На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

71146 слів шепітом у темряві ( без сексу, наркотиків і алкоголю – але з рок-н-ролом і великим чорним псом)

Андрій Мирохович, 21.02.2012 року



Отож, перше що варте зауваги, а може і єдине, що дійсно важливе у тексті – чи він цікавий. Відповідаю – цікавий, прочитав із задоволенням. І швидко прочитав, до речі, що теж виказує степінь прийнятності і ступінь цікавості такого чтива для мене – а то в мене є така звичка, що я рідко дочитую щось до кінця, - гарних текстів в принципі більше, аніж часу для прочитання. Загалом того я й почав відмічати на маргіналіях, що я б виправив (загалом, редактор з мене кепський, авторитарний читач я дуже, але гарно видно, які сторінки мене зацікавили найбільше – них виправлень не буде, і не того, що там нема що правити – а того, що мені часу відволікатись було шкода).

Направду сатанинською є спокуса зводити все до подібностей (не варто забувати, що світ створено поділом – і розділив світло і темряву). Але – спокусу можна подолати, лише піддавшись їй (ніби Блаженний Августин). Отож, найперше на гадку спадає порівняння з малим Дерешем, за таким собі вирізненням особливостей – якщо в Л.Д. це Лавкрафт, Стівен Кінг і всі ці станіславчики, яких я так ніжно люблю читати в потязі, то в С. Р. це Кінг, поважні представники соцреалізму, а також наші незабутні класики з їхньою любов’ю до поважних розумувань про людську природу та занудливо-красивими описами власне природи, які так люблять цитувати всі ці шкільні вчительки літератури (принаймні любили в 1994 році). Але схожість очевидна – містика, гуртожиток, студенти, трошки магії, а це неназване місто С. Р. – це ж просто Мідні Буки, такий собі Мухосранськ, оточений лісами (або «Чортопіль звідусіль оточений горами») , закинутими заводами, наповнений таємницями і нікого не дивує, що життя крутиться тільки навколо навчального закладу, хоча можливо хлопці незалежно один від одного потягли цей реквізит в числі іншого мотлоху із складу Стівена Кінга

Перший розділ я назвав для себе «1290 слів, яких я не читатиму» – якісь опис природи, не дуже доладний, до речі, танці, вітер, прямолінійні спів- і протиставлення, банальності, занудливість – є безліч слів, яким можна охарактеризувати такий авторський підхід. Тільки десь в розділі третьому-четвертому, ближче до кінця, я зловив себе на думці, що такий вступ автор міг цілком (не)обдумано використати для гри з читачем – типу, якщо ти вже продерся через хащі цього втіленого самолюбування, то ось тобі цукерка сюжету(«конхвета Тузік очень вкусний», до речі дозволю собі таку ремарку – коли читав, мені часто згадувався Подерв'янський, та взагалі кожного разу, коли С.Р. використовував слово «гидкий» та похідні – спокуса пошуку подібностей непереборна).

Цікавим є вибір протагоніста – звісно, інші літ тексти теж наповнені таким ж самозакоханими, егоцентричними (досить згадати, як легко він викреслив покійну матір із пам’яті, ще й звинувативши посутньо батька в її смерті – адже тому в них не складається спілкування?), неодмінно привабливими (он як за ним всі дівчата упадають) персонажами. Але тут якраз і нюансик такий маленький (застрахуюсь про всяк випадок – це не є натяком нижче пояса) – хлопчик опирається спокусам, не вживає алкоголю, наркотиків та матірних слів, а ще – гарно танцює рок-н-рол (до речі, цікаво – тут рок-н-рол виразна метафора чи то чорної магії взагалі, чи то жертвоприношення, чи просто смерті, чи то всього цього загалом) Виглядає мені так, що риса така родом прямо від бадьорих майстрів соцреалізму, з їхніми позитивними героями – відмінниками та ригористичними моралістами. Загалом, можна це недбало закинути протагоністу страх перед жінкою (вивести його з смерті матері, он ці привиди сході як під копірку – чорні силуети із скляними очима, це ж копія привиду матері з першого розділу, і ось тобі – привид не попереджує (прощай, Шекспір), а загрожує – саме визначення «зомбі» просто провокує згадки про культ вуду і ще це захоронення на покинутому заводі (така собі рушниця на стіні), і великий чорний пес і бідолашні Ліза з Оксаною із однаковими книжками – наче підручниками із бібліотеки) – але не варто. До речі, Фройд виводить страх перед темрявою із страху смерті і страху могили – читачеві напевне не варто нагадувати, що у Фройда символізує могила (як і кімната, зрештою – особливо таємна, доступ до якої заборонено і вхід охороняє такий собі цербер – нехай навіть із шваброю в руках, адже пекло – це теж, там де гаряче і вічна темрява).

До речі про схожість з Подерв'янський – в С. Р. теж персонажі театралізовані до плакатності, симпатяга Павло із зарозуміло-вишуканими манерами, старанний учень Андрій, карикатурний поет Борис – і всі інші. До речі, про їх прізвища – Борис Андрухович (невже на честь Станіславського класика?), Павло Володарський (на честь невтомного борця за свободу творчості?), Андрій обійшовся без прізвища, але чогось думаю що він Щавурський («… ти виймеш своє серце добре і кинеш псам…») Виглядає мені на те, що автор хотів їх голосами говорити за поезію та мистецтво, так сказати, поліфонічно – але логіка сюжету і потреба динамізму спростувала цей намір (от і добре, як на мене, а то такі розумування втомлюють мене як читача).

Цікаво, що вочевидь несимпатичних йому персонажів автор наділяє російськими зменшувальними формами імені – Міша, Алєша. Навряд чи це щось означає – проста заувага на маргінесах. Цікаво, що зрештою і сексом займаються тільки негативні герої (Алєша (Олексій Петрович) – двічі (здачу аналізу я теж враховую), таємничий вбивця – один раз, Міша – щонайменше раз, якщо це він гвалтівник, до речі, тоді синець під оком Юлі виглядає такою собі помстою протагоністу за розбитий ніс, і ще один секс має Борис – в поетів особливі привілеї (я ж казав – здачу аналізу теж враховую). Невинний жарт: якщо дивитись в дусі Фройда, то ніс, зламаний сопілкою є цілком очевидною метафорою зґвалтування (старий Зіггі не раз зазначав, що тканини слизової носа за складом схожі на тканини матки, щоправда він тоді лише риніти пояснював страхом сексу).

Загалом, вистарчить, а то глянь – розписався, тіпа, а сам кокетує, що читати йому ніколи, зайнятий дуже. Я добре почув цей голос читача (С. Р.?) з темряви, так що завершую – воно й так, моя тисяча слів про сімдесят тисяч слів Рибницького, мда, я став багатослівним – вочевидь, старію.

Наприкінці – про логіку сюжету. Прикро, що автор вчинив у найкращих традиціях Роб-Грійє (ха, знову ці подібності) – виглядає на то, що просто втомившись від цієї писанини С. Р. обірвав розповідь, як обривають дітям казку на ніч (ну, коли відчувається, що дитина може засне, але оповідач засне точно), зібгавши всі лінії, скоромовкою прошепотівши (зауважте – в темряві) закінчення, ну і традиційно-сакраментальне: «нашій казочці кінець, а хто слухав – молодець».

P.S. Цікаво, коли буде «Шепіт темряви – 2», інакше просто шкода тих всіх рушниць на стінах, що автор порозвішував і жодна не вистрелила. Не хочу думати, що вони і були незаряджені.

P.P.S. Не виключено, хтось скаже, що я упустив нагоду звернути автору увагу на тему важливості роботи з мовою, над мовою, не вказав на всілякі дрібні недоробки, на якісь школярські помилки (на кшталт повторення одного слова в трьох (а може і чотирьох) реченнях поспіль) тощо. Відповім – так, звісно, любий друже, ви праві стовідсоткова, але це ж маскультівський твір, тут гарний сюжет значно важливіший, і з таким неможливо адекватно сперечатись – врешті-решт, хто читав «Одіссею» чи «Іліаду» (а в свій час були зразком сталевої довершеності), а хто не знає їх сюжету? То-то. Мухи окремо, котлети окремо.

Читати коментарі (4)
Рейтинг Оцінили Переглянули
5 _ , Микола Нечета , Lilu , Роман Миронов , boom.gu. 1309
( написати коментар )
_
2012-02-21 19:55:08

Дякую за рецензію! Доволі цікава і якісна робота, яка має бути включена в можливе видавництво твору. Щодо різкого обриву сюжетних ліній, то я як я тобі казав в історії написання, я наслідував творчість Лінча, а в нього не всі фільми мають логічне завершення. Прийнамні, якщо мені не вдасться написати продовження, то "Шепіт темряви" залишиться огорнутий своєю темрявою...

(відповісти)
Микола Нечета
2012-02-21 20:24:16

Читав не все, лише те де мої + або коменти. Мені не дуже приємно згадувати оці перші роки інститутської общаги. мене дратувало там все, від спільного побуту до спільних жінок, які до 5 курсу нагадували зовні досвідчених хвойд. Цікаво було прочитати рецензію, хоча згодний не з усим. столь далеко ідучі паралелі притягнуті за вуха. писала людина про життя, та й усе. Цікаво, так. Особливо тим хто не пройшов через ці терни.

(відповісти)
Андрій Мирохович
2012-02-21 20:49:56

всі паралелі притягнуті за вуха - це ж гра, все-таки, до чого тут життя

(відповісти)
Катерина Ляшевська
2012-02-21 20:09:16

так, дякую за рецензію, бо я оце всьо дивлюся, а до шепоту очі не доходять. каюся. тепер обов"язково прочитаю.

(відповісти)
( написати коментар )