На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Хосе і Анет

in_a_landscape, 27.12.2011 року



Хосе і Анет працювали в курьєрській службі доставки комп’ютерних файлів. Зранку, як звичайно, вони переглядали пакунки з файлами, щоб відвезти їх до адресатів. “Оцей файл до Нью-Йорку” – сказав Хосе, “треба відвезти його до аеропорту”. “Так, любий” – відгукнулася Анет. “Оцю електронну пошту треба доправити за місто у будівельну фірму, поклади її в окрему папку.” “Так, любий” – відгукнулася Анет. “В нас обмаль часу, поспішаймо”. “Авжеж, любий”.

Хосе і Анет швидко зійшли сходами у двір і почали завантажувати папки з файлами в автомобіль. Це зайняло в них лічені хвилини, і незабаром вони вже сиділи в салоні авто. “Дивись” – Анет вказала на сусідній балкон. Звідти на довгих мотузках звисали два ведмедики, обв’язані на головах червоною і жовтою стрічками. “Це недобрий знак” – засмутився Хосе. “Нічого не поробиш, рушаймо.” – сказала Анет. І дійсно, щойно вони завернули за ріг і проїхали піввулиці, як раптом дорогу їм перегородили три авто, звідки вискочили озброєні молодики в масках і наказали вийти з автомобіля, забрали папки з ком’ютерними файлами і заштовхали Хосе і Анет у рожевий фургон. “Боже!” – зойкнула Анет, коли один з молодиків смикнув її за волосся, примушуючи її сісти. “Що відбувається?” – наполягав Хосе. Їм зав’язали очі зеленими пов’язками. Фургон поїхав у невідомому напрямку. За чверть години бранців висадили, завели до будинку і замкнули в кімнаті без вікон, знявши з очей пов’язки. Щойно за ними зачинилися двері, як Анет витягла з кишені лупу і почала уважно розглядати стінку. “Панелі зроблені з полімерних матеріалів, хімічний склад встановити важко, але ймовірно, що тут присутні молекули хлориду натрію і остаточні сполуки реакції утворення розчину конденсації інертних газів.” “Заспокойся, Ането, хіба ж це так важливо?” – промовив Хосе. Анет проте продовжувала пошуки, порпаючись на полиці з книгами. За пару хвилин вона витягнула звідти аркуш паперу і простягнула його Хосе. На аркуші було написано оздобленими літерами:

АЗ ЄСМЬ НЕДОСТОЇН ЛИЦЕЗРІТИ ЛИК ГОСПОДА МОЄГО

“Це воно!” – прошепотів Хосе.

Внизу сторінки дрібнішим шрифтом було написано:

Spem In Alium

Signum Regis 2701

Tellurium et Diurnum

Anno Domini MMCCCLXIV

“Боже мій!” – ледь чутно промовила Анет. “Що це? Що це? Невже це можливо?” – шепотіла вона, дивлячись на аркуш. За мить погляди Хосе і Анет зустрілися і вони опинилися в обіймах одне одного. Хосе ніжно провів рукою по шовковистому волоссю Анет. Вони завмерли у цілунку.

Раптом зі стіни почав осипатися тиньк і кришитися цегла і скоро у стіні утворилася чималенька дірка, через яку цілком можна було протиснутися. “Пішли, швидше” – вигукнув Хосе. “Це треба взяти з собою” – Анет прихопила аркуш з написом. Скоро вони бігли провулками і незабаром опинилися на центральному проспекті міста. Яскраво сяяло сонце, і навкруги не було ані душі. “Пішли” – потягнула Хосе за собою Анет. “Ми ще легко відбулися” – сказав Хосе. Вони йшли порожнім проспектом і трималися за руки. “Яка гарна сьогодні погода, потеплішало” – посміхалася Анет. Пара завернула на іншу вулицю. Там теж було порожньо. Раптом з брами вигулькнув якийсь чоловік і пройшовши кілька метрів, зайшов до будинку. Хосе озирнувся. Більше нікого на вулиці не було.

“Пішли на міський пагорб” – смикнула Хосе Анет.

Скоро вони опинилися біля підніжжя гори. На доріжці стояв клавесин. Хосе підійшов до нього і взяв кілька акордів. “Яке цікаве поєднання субдомінантового квінт-секстакорду і домінанти! Поглянь!” “Так, дійсно.” Хосе поімпровізував трохи. “Як гарно! Шкода, що в мене немає з собою флейти” – сказала Анет. Раптом Хосе заплакав. “Ну що ти, любий!” – взяла його за руку Анет. “Чому, коли музика звучить, я відчуваю якусь божественну сутність? А щойно музика замовкає, ця сутність кудись зникає, і годі її десь шукати.” “Ну що ти, заспокойся” – втішала його Анет.

Вони непоквапом підіймались звивистими стежками і врешті опинилися на самісінькому вершечку. Сонце, що заходило, зафарбувало хмари у яскраво-рожевий колір. Анет наспівувала: “Westron wind, westron wind, When will thou blow, The small rain down can rain. Westron wind, westron wind, When will thou blow, The small rain down can rain”. Подув західний вітер і почав накрапати дощ. Закохані довго споглядали величну панораму міста-пустки. Над обрієм виднілися обриси повітряної кулі.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
5 BlueBird , Оксана Лепак , Катерина Ляшевська , Сонце , Annique M.. 697
( написати коментар )