На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Sapienti Sat 2 (розуміючому достатньо)

Микола Нечета, 01.02.2012 року



В поїзді я майже не дратувався оточенням, навіть намагався якось зайняти увагу, роздивляючись пейзажі, дивуючись дурнуватим назвам станцій, залишених нам епохою конаючої комунізьми. Мій дерзкій погляд вочевидь дратував батька (чи дядька) двох чарівних панянок, що зайняли місця за кілька рядів сидінь навпроти мене, бо той згодом запропонував дівчатам перейти до голови поїзду. Чи зіграла роль його досвідченість – перші вагони більш безпечні при сході з рейок. Якщо я і пожалкував, то лише мить, як буває коли полишаєш чудовий шедевр в музеї, чи дочитуєш улюблену книгу, намагаючись залишити собі яскравий, мов блискавка, спогад. Дорога не втомила. Я вийшов на вокзалі і спробував знайти живі квіти, спитавши у милої жіночки крокуючої поруч з речами, де знайти потрібне. Чи доля була прихильна до мене, але мене здивувала відповідь: за цим парканом. - сказала вона мимохідь і пішла собі залишивши мене в сумнівах, чи не пожартувала вона з надокучливого попутника. Але часу на сумніви не лишалось. Вірити треба людям – сказав я собі і попрямував у вказаному напрямку. Хоч я і подумав на мить , що з мене покепкували, я ніколи не дозволяю собі думати погано про сторонніх людей, до того ж не маючи на те підстав. Невдовзі, пройшовши декілька десятків метрів, я дійсно побачив квіткову крамничку з виставленими перед нею вазами з квітами. Я швидко зметикував, що мороз ще не міг встигнути пошкодити квіти, бо година була рання, а квіти виглядали тільки но зрізаними. Ніби відчуваєш біль в їх останній ніжності, що вони намагаються подарувати нам.

Нажаль білих гвоздик не було, як і часу на пошуки. Були білі з бузковими вкрапленнями, а хоч і красиві, та не чисті, мов заплямована весільна фата нареченої. Я придбав кілька пунцових, чия свіжа махрова багряність нагадувала кров. Транспорт не забарився і відстань між моїм минулим і майбутнім продовжила невмолимо скорочуватись, спинившись навік у крапці зворотного відліку. Я їхав знайомим містом де проходила моя молодість, де колись був щаслив і зазнавав втрат. Я і бажав дивитись навкруги щоб згадати і не хотів роз'ятрювати давні рани. Оновлені фасади старих будівель полишали мене, не в змозі повернути мені втрачене щастя. Так влаштована наша пам'ять, - вона, і лиш вона робить нас людьми. Що не вбило нас – напевне зробило сильнішими!

Я не хотів щоб ті квіти хтось бачив, тому розстібнув куртку і сховав їх біля серця. Прямуючи знайомим шляхом я щосили намагався зосередитись на тому що мене чекало. Посеред дороги стояли якісь веселі хлопці і я навмисне пішов іншою дорогою, щоб не привертати до себе зайвої уваги. Та, як на біду, шлях мій проходив поруч зі свіжо виритою ямою, і мерзла глиниста земля була напрочуд слизька. Я прямував собі далі, але вкрай обережно. Я не хотів пасувати на цій перешкоді, бавлячи себе думкою, як дурнувато і безглуздо було б з упертості посковзнутись і втрапити в вириту іншому яму :) та дозволити собі впасти я не міг. Мій янгол охоронець переніс мене через слизьку притрушену снігом мерзлу землю. Дерева навкруги ніби завмерли в морозному чеканні чогось, що неодмінно має трапитись, але лиш забарилось чомусь... Лише тепер я зрозумів що робили ті веселі хлопці, яких я зустрів дорогою. Чи щось у мені не так, чи вихований я інакше, але завжди цурався отаких заробітків, що мабуть комусь досить привабливі. Хоч і розумію що всяка робота потрібна і без всякого сумніву необхідна людям.

Я підійшов тим часом до кінцевої мети моєї подорожі, орієнтуючись на високу березу, що росла поруч. Сонечко світило мені просто у вічі, хоч зранку було похмуро. Ніби сам Господь зглянувся на мене і розігнав хмари. Я розстібнув куртку і дістав квіти, яким було затишно у мене на грудях, але така вже їх доля – вмираючи самим, дарувати себе іншим. З тими квітами я ніби відірвав від серця частинку себе і поклав на чорний глянцевий мармур. Я так і не знаю що то за камінь, в якому веселковим різнобарв'ям палахкотіли сонячні сполохи. Тут вже давно нікого не було. Опалі листя і гілочки берези примерзли до темного каміння і мої спроби прибрати їх руками лише ствердили мене у власній безпорадності. Вони ніби казали мені: Що ти живий можеш? Що є в тебе, крім пам'яті? І подумалось мені в той час – так і наші душі вкриваються кригою байдужості, коли забуваємо ми про тих, хто дарував нам щастя і кого вже з нами нема. Я спробував теплом рук і диханням розтопити паморозь на вибитій на камені світлині. Мені все ще здавалось, що ті очі дивились на мене з докором. Ну чого ж ти не приїздив до мене так довго?! ніби промовляли до мене вони. Я стояв і думав, чи не дарма я написав про нас, чи не образив тим пам'ять тої, чий прах навіки спочив під цим чорним обеліском. Я щось казав, вдивляючись у глибину кам'яних очей і мені почало здаватись, що їх вираз пом'якшав, ніби я отримав пробачення. Не знаю, скільки часу я провів на могилі дружини і доньки, але на зворотному шляху я побачив купу людей, що повільно сунули до виходу з кладовища. Я зрозумів, що того часу, що минув для мене так непомітно, вистачило іншим зарити чиєсь щастя і спробувати забути про нього. Мені не хотілось йти швидко, ніби намагаючись убігти від того, чого повік не позбутись, але часу на роздуми вже не було. Лише тепер я побачив як насупилось небо, ніби впало враз на землю темними важкими хмарами. Задув холодний вітер і я зрозумів, що в цьому Богом забутому місті був лише один вчинок, що заслуговував на сонячні промені. Я твердо вирішив для себе будь що встигнути побачити дім, де колись ми були такі щасливі. Мимо пропливали картинки зі спогадів, але вже не розраджували мене. Я навчився опановувати свої почуття і світла туга, що полонила душу цього дня, не дозволяла радісним спогадам оволодіти розумом. Я доїхав до центру і попрямував далі пішки. Не міг нічого зробити з собою, хотілось згадати все. Широку алею зі старими каштанами і липами вирубали, і від насаджених молодих дерев вона здавалась ще ширшою і не затишною. Чи звуть тепер цю вулицю “шльондрою”? Чи ходять вечорами нею закохані парочки? Я підходив до того рокового місця, де колись зустрів лікарку, що давала мені останній шанс не йти служити до війська, від якого я свідомо відмовився. Аби ж я знав тоді яку непомірну ціну заплачу за свою принциповість! Я казав собі, що віддав би все на світі, щоб повернути час, коли в далекому 1984 не послухав поради цієї мудрої жіночки, відмовившись “закосити” від військової служби. Аби я тоді знав, що заплачу за це найдорожчим, що було в моєму житті, - життям коханої дружини і донечки.

І все, що я можу тепер їм подарувати, – це замерзлі квіти і високу світлу пам'ять...

Читати коментарі (48)
Рейтинг Оцінили Переглянули
49 _ , Окайда , Ольга Смілик , Lilu , блискавка , Роман Миронов , Ігор Стожар , Оксана Лепак , WARJAT , Marianna , Lipa , Степан , Наталія Крісман , Атена , Ірина Д. , Катерина Ляшевська , Михайль Дедал , Кася , Фома Пугаляк , Барбара , ЛітБанда "КрюРо and ПоРа" , last , Nozomi Sarytobi , Яна Таборовець , Альона Кудряшова , Дзіхіко , Раиса , d'Ante , Халепа , Перші дні листопада , Грьобана осінь , Анастасія , хмільна , Іван , Ляля Бо , А , А. Мак , 1213e , Наталка , Великий , Мей , nicely , oleg , snowflake , Веселка , ko , Neti-Tel , Софія Пасічник , herakis , Ліо , дрочко , Михайло Жаржайло , Diz , Мурко , Сергій Нечета , Яна Лілл , Оксана , Іван , irbis. 2258
( написати коментар )
_
2012-02-01 19:28:42

На рідкість несподіваний твір, наповнений глибокий сумом та відвертою чуттєвістю. Такі твори доволі нелегко писати...

(відповісти)
Микола Нечета
2012-02-01 19:39:57

Дякую. Ви мабуть мій єдиний відданий читач. Я теж пробую ваше читати але трохи заздрю майстерності і втомлююсь описами

(відповісти)
Окайда
2012-02-01 19:52:32

 

 Дуже зворушлива історія з невимовним болем...

 Приїжджай до них частіше з квітами і молитвою.

(відповісти)
Микола Нечета
2012-02-01 19:58:41

Я дуже вибачаюсь за можливі помилки, бо писав одне, думав за інше а оцифровуючи прагнув компромісу віж лаконічністю і намаганням донести справжність пережитого. А коректувати вже сил нема ніяких

(відповісти)
Окайда
2012-02-01 20:07:21

 

 Коли читаєш цей твір, на помилки не звертаєш жодної уваги...зворушливо до сліз.

(відповісти)
L17
2012-02-02 13:24:30

зворушило-- то так, то без сумнівів.

хоча радив би автору згодом перечитати текст і повиправляти стилістичні косячки.

Про одруківки не говорю, бо це справа 10 хвилин максимум.

 

(відповісти)
Микола Нечета
2012-02-03 20:13:45

Між іншим, на тому проклятому перехресті, де сталася трагедія, таки збудували підземний перехід. Шкода що він таки встиг забрати кілька життів. Можливо десятки...

(відповісти)
Степан
2012-02-16 02:07:34

Мені дуже сподобася цей твір. Браво

(відповісти)
Микола Нечета
2012-02-16 08:57:36

У терезів (за гороскопом) підвищена чутливість до правди. Можливо саме тому я фізично не можу писати вигадки. Але якщо мої спогади подобаються, не бачу причин вважати себе обділеним, чи безталанним. Для читачів не писав ніколи, аж до того часу, коли мене не почали вважати публіцистом і сатириком. Мені ці політичні теми теж неприємні і відразливі, але вважаю їх потрібними. Це ніби виховання суспільства. А останню прозу почав писати як відповідь на звинувачення в безталанності. Кожен ваш + то відповідь заздрісним нікчемам.

(відповісти)
Lilu
2012-02-01 21:26:18

Про тих, кого вже з нами немає, особливо дорогих і любих, потрібно саме так і писати.

(відповісти)
Ігор Стожар
2012-02-02 08:59:10

Витончений опис дрібниць... Ви мрійник і тонкий цінитель усього, що несе красу. Чуттевий відросток грубої і твердої душі, що тоненькими ниточками проростає у камяне сьогодні...

Хм? Варте обговорення і осмислення за келішком "Старого Кахети"... 

(відповісти)
Микола Нечета
2012-02-02 12:53:47

Дякую друже. Може колись зустрінемось. Власне я планував написати дещо інше, хотілось тримати інтригу до останніх літер. Але тоді неуважний читач взагалі міг би ніц не зрозуміти. Та і майстерності мені бракує.

(відповісти)
Lipa
2012-02-11 16:08:39

Зар, ось в цьому творі - ТИ, справжній...

 

(відповісти)
Микола Нечета
2012-02-11 16:13:21

Щоб це помітити треба мати Чисту Душу. Дякую Богу за все

(відповісти)
Наталія Крісман
2012-02-16 12:32:23

Я надто розумію, про що Ти тут написав... Сотні разів у своєму житті казала собі подумки "Я б віддала все на світі, аби повернути той час, коли коханий був живий...".

Усе, що ми можемо їм нині подарувати - замерзлі квіти і нашу високу світлу пам*ять, а ще молитви...

Тих, кого ми любили - житимуть у нас вічно!

(відповісти)
Микола Нечета
2012-02-16 12:39:32

Лиш ті хто втрачав зрозуміють нас, Наталочко. Інші нехай вважають це піаром на кістках. Виявляється є і такі уроди

(відповісти)
Наталія Крісман
2012-02-16 12:47:24

Господь їм суддя...

(відповісти)
Микола Нечета
2012-02-16 12:51:00

Лише 13 + зі 107 переглядів. Мабуть краще нам не знати що коїться в тих брудних душонках

(відповісти)
Микола Нечета
2012-02-16 12:57:11

Навіть братану впадлу + поставити. А скільки його покійна вкусняшками годувала, він то знає що вона була за людина

(відповісти)
Наталія Крісман
2012-02-16 16:54:49

Не зважай на це, люди, мабуть, просто не розуміють, про що тут написано, тому що ніколи такого не відчували, або ж їм байдуже до болю ближніх...

(відповісти)
Атена
2012-02-16 19:34:37

написано від душі. думаю, цей текст буде проймати і за межами літературних критерій, мабуть в першу чергу поза ними

(відповісти)
Ірина Д.
2012-02-17 13:45:50

Прекрасна глибока історія... Від неї на душі виникає відчуття глибокого смутку і болю за тими хто відійшов у кращий світ, а в серці пташкою б'ється надія, що зустріч колись все таки відбудеться...

Найвищий рівень майстерності автора - це вміння передати почуття, яким просякнуте його творіння і змусити свого читача плакити чи сміятись разом з ним. Вам це вдалось...

(відповісти)
Михайль Дедал
2012-02-27 01:52:57

довго думав - оцінювати цей твір чи ні, чи слова доречні, їх дуже важко підібрати до такої сповіді, вона вносить сум'яття і розпач і водночас наповнює вірою в новий день і бажання жити. хотілось би просто з Вами помовчати і потиснути Вашу руку. бажаю Вам світла

(відповісти)
Микола Нечета
2012-02-27 11:49:08

Саме слів і бракує, коли намагаєшся розказати про справжню біду. А рукостискання інколи важливіше за будь-які слова. Лише пам'ять робить нас людиною

(відповісти)
Яна Таборовець
2012-04-18 22:04:42

Дуже проникливо, на очі навертаються сльози, але разом з тим закінчення має в собі щось оптимістичне.

(відповісти)
Альона Кудряшова
2012-04-24 15:06:11

Мені дуже сподобалося! Було таке враження ніби я не читаю, а просто дивлюся на Вас, на те як Ви ідете, купуєте квіти. Це так сумно...

(відповісти)
Микола Нечета
2012-04-24 15:20:47

Я намагався писати так, щоб слова йшли від серця, не прикрашаючи і не відхиляючись від суті. В житті має буте місце всьому, - і радощам і суму. Шкода що ви не знали ту, про кого, і в пам'ять кого це написано. Але у митця повинна бути уява, та вона не здатна передати святе і вічне

(відповісти)
Дзіхіко
2012-05-06 01:40:01

хоч таке буває у мене дуже рідко та все ж - я зараз плачу. дякую.

(відповісти)
Микола Нечета
2012-05-06 11:53:10

Я, мов пробний камінь для ювеліра. Чисті душі завжди знаходять відгук у мені. Дякую що читаєте, ті, о ком я пишу, достойні уваги

(відповісти)
Раиса
2012-05-11 23:08:15

Сочинение прекрасное но не бомбовое.Я ставлю тебе + заочно.Я рыба,последний знак зодиака в котором собран потенцеал всех женщин с других знаков.Я сердечно понимаю твою боль. И с большим уважением к тебе запрещаю тебе убиватся за прошлым. Твоя жизнь-это твоя жизнь. Уходят в мир иной те люди которые выполнили свое преназначение.Отпусти их с Богом.Задумайся над своим. Ты многим можешь помочь быть счастливыми.Тебя ждут твои близкие.Они любят тебя и желают лучшего.Возможно еще не понимают ,что этим мешают тебе. Это здорово,что ты имеешь силы оставться самим собой.У тебя правильное воспитание. Прости брату ,вы одной крови. Попроси и он поможет."Стучите и Вам откроют"Жизнь продолжается.И ты заслуживаешь лучшего! Вперед! "Нужно сильно упасть,чтобы высоко подняться""!!!!!!!!!!!!!Ты лучший"

(відповісти)
Перші дні листопада
2012-06-16 12:17:27

 Дійшовши до половини, зрозумів про що йдеться і вже збирався покинути твір. Не люблю мінор, тому що при майстерному змалюванні проникаєшся і цілий день ходиш прибитий. Не втримався і прочитав до кінця. Ви навіяли на мене смуток. Якщо не чіплятись за помилки, кальки з російської і т.д. то мети досягнуто. Ставлю + Пишіть більше веселого.

(відповісти)
Микола Нечета
2012-06-16 19:28:08

Дякую, що не загубили здатність співчувати. Навіть щире слово тепер рідкість. Можливо і напишу щось веселе. Тим більше що і шукати сюжетів довго не треба. є пам'ять, яка єдина не зраджує мені. Коли писав це, якось не думалось про художню майстерність. Але все одно українською, навіть досконало володіючи нею, мені писати важко, бо міркую російською.

(відповісти)
Іван
2012-07-14 12:41:26

у тебе хоч якась думка в твоїх "творах" є? я побачив лише набір літературних штампів плюс досить банальну оповідь без сенсу. і це спостерігається всюди.

до цього:

+:чесно написане в плані опису (тут навіть з'являються якісь живі порівняння), добре відобрежений відеоряд

-:пусті і примітивні роздуми, які ніяк не рухають ні емоційну навантаженість ні сюжету, купа влюбованих вами літературних кліше, трагізм досягається пафосом, жодного меседжу до читача, відчувається лише самолюбування 

(відповісти)
Микола Нечета
2012-07-14 19:46:03

життя і є суммою роздумів і сюжетів. і якщо ваше достойно поваги, то я цього не помітив - нешановний співець туалетів. Коли розповідаєш про себе, навіщо якісь меседжі читачу? чи ви недоумок?  Щоб я якомусь Ваньці прагнув кинути меседж? а чим він це заслужив? Чи вартує того щоб я його навіть помітив. якщо чуже життя здається вам примітивним, ви ризикуєте прожити своє нікчемно. Якщо те як я відчуваю ви сприймаєте як пафос, я вам щиро співчуваю. Ваша неповноцінність емоційна межує з підлою байдужістю. Ніколи не писав на потребу юрби. Мій читач мене знайде. Те що лягає на папір краплями крові з власного серця, не бажаю навіть обговорювати з недоумками. Відповів лише з вихованості.

(відповісти)
Микола Нечета
2012-07-14 19:49:41

І останнє. Там у заголовку було латиною, спецом для недоумків переклав. Виявляється комусь не вистачило :)

(відповісти)
Іван
2012-07-15 15:24:32

дякую, що вилили всі свої комплекси на мене. якби ви дійсно писали, то б не лишали такі коментарі. я розумію, що щось казати людині з поверхневим сприйняттям безглуздо... з вашою псевдо-обдарованістю я б тричі подумав перш ніж давати комусь якийсь коментар

(відповісти)
Микола Нечета
2012-07-15 15:37:24

Справа не в камені, а в тім яка саме ЛЮДИНА похована під ним. Ті з літклубівців, хто знає мене ближче, розуміють про що я пишу, а іншим не потрібно. Невже вам мало місця у віртуальному просторі? не помічайте мене будьласка, не примушуйте видаляти недолугі і образливі коменти. Це як гадить на кладовищі. Майте ж хоч щось святе у душі

(відповісти)
Іван
2012-07-15 15:42:53

я тобі ніякої гиді не писав. ти чогось вирішив, що можеш зверхньо плювати на мене.

пишіть скільки завгодно, я бачу є багато людей кому це щось дає. будь-ласка.

дякую за ці коментарі. мені тепер стало ясно, чому ви пишите таке під моїми творами

(відповісти)
Микола Нечета
2012-07-30 12:47:06

Ніби ж вирішили що мінуси без пояснюючого коменту сприймаються як хамство? і далі тулять

(відповісти)
Роман Миронов
2012-07-30 15:45:49

хіба ти не замітив ? Це вендетта ! )) "мінус за мінус" ))

(відповісти)
Микола Нечета
2012-07-30 15:52:17

Вже потім помітив. Якось не звик вбачати у людях низькі якості. Оці прибульці нові чи все перечитали давно що нікого не коментять, чи зазвіздились, або упереджені як Ілініч, що майже позбулась колишніх вад, але не упередженості. хочуть порядок навести, чи стандарти нав'язати свої... Бог їм суддя

(відповісти)
Наталка
2012-08-27 22:44:10

"...я не хотів, щоб ті квіти хтось бачив,тому...сховав їх біля серця..." Знаєте, не просто сильно, а вражаюче сильно...Дякую, Вам...

(відповісти)
Микола Нечета
2012-08-27 22:53:24

Тронут Вашим коментом. Дякую, мені вже стільки добрих слів написали, що я перечитавши все ледь не розплакався сам. Не очікував зустріти таке розуміння і щось більше за співпереживання. Це розрада для мого серця, що майже забуло, якими чуйними можуть бути незнайомі мені люди

(відповісти)
(стертий коментар)
Микола Нечета
2013-09-13 13:08:10

Я навіть вдячний за те що отут ніколи не буде плюсів всяких мерзенних Осок та Куражів. Нехай куражаться де-інде

(відповісти)
Ліо
2013-10-05 14:59:00

Правдиво.

(відповісти)
Мурко
2015-08-30 03:15:20

Гарно написано, все так  витончено, живо,  чуттєво  вражає… 

(відповісти)
Микола Нечета
2015-08-31 22:57:09

завтра моя Капітошка могла б бути іменинницею, а дочці вже було б 29 років

(відповісти)
irbis
2017-06-18 11:23:09

на жаль, пре калька з кацапської, а для філолога - роботи повно, бо гливке

(відповісти)
( написати коментар )