбашкою

що обмежує концентроване повітря

надаючи йому форми

невагомість вабила мене найбільше

хотілося летіти і бути уповні

але то все робилося на білому фоні

коли ж тіла виступають на чорному тлі

тобі відкривається позамежовість

і річ ось у чому:

слоїстість плівки невагомого тіла

робить його гнучкішим

м’якішим

рухливішим

крайній шар що межує зі світом

чомусь є чутливим

але на чорному тлі у розрізі

раптово стає помітно:

буття ізсередини слоїстого тіла

таке ж концентроване

як буття іззовні

вони однаково округлено-молочні – а значить білі а не прозорі

а межі...

усі межі такі умовні

і мені важко сказати де починається моє тіло

а де закінчується твоє тіло або навіть весь зовнішній простір

*** *** ***

мій дон Кіхот

має сумні очі і великі вуса

вони захищають його від болів

цей чоловік сидить перед склом

і голубить поглядом самотні краплі

самотні жовті вогні у степах

округлий місяць у синьому повітрі

пальці намацують поверхню дорожнього столика

у нього з собою тільки пензлі і чорне тло

сплетене із волосся коханої розкиданого по шляхах

котрими вона блукала

мій дон Кіхот вдивляється у синю поверхню

виловлює за нею непомітні іншим рухи

і малює невагому білу жінку із білими квітами

котру називає Маргаритою

*** *** ***

приміщення мають особливу властивість

вони наповнюються духом того хто в них живе

особливо в музеях

але старі будинки більш вдячні

вони вчать жити тих хто перебуває між ними

їхня мудрість округлює і зм’якшує юну гарячковитість

їхня вологість огортає душу м’яко і ненав’язливо

саме повітря у таких будинках має іншу структуру

шматочки життя полишені дон Кіхотом на плівках-полотнах

із грузинським акцентом оповідають мені про найпростіше

найпростіші речі чомусь завжди вислизають

найпростіші речі чомусь завжди найважче схопити

ці округлі тіла змушують мене любити

просто тихо мовчки розчинятися у світі

не вмираючи і залишаючись собою в межах інших

що вагітніють водою молоком чи чимось більшим

поки бульбашки у моїй голові

шикувалися

укладалися

і сварилися хто буде першим

ноги водили мене поміж тіл невагомих

я зупинялася біля багатьох із них

і пила очима їхнє молоко

і пила пучками їхнє молоко

і вдихала легенями їхню вологу тілесність

(я знаю, так хворіють на туберкульоз -

через вологу жіночність мистецтва)

але

раптово

я опинилася перед дзеркалом

з нього на мене дивилася

вологими округленими подивом очима

газель на тлі пейзажу

пензля Ніко Піросмані

13.05, 15.05.06