На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Sapienti Sat

Микола Нечета, 31.01.2012 року



Чого не вистачає моїй творчості? Розуміючі люди кажуть глибинності тематики, тонкого психологізму. Автор не помітний в написаному мною. Не можу не погодитись з сторонньою думкою, але, все ж, спробую дещо змінити вашу думку на свій рахунок. Мої читачі вже поділились на тих, кому я цікавий, і на шукачів недосконалості (плям на Сонці). Спробую розрадити і тих і інших, цим твором, що буде зрозумілим лиш тим, хто читав мої спогади про студентське життя. Хто знає щось про мене, моє ставлення до людей. Хочу спробувати написати твір-загадку, щоб суть його відкрилась лиш уважному читачеві, і лиш наприкінці, коли час розставити всі крапки...

Рибницький радив мені написати про поїздку до Львову, сам я хотів поділитись враженнями відвідин Харкова, і ось якось, не бажаючи утискатись порівнянням, знайшовся час на цю розповідь. Я їхав до людей, яких не бачив вже кілька років, але з якими колись був досить близько знайомий. З двоюрідним братом ми провели немало часу в дитячих розвагах, часом небезпечних іграх.

Тепер все змінилось. Ми стали дорослими, але з тим же дитячим захватом роздивлялись в ютубі ролики, де юні герої плямують пакетами з фарбою бігморди Хама-ялинковича, розвішані на всіх шляхах для зомбування старпьордів. Наші політичні уподобання і переконання майже не відрізнялись, лише у шляхах досягнення мети ми мали суттєву розбіжність. Брат з сестрицею вважали що лише Йуля, з її енергією і вдачею, здатна подолати проффесора Ялинковоща. Я ж вважав її “збитим льотчиком”, з геть похитнутим здоров'ям кокаїністки, якій вихід на волю не світить найближчим часом, принаймні до виборів. Що дивувало мене в моїх родичах, так саме те, що вони не дуже переймались ні минулим Капітельман-Григян (Тимошенко), ні її справжніми статками, ні тими, хто створював їй комфортне середовище, огородивши від розумних людей (а короля робить свита), завдяки чому партія перетворилась на посттоталітарну секту Біло-Сердешне Братство (“Батьківщина”).

Я розкошував, отримавши змогу вибрати собі чтиво на смак і настрій. Продивившись дві збірки Вінграновського і Костенко, я спинився на своїй давній любові – Василю Розанову. Щось привабливе було в манері викладання думок, в своєрідній релігійності і здоровому консерватизмі цього спокійного зовні чоловіка, відзначеного сучасниками. В якому робота думки не затихала ні на мить, виливаючись в чарівно-прозорі своєю досконалістю твори (“Уединенное”).

Можливо я знайду ще час щоб більш докладно зупинитись на роботі душі, але час виконувати обіцянку. То ж ті, хто ще не знудився, спробуйте зрозуміти мій задум.

Прокинуішись вранці, я зрозумів те, що вже підсвідомо гнітило мене, - я не хотів їхати додому. Мені так спокійно і мило було серед моїх родичів, в яких жевріла суспільно-політична та філософсько-релігійна думка, яку не здатні були знищити роки комунячої окупації і зомбування ЗМІ. Я поцілував тітоньку і сестру, попрощався з братом і вирушив на вокзал. Я не звик до суєти великого міста і скупчення людей викликають відразу. Особливо дратував погано працюючий турнікет в метро. Механічно сунувши жетон, я не побачив зміни червоного світла на зелене, і лише кинувши другий зрозумів, що напис “проходьте” вже горить. Роздратовано на свою недосвідченість я пройшов через турнікет з поламаною сигналізацією, відмітивши про себе, що мабуть не треба було кидати жодного жетона, якщо автоматика поламана. Але могло і не пустити, якби зламаною виявилась лиш індикація. А часу на розбірки з робітниками метро і міліцією вже не було. Я вже вкотре пошкодував, що не живу у великому місті, де у метро інколи можна зустріти чарівного наукового співробітника у спідниці з інтелектом чоловіка, а вродою янгола :) І вже вкотре я відмітив собі, що знайти вільне спілкування мені стало вкрай важко. Ті історичні, наукові, філософські теми, на які я посилаюсь, як правило не відомі моїм співрозмовницям, я вже не сподіваюсь почути, що дівчина читала щось з тієї поезії, чи філософії на яку я посилаюсь. Такі ж уявлення у гуманітаріїв про сучасну науку. Чомусь всі вважають що залишилось багато заборонених тем, замовчуваного і утаємниченого. У епоху інтернету, коли є доступ до багатьох архивів, баз даних наукових установ і організацій, майже люба технічна і наукова проблема, чи питання, може бути вирішена за певний час при умові технічної грамотності і загального світогляду. Лише вузкість мислення і набуті звички заважають поглянути на світ крізь вікно монітору! :)

Ще вражає, як люди високого інтелекту, відомі діячі науки і культури можуть бути такими наївними в політиці, мов малі діти. Факти кажуть, що за Ялинковича віддали свої голоси не лише бидлопролетарі та селюки. Навіть наукові установи, та осередки культури театральні діячі, освітяни і медики Харкова підтримали Януковоча. Вони наївно вважали 2 ходки на зону корисним досвідом, який повинен стати у нагоді при керівництві державою! Він тепер знає життя, не буде довіряти випадковим людям! Ось таким був головний їх аргумент. Ось тепер і призначив Хам “смотрящіх” за кожною значущою людиною в цій державі. Що у ізгрязєвкнязьного ю Щура були “любі друзі”, як ось тепер живе по понятіям Хамський паханат.

Читати коментарі (7)
Рейтинг Оцінили Переглянули
2 _ , Роман Миронов. 840
( написати коментар )
Микола Нечета
2012-01-31 20:35:13

Я вибачаюсь, що анонсованого твору так і не виклав. Це лише вступне слово. Щось вже написано, але не оцифроване. Щось під сумнівом (чи буде цікаве). Можливо знайду час і кину ще трохи з написаного. Це може і не література, спостереження за оточенням

(відповісти)
_
2012-01-31 21:04:52

Для вступного слова доволі непогано. Звичайно, ви піднімаєте цікаву і актуальну проблематику, але відчувається суміш іронії та ненависті, причому особистої, а не удаваної. Так, це ваше право ненавидіти, але поширювати ненависть так само як і ілюзорні сподівання на любов в літературному творі - справа невдячна, адже автору буквально потрібно влучити в читачів, які мають аналогічні почуття стосовно тематики твору.

Ви маєте бути дослідником не тільки думок оточуючих людей, їхніх почуттів, але в рядках своєї прози маєте досліджувати свою ненависть, любов, страх, шукати їм пояснення. Це лише порада.

Більшість митців в своїх творах ніколи не відзеркалюють реальності, вони втілюють свій світ, свої думки. Проте, однозначно, ці твори є для них квитком спасіння, панацеєю від побутової реальності. Якщо в своєму творі митець здатний врятувати себе - цим твором він зможе і врятувати інших...

(відповісти)
Микола Нечета
2012-01-31 21:20:07

Цілком згодний. Моя ненависть до Йулі не повинна б базуватись на побутовій заздрості до крадених статків, печерному антисемітизмі, примітивних прийомчиках зомбування старпьордів, що так полюБЛЯють можновладці. Любити без ненависті не можна, як тінь не буває без світла. Шукати в собі корені ненависті і любові - так, це може і зацікавить. та сподіваюсь не влізти в хащі філософії, психоаналізу, споГАДів дитинства. Дякую за + , чогось так критично ставлюсь до власної писанини останнім часом, особливо почитавши Розанова. Той навіть про Толстого відзивався як про імбецила у деяких питаннях. І я вимушений погодитись - Толстой інколи вигадував ідеал, не бажаючи миритись з дійсною недосконалою природою людини.

(відповісти)
Микола Нечета
2012-02-01 13:51:33

Трохи поясню, що мав на увазі. Зі щоденників графа Толстого я вивів його намагання зрівняти статєві відмінності людей. Як він вважав через переродження в Господі, зміну свідомості. Нєпротівленіє злу насілієм і все таке. Не можу погодитись з його висловом, що всі люди не можуть не бути рівні, як дорівнюють одиниці одна одній в математиці. Але ж ми всі бачимо, що люди є геть нікчемні, а є генії, і дискутувати у якому сенсі вони рівні тут марна справа. Мабуть треба виконувати обіцянки, хоч одинокий + Рибницького не надто надихає, треба оцифровувати написане (бо ж рукописи не горять :)

(відповісти)
_
2012-02-01 14:08:20

Мій + був ще за епізод із турнікетом (різниця між одним і двома вкинутими жетонами доволі влучно віддзеркалює наше суспільство).

(відповісти)
Микола Нечета
2012-02-01 14:13:19

Мене роздратувала не втрата 2 гривень, а власна безпорадність в буденній ситуації. Повна відсутність інформації про поведінку і отримання жетонів з автоматичних касових апаратів. Відсутність касирів, що може викликати дискомфорт у літніх людей, інвалідів, тощо...

(відповісти)
_
2012-02-01 14:23:18

Справа у людях, які автоматично кидають жетони, а світло не змінюється з червого на зелене.

(відповісти)
( написати коментар )