Маршрутка 9

Значить, їду вчора з центру, знову ж таки додому. Мороз шалений. Повна маршрутка народу. Я стою. Раптом в бік впирається гострий лікоть і намагається протаранити мені печінку. Різко розвертаюсь, автоматично викручуючи цей дурнуватий лікоть і бачу перед собою перекошену від болю пику якогось п’яного дідка. Відпускаю руку, вибачаюсь, прошу бути обережнішим з ліктями. Проштовхуюсь з проходу, блокованого дідком до сидячих місць.

Переді мною сидить характерний тіп в мотоциклетній куртці великого розміру, без шапки, і зі страшним поглядом. Коліна в чорних джинсах сильно виставлені в прохід. Біля тіпа порожнє місце - коло радіусом сантиметрів сорок. Людям здається, що він зараз на них кинеться. Хлопака похмуро мовчить. Стаю над ним в тому забороненому колі, експериментую, що буде далі. Нічого. Продовжує мовчати. Мене вже не тиснуть – оберігає його страшна аура.

Зліва від мене цікава парочка – старий жирний єврей і жіночка, років тридцяти. Спілкуються по російськи.

- А етат Сєров, хагоший голас імєїт!

- Даа, в маасковсікіх кабаках пєл. У ніво їщо праект бил с етім, как єво

- Ну да, тока у таво голас бил палуччє. Он же Кагузо пєл.

- Даа, Карузо нє всякій спєть сможет.

Далі неспішна богемна розмова про пєвцов, Кагузо і падєніє нравов.

Раптом маршрутка зупиняється, водій виходить поколупатись у двигуні. Гучно вмикаються колонки і поливають пасажирів тонами російського шансону.

- Подла гдєта в начі два падонка шлі, в Твєрі, какая утрата для расії, какой бил талант!

Гидким голосом заливаються колонки. Публіка терпить. Нікому не хочеться сваритись з водієм, який ще й до того ж може зараз заявити, що машина поламалась і всім треба вилазити зараз на мороз і чекати наступної. Звільняєтсья місце, я сідаю. Наді мною колонка розпинається:

- Два вистрєла подлих в начі, і расія і твєрь тєряєт такой талант, ах, Міша Круг, нам всєм тєбя будєт нє хватать, а подлиє падонкі живи да сіх пор...

Повертаєтсья водій. Сідає за кермо, ми їдемо. Пісня про трагічну смерть круга приголомшує своєю гучністю. Люди в прострації. Нарешті не витримує товстий картавий цінитель музики:

- Уважаємий вадітєль! Я тоже гускій! Но сколько можно! Каво та убілі, вистгєли, угкі, падонкі. Дастала уже! – хлопака явно фільтрує базар перед своєю кобітою - Ви панімаєтє, ета же всь Шансон – пєсня па фганцузкі, виключітє пажалуста, дастала!

Водій гальмує. Всім здаєтсья, що він зараз вилізе товкти пику святотатцю від музики. Музика вимикаєтсья. Наступає тиша. За секунду відчиняютсья двері і заходять чергові пасажири. Цього разу ніхто нікого бити не буде.

- Бааальшоє спасіба, што виключілі! Какта палєгчяла! – кричить цінитель музики.

Вся ця вистава явно була зіграна для завоювання серця дами – ось, який я принциповий герой. Він над нею тихенько стоїть і молодить по повній програмі, домовляючись на наступний вечір. Я помаленьку засипаю. Завіса.