На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Агафіст і Варсонофій

in_a_landscape, 03.02.2012 року



1.

На світанку 29 квітня 1913 року старець Агафіст творив молитву у келії Александро-Невської Лаври у Санкт-Петербурзі, збираючись написати посланіє до братії монастиря. Крізь вузькі віконечка келії просвічувало вранішнє сонце. За вікном позбиралися душі грішників, які чекали від старця знаку чи благословення. Якщо примружити очі, то їх можна було побачити крізь сонячне проміння — вони нагадували великих примарних зеленкуватих напівпрозорих грифонів, що обліпили гілки дерев і уважно спостерігали за віконцем келії Агафіста. Якщо ж пильно не приглядатися, то там було видно лише ледве помітне зелене марево, яке легко було сплутати з листям дерев. Агафіст, проте, не звертав на них уваги. Він сів за стіл, і узявши в руку гусяче перо, провів кілька хвилин в тяжких роздумах, раз-пораз глибоко зітхаючи. Врешті-решт він перехрестився і промовив вголос:

- Іще одне, останнєє сказання, і літопись закінчена моя!

Вмочивши перо в чорнильницю, він почав зосереджено виводити на аркуші текст свого посланія:

Братіє во Христі!

Сьогодні мені було дадено узріти виденіє, коє провіщає тяжку долю нашого отєчєства і всяких язицех в нім сущих. Чашу страждань, горя і юдолі слізной іспити до останньої краплі доведеться, про що я і хочу сповістити братію во Христі, даби вона трималась благості Господньої і Святаго Писанія, ібо токмо на благодать сію уповая, надобно зустрічати ці страшні іспитанія, кої триватимуть сто літ от сего дня. Собитія сиї єсть суть провіщені в книгах пророків і є преддверієм кінця світу. І аки же ангел вопіяши і ко люду православному воззвах: Се буде битва сонмів ангелів з воїнством тьми. Грядуть войни і смута, у коїх царство Антихриста воцариться року Божого 1917. Храми Божиї будуть зруйновані, і монастирі закриті по всій землі Руській. І не вільно буде правити службу святу православну і славити нею Господа, і слова святої молитви не вільно буде проголошувати во славу Господню. І токмо молитва душі, котра промовляється внутрі нас, не підвладна буде отим супостатам. І буде сказано на біле: чорне, і буде сказано на чорне: біле. І запанують неправедні во ділах та помислах своїх. І будуть войни, голод та розруха, і люду поляже понад усяку міру. І многії постраждають за віру та смертю мученічеськую примуть, але благословення Господнього сподобляться, ібо блаженні ті, що уповають на Господа. Кріпитеся серцем, братіє, ібо такова воля Господня. Се мені ангел во виденії сповістив.

Сіє царствіє тьми провіщають смутьяни, що виступають супроти православія і обіцянками хитрими бісовськими душі християн смущають, закликаючи до восстанія і смути і нізложенія ладу і порядка. Душу свою бессмертную вони Антихристу продали і пекельних мук за це зазнають невимовних у геєнні огненній за кожного невинно убієннаго та кожного совращенного з праведного шляху.

Срящете Господа нашого, прийміть Його в серце ваше, ібо прийде Він, аби судити кожного по ділам його. І токмо благодать Його та Богонатхнення Духа Святаго приведуть душі ваші до Спасенія та Воскресенія і жизні будучого віку, якої чають благочестиві християни. Лиш тоді ворог роду людського повержен буде і не восстане повіку.

І токмо душі праведників во Христі благодаті Господньої сподобляться і потраплять до раю, де немає ні печалі, ні воздиханія, і перебуватимуть одесную Отця і славитимуть Його повіки вічні разом з ангелами та святими Господніми. І Царству Божию не буде кінця. І бить по сему, ібо немає ніде сили, котра могла би протистояти волі Господній. Во ім'я Отця, і Сина, і Святаго Духа. Амінь.

Засим Агафіст глибоко зітхнув, відклав перо, і провів рукою по чолу.

У двері келії постукали і вони зі скрипом відчинилися. Це був старець Варсонофій.

- Слава Богу! - привітався він.

- Вовіки слава Богу! - відповів Агафіст.

- Ну що, брате Агафісте, чи все готово?

- Так, брате Варсонофіє. Віддай це ігумену, - Агафіст простягнув йому аркуш з посланієм.

Варсонофій взяв аркуш і почав уважно його читати.

- Господи помилуй! - вигукнув він. - Я це зроблю, брате Агафісте. Що діяти з тими ідолами окаянними, антихристами, нелюдами безбожними?

- Вони зачаті во содомському гріху, прости Господи, брате Варсонофіє. Не можна зволікати. Треба це зробити з благословенням Господнім.

- Тож в путь!

- Так, брате Варсонофіє.

Присядемо на доріжку.

Вони мовчки сіли на ослінчики.

- З Богом! — порушив за мить тишу старець Варсонофій.

Старці перехрестилися, підійнялися і попрямували до виходу. Біля храму на них вже чекала підвода, запряжена кіньми. Агафіст і Варсонофій підійшли до неї.

Неподалік на узбіччі сидів каліка-перехожий, похитуючись з боку в бік. Раптом він заволав на весь голос:

— Біси! ... Біси! ...

Душі грішників — зелені грифони в переляці здійнялися з гілок дерев і перелетіли подалі на дах дзвіниці. Каліка-перехожий затих на мить і почав наспівувати впівголоса:

- Біси мя! Біси мя мучать...

Зелені грифони загомоніли. Якщо уважно прислухатися, то можна було почути цей тихесенький гамір, близький до межі ультразвуку. А так він просто майже зливався з шепотом листя.

Але каліка-перехожий мав добрий слух на такий гамір. Він замовк і, повісивши голову, втупив зір у траву. За мить він продовжив співати:

- Біси мя! Біси мя мучать... Скільки терпітиму тяжкую долю мою?... Біси мя! Біси мя мучать... Бачу вночі їх та й вдень не змикаю очей...

Душі-грифони здійнялися з дзвіниці і полетіли геть.

Агафіст зупинився та благословив каліку хресним знаменієм.

- Покайся та спокутуй свої гріхи - сказав він каліці, - Ізидіть біси та назад не повертайтесь!

- На це воля Господня - додав Варсонофій.

На обличчі каліки-перехожого розпливлася блаженна посмішка.

- Господи помилуй! - сказав він.

Агафіст та Варсонофій залізли на підводу. Варсонофій сів за віжки, а Агафіст ззаду. “Тпру!” - вигукнув Варсонофій і смикнув за віжки. Підвода повільно покотилася, підстрибуючи на вибоїнах. Скоро вона завернула на пряму дорогу. Агафіст і Варсонофій їхали до міста.



2.

В цей час на Петроградській стороні збиралася людна маївка, на яку зходилися робочі, революціонери без певного роду занять та усякі інші люде. Майоріли червоні стяги, в багатьох на одязі були червоні банти. За годину назбирався чималенький натовп, і вирішено було починати. Ведучий мітингу, помітно нервуючи, сказав вступне слово. Присутні вітали його незлагодженими вигуками. Згодом після півхвилинної заминки він оголосив:

- Прошу уваги! Слово надається товаришу Завальному!

Товариш Завальний вийшов на трибуну.

- Товариші! Питання пролетарської моралі є дуже важливими, я би навіть сказав, визначальними, для доби революційного пролетарського підйому, ібо, як сказав товариш Петровський, самоорганізація трудящих проходить три етапи поступового переходу до більш гнучких, навіть ударних форм протесту проти апокаліптичних форм буржуазного, певною мірою, травматичного досвіду для простого трудящого люду, який швидко втомлюється на роботі, я би навіть сказав праці, на свого господаря, експлуататора, буржуя, капіталіста, який витягає всі живильні соки з того нещасного, експлуатованого, упослідженого робочого, який світить вогні революції у своїй борні за пролетаріат, не вживаючи жодних засобів полегшення праці. Товариш Петровський, використовуючи тезу І. Христа, який був першим соціалістом, я би навіть сказав, комуністом, у своїй проповіді безмежної, щирої любові до простих трудівників села, які в той час експлуатувалися т. зв. фарисеями, тобто представниками пануючого буржузного класу, сказав, що кожна формація прогресивно міняє свої регресивні вектори світогляду. Трасформація ця відбувається за сценарієм т. зв. експотенціального розвитку пролетарської свідомості та підсвідомості. Це дуже яскравий прояв прогресивності всіх категорій представників молодшого покоління класового поділу пролетаріату. Пануючі буржуазні класи кажуть нам, що кожна влада є, так би мовити, від Бога, і не тільки від Бога, але й освячена всією історією держави. Це не так! Всю владу Радам! Ми вимагаємо, щоби буржуазія віддала все награбоване пролетаріату! Експорпріюй експорпріаторів! І нарешті... і нарешті...

- Ідоли окаянні! - громогласно заволав, звідки не візьмись, потрясаючи посохом, старець Агафіст. І де тільки з'явилися у нього сили перекричати натовп! Ніхто серед гамору не помітив, як підвода зі старцями зупинилася поблизу.

- І нарешті... - захлинувся промовець.

- Ідоли окаянні! - ще раз заволав старець Агафіст, - антихристи!

Запанувала мертва тиша.

- Кому ви служите? Дияволу ви служите! То є гріх великий вельми, тяжкий і незмиваємий! Потрапите ви за це в геєнну огненную, де лиш плач, скрежет зубовний, зітхання та сокрушенноє серце. Спам'ятаєте моє слово! Руку підняли на Церкву святую Православную! Горе, горе на Русі воцариться! Нема вам за те прощенння!

Натовп захвилювався і серед нього почався якийсь рух.

- Товариші, товариші, не звертайте увагу, це лиш представник реакційного духовенства! - кволо вигукнув ведучий маївки.

- Проклятіє вам вічнеє за ваші смертні гріхи! — проголошував Агафіст ще голосніше, перекрикуючи натовп. - За те, що віру святую попрали, за те що ввергаєте Русь во прірву безбожія і беззаконія, потрапите ви во геєнну огненную і перебуватиме там повіки. І немає вам ні спасенія, ні прощенія, ібо загубите ви душі праведні та невинні. Кров невинно убієнних, сльози вдів і сиріт волають до неба! Істинно, істинно глаголю я! Ізидіть же душі грішні і нечестиві, низвергніться же ви во прірву пекельну, де лиш плач та вічнії ридання! Анафема вам, і отлучаєтесь ви од церкви! І бить по сему повіки вічні. Амінь.

Старець Агафіст сотворив хресне знаменіє. Тої ж миті всі присутні на маївці, товариш Завальний, товариш Петровський, який стояв тут же поблизу, ведучий маївки, який нервово бігав то туди, то сюди, весь різношерстний люд, який був там присутній, завмерли хто де як був і перетворилися на скляні зелені статуї. Статуї одразу ж покрилися дрібною павутинкою тріщин, і за якусь мить вибухнули, розлетівшись на міріади шкляних друзок із тріскотом ламаного скла. За хвилину лиш купи битого шкла лишилися на місці, де щойно хвилину тому гомоніла людна маївка.

- Нащо ти їх так, брате Агафісте? - спитав Варсонофій, перериваючи мовчанку.

- На все воля Господня! - відповів Агафіст. Віг сперся на посох, повернувся і пішов назад до підводи. Варсонофій послідував за ним.

Зелені душі-грифони, які спостерігали за усім дійством з гілок оточуючих дерев, забили крильми і загомоніли. Гомін цей, ледь чутний для людського вуха, практично зливався з весняним вітром та шурхотом листя.

Агафіст та Варсонофій посідали на підводу і рушили в напрямку Неви. Грифони знялися з гілок і почали кружляти над ними, шукаючи благословіння старців. З хмар, які заволокли сонце, почав накрапати легенький дощик, немовби плачучи за загубленими душами.

Читати коментарі (3)
Рейтинг Оцінили Переглянули
3 _ , Микола Нечета , Оксана Лепак . 710
( написати коментар )
in_a_landscape
2012-02-03 10:12:49

Щойно завершений текст. Мене давно цікавить проблема архаїчної, або архаїзованої української мови, яка здається меншою (недостатньою) мірою розвинена, ніж російська. В цьому творі я зробив спробу написати подібний архаїзований текст. Мені здається, що українізовані слов"янізми добре вирішують цю проблему.

Тут також використаний дуже давній фрагмент (пролетарська промова). Іще одне, останнєє сказання - це цитата із опери Мусоргського Борис Годунов. Власне здається, що це текст Пушкіна.

(відповісти)
_
2012-02-03 10:24:27

Тематика твору нелегка, але на рідкість захоплива. От тільки розбиття мітингуючого натовпу на друзки - вибиває з колії того шляху "пірнання" в історію. Фраза "На все воля Господня" в більшості лише наштовхує на "Шляхи Господні незбагненні", хоча доволі символічно, що творці Лютневої революції, а згодом Жовтневого перевороту в певному сенсі розлетілися на друзки.

(відповісти)
in_a_landscape
2012-02-03 10:41:25

Ну може розлітання на друзки, як і душі-грифони - це свого роду сон. Він якби оздоблений історичними ремінісценціям, але я не претендую на історичність. З мого боку це якби легкий стьоб (або іронія) не тільки над революціонерами, але і можливо над старцями (над стилістикою обох сторін). Але старцям при цьому я симпатизую, на відміну від більшовиків. Вони є представниками культурної (релігійної) традиції, яка для мене відлунює певними ностальгійними обертонами.

(відповісти)
( написати коментар )