На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Коньяк

in_a_landscape, 06.01.2012 року



Хосе прямував до супермаркету “Елітний секонд-хенд з Кенії і Танзанії”, що розташовувався в приміщенні колишнього оперного театру. Треба було глянути одяг на зиму. Яскраво сяяло сонце, хмар на небі майже не було. Будівля супермаркету освітлювалася низкою прожекторів, світло яких було майже непомітне в сонячному сяйві. Освітлення по всьому місту вмикалось вдень і вимикалось вночі, подейкували, внаслідок комп’ютерного збою, який ніхто не зміг полагодити. Комп’ютери – це такі розумні машини, які були у вжитку ще тридцять років тому. Після заборони приватних комп’ютерів вони залишились тільки в розпорядженні спецслужб. Дідусь Хосе колись закопав свій комп’ютер у саду, щоб уникнути переслідування. Хосе пам’ятав це місце, проте волів про нього не згадувати – навіть стара залізяка була небезпечною. Комп’ютерних фахівців не лишилось навіть у спецслужбах, так що прожектори так і освітлювали тепер супермаркет вдень, а вночі все огортала темрява, лиш підкреслена кількома смолоскипами.

Хосе довго блукав по супермаркету серед куп старого дрантя, але так нічого не знайшов. Довелося йти до іншого супермаркету “Княжий секонд-хенд з Албанії та Казахстану”, що розташовувався у бідівлі колишньої ратуші. Тут йому пощастило. Всього за п’ятнадцять тріліонів гривень він купив тулуп з овечої шкіри. Тулуп страшенно смердів, але Хосе вирішив, що добре випере його в дощовій воді. Можна було прямувати додому.

Дорогою домів Хосе побачив на вузенькій вуличці два автомобілі, що не могли розминутися (автомобілі на вулицях були великою рідкістю). Один автомобіль їхав вперед, другий задкував, потім вони зупинялися і таким штибом рухалися в протилежному напрямку. Так вони повзали туди-сюди вже хвилин п’ятнадцять. Хосе довго за цим спостерігав, аж доти, доки один з автомобілів різко не рвонув вліво і врізався у стіну будинку. Другий автомобіль дав в інший бік і теж врізався в стіну протилежного будинку. Хосе вирішив, що шоу закінчилось і пішов далі.

Вдома він нарешті відпочив, попивши трохи дощової води, що збиралася у баках, прикріплених до балконних поручнів. Дощів цього року було достатньо, слава Богу, спрага йому зараз не загрожувала. Потім подивився з вікна на котлован. З котловану з глибини п’ятдесять метрів добували пакети з молоком, яке йшло на експорт. Хосе дозволяв собі купувати пакет молока не більше двох разів на місяць. Цей бізнес контролював уряд.

І тут Хосе згадав, що в таємному сховку в стіні в нього є пляшка коньяка. Це був справжній тризірковий одеський коньяк, таких тепер не випускають. Він дістався йому в спадок від бабусі. Можна було відсвяткувати купівлю тулупа.

Хосе зручно примостився на матрацах попід стіною і налив собі чарку. Проте щойно Хосе його пригубив, як задзеленчав телефон. Це мабуть сусіди. Тільки з їхнього телефона можна було дзвонити, його телефон працював тільки на прийом.

Хосе зняв слухавку. “Що ви там робите? Ми зараз викличемо міліцію!” “Кличте” – Хосе кинув слухавку і повернувся до коньяку. Не встиг Хосе його допити, як в двері голосно загупали. Це мабуть міліція і санітари. Удари були настільки потужні, що за півхвилини двері вилетіли зі своїх завіс. До кімнати увірвалися лицарі в обладунках.

“Why hath thou summoned us?” – звернувся до нього лицар.

“Ні фіга собі!” – Хосе відкрив рота від здивування. Після миттєвого шоку він зрозумів, що треба щось робити і простягнув лицарю Eclipse з ментолом, який якраз тримав у руці. Водночас Хосе робив знаки, показуючи, що жуйку треба покласти до рота.

“No, my Lord, he tries to poison ye. Thou should take it not.” – промовив один з лицарів.

Побачивши, що вони вагаються, Хосе відправив одну жуйку собі до рота і знову простягнув Eclipse з ментолом лицарям.

“Take this!” – їх лідер обернувся до одного зі зброєносців, що стояв позаду.

“Yes, my Lord” – зброєносець зняв рукавичку і обережно відправив жуйку собі до рота. За мить його обличчя видовжилось і очі округлилися. “Never in my life did I try anything alike” – ошелешено сказав він. За кілька секунд він ковтнув жуйку.

Тут інші лицарі загомоніли і собі порозбирали жуйки. Їхнє враженя було аналогічне.

“This is Ambrosia!” – вражено сказав той лицар, до якого зверталися my Lord. “No!” – раптом рішуче вигукнув він і вихопив меча. “Thou wilst bewitch us not! In the name of the kinge of Engelond! Take him!”

Лицарі накинулися на Хосе і почали крутити руки.

“Блядь, шо ви робите!” – закричав Хосе, проте йому швидко затулили рота, обв’язали мотузками і потягнули до коней. Його перекинули через сідло, згори на коня сів лицар, притримуючи Хосе рукою.

“To the Tower!” – скомандував my Lord.

Кавалькада понеслася вузькими вуличками і за годину його привезли до замку, де і кинули в темницю. Хосе втратив свідомість. Коли оклигав за деякий час, навколо була глупа ніч. Дуже нила голова. Раптом задзелечала мобілка. Лицарі її не помітили. “Що? Анет, це ти? ... Я не знаю... Тут понаїхали якісь чуваки, пов’язали мене і відвезли світ за очі. Я в Тауері. ... Що? ... Яка тут мережа? ... Я не знаю!” Телефон раптом вирубився і на екрані висвітилось повідомлення Мережа не підтримується. Ну от! Варто було про це згадати, як мережа зникла. Дійсно, яка може були мережа в середньовічному Тауері? “Speak thee not!” – гаркнув хтось за дверима.

Так Хосе провів тиждень в ув’язненні. Його майже не годували, він страшенно змарнів. Як ось на сьомий день до темниці увійшов священник в супроводі двох солдатів, поставив перед ним келих, який наповнив темною рідиною.

“Drink!” – наказав він.

“Я не хочу...” Солдати загрозливо витягнули з піхов мечі. Зрозумівши, що інакшого вибору в нього нема, Хосе повільно випив неприємну на смак рідину.

“Dignatus est ut porcus perditum ad regna cealestia revocaret!” – вигукнув священник.

Свідомість Хосе відключилась і за деякий час він опритомнів прив’язаним до ліжка. Навколо стояв густий туман. З туману випливло неголене обличчя і посміхнулося беззубим ротом. “Що, ви теж Бог? Я Бог, як і ви. Незабаром поспілкуємося.” Тут Хосе вдарив електричний струм і він опинився у затемнених коридорах, де сновигали якісь примарні постаті. “Я літав на гелікоптері,” – промовила одна з них, зненацька опинившись прямо перед ним – “але мене вдарила блискавка, і я втратив глузд.” Хосе заснув, а коли прокинувся, то побачив перед очима вікно, крізь яке просвічувало сонце. Йому почав ввижатися кольоровий вітраж. “Настає доба нового християнства,” – почув він збоку якийсь голос. Незабаром він знову провалився у тяжкий сон.

Відтоді пройшло кілька років. Освітлення в місті переважно більше не вмикалося взагалі і лиш окремі прожектори та ліхтарі і далі продовжували освітлювати будівлю супермаркета секонд-хенд в денний час. Частина стелі супермаркета завалилася, і тому секонд-хенд почали продавати прямо на проспекті. З котловану під вікнами Хосе вже не видобувають молока, а тільки кисломолочні продукти, і то в значно менших кількостях.

Наближалась зима і вже було досить прохолодно. В Хосе була велика бібліотека. Це була надзвичайна удача з огляду на зиму, що наближалася. Хосе витягнув з колишньої ванни величезну стару миску, взяв з полиці кілька книжок і розпалив з них багаття. Стало значно тепліше. Треба було добре пильнувати, аби не зайнялася пожежа. Хосе все розрахував – він відклав кілька найцінніших книжок, а решти мало вистачити на зиму. Більшість меблів він спалив минулої зими. Лишилося піаніно, яке ймовірно, зігріє його наступного року. Надалі можна спалити паркет, ну а далі – ліпше про це не думати... І тут в голові у нього промайнула думка – він зовсім забув про коньяк, дещиця якого ще залишалася у сховку. Настрій у нього значно поліпшився. Він витягнув пляшку і подивився крізь неї на світло – так, це рідний справжній тризірковий одеський коньяк! Де такий тепер знайдеш! Він витягнув з матраців одну з двох чарок, які ше в нього лишалися, і наповнив їх цінною рідиною. Щойно він зручно розташувався і пригубив її, як знизу почали гепати в стелю і нерозбірливо кричати. Телефона в нього вже давно не було, обміняв на кілька упаковок сірників. Хосе згадав усе, що трапилось з ним кілька років тому. Скоро почали гупати і в двері, і незабаром до кімнати увірвався загін лицарів.

“Why hath thou summoned us again?” – спитав той самий лицар.

“Боже!” – Хосе схопився за голову.

“Take him now!” – цього разу розмова була коротка.

Його пов’язали і знову повезли до Тауеру. Зараз Хосе волів мовчати, і рота йому не затикали. “This time thou shalt not go away!” – сказав лицар. Кавалькада знову доправила його до в’язниці. Там його кинули до того ж каземату.

Цього разу його тримали в ув’язненні всього два дні. Вранці третього дня до нього в темницю зайшли лицарі. “Thou shalt be tried by the High Court. Prepare thyself!” – сказав один з них. Хосе вже було все байдуже. Він мовчки послідував за лицарями. Вони йшли довгими галереями, завернули кілька разів, аж доки не опинились перед широкими двостулковими дверима, які навстіж розчинилися перед ними. Урочиста зала була вщерть заповнена людьми – тут були єпископи та інше духовенство, лицарі в обладунках, ошатно вбрані леді та сила іншого люду. Хосе впізнав того лицаря, що керував його затриманням, він був пишно вбраний і сидів на троні, в оточенні лицарів – це був сам король. Зала хвилювалася, і лиш охорона незворушно стояла на своїх місцях. Супроводжуючі провели Хосе у спеціально відведене місце.

“Silence!” – проголосив церемонімейстер, гепнувши об підлогу палицею. Гамір навкруги стих. Король подав знак рукою. Прозвучали фанфари.

Наперед вийшов архієпископ Кентерберійський.

“I proclaim hereby the trial of the High Court open.”

Народ захвилювався.

“We try now the wretched criminal, who spake blasphemously against the Lord and the Kinge. This criminal should be judged by the High Court, and punished by the rightful hand of the Law, if proved guilty!”

Зібрання схвально загомоніло.

Він звернувся до Хосе.

“Thou art accused of practicing witchcraft and blasphemy of the name of the Holy Lord and the Church and the plot against His Majesty Kinge Richard of Engelond. Doth thou plead guilty?” Почулося кілька вигуків.

Хосе мовчав.

“He does, your Holiness!” – поспіхом втрутився один з секретарів.

Зібрання захвилювалося. Єпископи кілька хвилин радились. Архієпископ знову вийшов наперед.

“By the power of the Lord, bestowed upon me by the Holy Church, and the power of His Majesty Richard the Lionheart, kinge of Engelond, blessed be his name, the High Court hath proclaimed thee guilty of all charges and condemned thee therefore to death at stake!”

Зібрання загуло і загупало ногами.

“The verdict should be imposed immediately upon proclamation at the Tower square. May be thy soul purified by the Holy fire!”

Зібрання загуло ще сильніше, потопивши останні слова архієпископа у шаленому галасі.

Хосе взяли під руки і вивели на площу, в центрі якої стояв високий стовп з розкладеним навкруги хмизом. Біля нього розташувалися воїни зі симолоскипами. Навкруги була сила-силенна усякого люду. Хосе зомлів. Його, непритомного, притягнули до майбутнього вогнища і прив’язали до стовпа. Священник почав читати молитву. Завершивши її, він відійшов від Хосе. Воїни спрямували свої погляди до розпорядника, чекаючи знаку. Тут раптом задзеленчала мобілка у кишені сорочки Хосе, привівши його до тями. “Witchcraft, witchcraft...” – пронеслося натовпом. Хосе вдалося вивільнити свою руку і піднести мобілку до вуха.

“Блядь, що ти хочеш? ... Анет!... Який Facebook?... Мене тут хочуть спалити на вогнищі, а ти тут говориш про всяку фігню. ... Я жартую? ... Тільки не говори про мережу! Блядь!” Мобілка вирубилася і на екрані висвітилося повідомлення Мережа не підтримується. Хосе жбурнув мобілку в священника. До мобілки кинулися воїни і почали товкти її списами.

Під час розмови Хосе не помітив, як з боків запалили хмиз. Хосе заплющив очі. Полум’я швидко досягнуло його і почало лизати йому п’яти. Хосе дико заверещав.

Прокинувся Хосе за кермом червоного BMW, що на шаленій швидкості мчав по ранковій трасі до Нью-Йорка. Поруч сиділа Анет. “Я завжди знала, що все буде гаразд, любий.” – сказала вона. Попереду височіли числені хмарочоси величезного міста. З бардачка визирала пляшка Johnnie Walker.

Читати коментарі (4)
Рейтинг Оцінили Переглянули
11 Роман Могилат , L. Прєкрасний , О'Брайен , Микола Нечета , Фома Пугаляк , Навахо , BlueBird , Оксана Лепак , Катерина Ляшевська , Сонце , Роман Миронов. 781
( написати коментар )
Роман Могилат
2012-01-07 01:21:55

Синька-зло) Слишком много английского, ну к этому не придираюсь, автор решил, почему бы и нет) Хорошая проза, давно не было подобного !

(відповісти)
Сергій Нечета
2012-01-07 21:40:13

много устаревших слов, стилизация под Шекспира

(відповісти)
Роман Миронов
2012-03-10 19:06:10

Зате як це круто ! ))

(відповісти)
Юра
2012-01-07 22:42:00

Ключем - коньяк і двозначність: погане чи добре:)

(відповісти)
( написати коментар )