На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

ІМАГО (...що за поїзд пішов...)

Kрабаt, 27.02.2012 року



...що за поїзд пішов

крізь іржаві з утоми перони?

Що за поїзд пішов

через чорні станційні мости?...

Ми залишились знов

непотрібні, нездатні, бездомні

без основи основ:

без надії, без слів, без мети...

Наші очі застлало,

облущилась душ позолота,

наша пам'ять зчерствіла,

зотліли в чеканні серця.

Соляними стовпами

ми завмерли дружиною Лота

у заметах пустель,

без початку без дна , без кінця...

Що за поїзд пішов?

Як тепер нам його наздогнати?

Що за поїзд пішов?...

Ми вдавилися спрагою слів...

Що чекати тепер?...

І чи варто так вперто чекати?...

Чи повернеться він?

Чи розтане в глибинах світів...

Читати коментарі (18)
Рейтинг Оцінили Переглянули
13 Катерина Ляшевська , Сергій Нечета , дружина-еліота , Сірман , Lilu , Роман Смілик , О'Брайен , Merry , polishuchka , Наталка Янушевич , Роман Миронов , WARJAT , Міра Мальська. 774
( написати коментар )
Катерина Ляшевська
2012-02-27 17:30:09

оці рядки ніби про мене зараз:

Ми залишились знов

непотрібні, нездатні, бездомні

без основи основ:

без надії, без слів, без мети... -

 

але я навідміну від вашого героя ніколи не здаюся, часто кризую, депресую і істерю, але ніколи не здаюся. ви ж знаєте, що варто, добре знаєте. усміхайтеся, - і тоді і вам усміхнуться у відповідь, - у мене на практиці з цим не складається, але це те, у що я вірю попри  все.

(відповісти)
Kрабаt
2012-02-27 17:36:09

Осс, Катю...Де ви побачили, що я здався?) ...я тут знайшов невелику...але ще справну дрезину)...Ви як?

(відповісти)
Катерина Ляшевська
2012-02-27 18:18:47

я про вас не казала)

питання наприкінці, спонукають до таких висновків, вчувається непевність в майбутньому, але вже пережите, - сум без шкодування.

я без змін від нашого минулого діалогу, як ви написали: нікому непортібна, бездомна і т.д., але надія є, вогонь є, ще б мету в руки і хтось би напрям вказав, де лупати цю скалу, і все окейчик буде)

(відповісти)
Kрабаt
2012-02-27 19:59:29

Спонукають до мізкової діяльності...Катре...тут ви перестаньте)..."нікому не потрібна"...а побутові проблеми...вони похідні...і з часом вирішаться)

(відповісти)
Катерина Ляшевська
2012-02-27 20:33:46

ну а кому я треба зі своєю распрєкрасною душою і суперечливим характером? нікого не лишається поряд вже після перших поривів вітру, друзів валом, роботи, творчості і ще всякого всього, але в кожному моєму дні - порожнеча.

якби ж проблеми у мене були лише побутові. з побутом я розберуся. проблема в іншому, - ви колись любили до без болю болю, до без кашлю кашлю, коли це почуття повністю вас охоплює і ви більше ні про що не можете думати, ніц робити, а живете лише ним і ніц не можете з тим зробити? усе було б добре, якби це було взаємно, або була б хоч найменша надія на взаємність, таке почуття надихало б, творило дива і несло світло, а так - є щоденною отрутою.

самі знаєте, справжні щирі і великомасштабні почуття не минають з часом, завжди лишаються. в мені зараз рана - розміром в півпланети і я не знаю. що з цим робити(

(відповісти)
Kрабаt
2012-02-27 21:05:41

Ех, Катю...на всякоє ядіє - своє протівоядіє(

 

(відповісти)
Анонім
2012-02-27 21:12:40

Моїм порадам можна і не слідувати, проте ви мусите навчитись зашивати такі рани, робити масаж серця, дихання рот в рот - це рятує життя. Якщо ви рятуєте своє життя, то неодмінно врятуєту й чуже. А також і навпаки. Почуття спопеляють людей - це вже давно не секрет, але люди здатні народжувати нові почуття. Здається, ніби й сонце встає й весна на носі, а ваша рана поглинає їхні красу, тепло і квітучість буйного цвітіння бажання жити. Рана потребує вашого переродження крізь біль і смуток, нещастя і морок до нового світанку, весняного цвітіння, центральне місце серед якого посідає кожен з нас зі своїми проблемами та одночасно зі своєю любовю. Будь-якою, адже любов - це не ксерокопії, любов - це те, що рухає кров по венам і вона завжди з вами. Зустріньте світанок будь-де за будь-якої погоди і просто посміхніться йому, а він неодмінно посміхнеться вам шрамом від вашої рани без іронії чи сарказму, а з повагою і захопленням від того, що ви його дочекались. Посміхніться світу і прибудьте такою навічно...

(відповісти)
Катерина Ляшевська
2012-02-27 21:49:41

дякую. гарні слова і за змістом, і за стилістикою. теж так думаю, але на практиці - це відволікає, але не лікує. я відкрита до всього і для всіх, хто хоче хоч трішки пізнати мого світу, ніколи не здаюся, щоб не сталося і якби боляче не було, і завжди вірю, навіть якщо знаю, що надії немає, але постійні поневіряння роз"їдають. я не з тих, до кого любов стукає двічі, тричі чи надцять, гадаю, на все життя є одна любов, яка живе в тобі постійно, якщо їй лише зраджують, вона ризикує перетворитися не в дарунок, а у покарання. не заздрю, я тому, кому вона врешті дістанеться.

(відповісти)
Анонім
2012-02-27 22:23:55

А ви не відносьтесь до кохання як до якогось дарунку, як до власного прокляття - життя, тим більше насичене життя варте того, аби через себе переступити. Адже якщо не переступити через власну голову, горе станцює джага-джигу на твоєму черепі. Найкращий вихід із депресії - це ніколи не шукати в собі причин для цієї депресії, ніколи не шукати в собі щось погане, що ви можете давати іншим людям. Я кажу просто: З-А-Б-У-Т-И. Якщо ви наразі поневіряєтесь, то вам легко почати все з початку, зламати гордість, вирвати ті незабутні почуття із тієї величезної рани і змити той хрест, які самі на собі поставили, бо саморуйнування в творчості - приваблює читачів, а от в житті - тільки паразитів.

(відповісти)
Катерина Ляшевська
2012-02-27 23:05:08

веселий ви анонім)

хороше важко забути, до нього швидко звикаєш, а коли втрачаєш - впадаєш в крайнощі,спочатку хочеться все повернути, потім приходить злість, за нею - апатія і наостанок - нічого, - і так до наступного хорошого і по вже визначеній схемі) гадаєте, треба звикнути, чи можна звикнути? не знаю, у мене якось не виходить. з часом рани затягуються, але шрами нікуди не діваються. я навчилася за цей час відпускати і прощати, з чимось миритися, щось приймати, гарно ставлюся до кожного, хто розбивав мені серце, і якщо треба буде прийду-прилечу на допомогу, просто через те, що ці люди були мені близькими. я нє жалєю, нє заву, нє плачу, але ніколи не припиняю любити. це світле почуття, але воно злегка сумне)

хрест на собі не ставлю - це було б занадто просто,але емоції мають мати вихід і наразі вони його мають. оке, час розставить все по місцях. а паразити - не так вже і погано. трешово)

(відповісти)
Сергій Нечета
2012-02-27 19:10:18

Хацепетовка конечная!

(відповісти)
Kрабаt
2012-02-27 20:00:03

Нуда...Крижополь...

(відповісти)
дружина-еліота
2012-02-27 20:06:37

* Що чекати тепер?...

  І чи варто так вперто чекати?...

  Чи повернеться він?

  Чи розтане в глибинах світів... * !

 

плюсую,шикарно...

(відповісти)
Kрабаt
2012-02-27 20:50:07

Дякую, сеньорито)

(відповісти)
Lilu
2012-02-27 22:23:11

Так, є над чим замислитися (як і завжди))

(відповісти)
Kрабаt
2012-02-27 23:12:07

:-) нє-нє-нє...ще рано. рано, рано)

(відповісти)
Микола Нечета
2012-02-28 11:51:14

Какой-то стрелочник звізда загнал в тупік все поезда,

по шпалам, мля, по шпалам, мля, по шпалам...

(відповісти)
Роман Смілик
2012-02-28 11:03:24

Наші очі застлало,
облущилась душ позолота,
наша пам'ять зчерствіла,
зотліли в чеканні серця.
Соляними стовпами
ми завмерли дружиною Лота
в кучугурах пустель,
без початку без дна , без кінця...

 

 Відмінно!!! - +)))

(відповісти)
( написати коментар )