Дівчинка на ймення Ос

Історія про те, як дівчинка на ймення Ос

почала сама розчісувати волосся

У дівчинки Ос було довге-предовге медвяне волосся, і вона його дуже не любила розчісувати. Тому цього ранку дівчинка Ос довго лежала у постелі і робила вигляд, ніби ще спить. Вона хотіла проспати весь день, щоби бабуся не змусила її розчісуватися. Сонце піднімалося, а дівчинка Ос усе лежала із заплющеними очима. Бабуся прийшла покликати вмиватися, а дівчинка Ос солодко спала. Потім бабуся прийшла кликати її снідати, а дівчинка Ос солодко спала. Тоді вже бабуся прийшла кликати її погуляти з Михайликом, але дівчинці Ос треба було й далі солодко спати.

– Тихо, тихо, вона ще спить, – заговорила бабуся сама до себе, – так і скажу Михайлику...

– А що, Муся прийшов?! – підхопилася дівчинка Ос, бо лежати із заплющеними очима вже не було сили.

– Так, прийшов, – казала бабуся, – я його хотіла молоком із медом пригостити, але...

– Що? – перепитала дівчинка Ос. – Муся ж дуже любить молоко і мед.

– Ну, – бабуся спохмурніла, – весь мед чогось затвердів і зацукрувався. Тепер його хіба ножем вріжеш.

Дівчинка Ос аж підхопилася з постелі. Це ж треба, думала вона, весь мед зацукрувався. Він тепер не переливається і не лягає візерунками. І не тане в роті, як цукрова вата. Тепер весь мед у нашому домі став твердим!

Ос також дуже любила мед і тому дуже хвилювалася за нього. Вона швидко підхопилася.

– А розчесатися? – спитала бабуся. – Ти ж не вийдеш до Михайлика нечесаною?

– Бабуню, бабунечко, а можна я просто хусточку вдягну? Ніхто ж не побачить...

– Ну ні, – сказала бабуся, – якщо вже носити довге-предовге медвяне волосся, то його треба розчісувати. Бо інакше твоє волосся злипнеться й зацукрується, і тоді його хіба ножицями вріжеш.

Дівчинка Ос уявила себе із зацукрованим волоссям, і їй чомусь дуже захотілося розчесатися.

Коли вона вийшла до Михайлика, той якраз допивав молоко і їв ложкою мед.

– А що, мед також розчесався? – спитала дівчинка Ос чи то в бабусі, чи то в Михайлика.

– Я не знаю, про що ти говориш, – сказав Михайлик. – Бабусі так довго не було, що я вирішив сам розігріти мед. І він знову став рідким.

Нічого ти ще не знаєш, подумала про себе дівчинка Ос, якби я не розчесала своє волосся, твій мед так і залишився би зацукрованим.

30.05.06

23:27

Історія про те, як дівчинка на ймення Ос

ловила шафу з корінням

Одного разу Ос наснився кошмар, ніби батьки йдуть від неї і лишають її саму. Вона довго кричала, просила їх не йти, але вони вдягли на голову вінки і потихеньку відходили. Ос дуже сильно кричала і плакала, а коли прокинулася, в неї боліло горло.

– Нічого собі, – подумала Ос, – я так кричала уві сні, що насправді заболіло горло. Треба щось придумати, це так неприємно, коли в тебе болить горло.

Тоді дівчинка Ос випила чаю з малиною. Але вночі їй знову наснився той самий кошмар і вона знову прокинулася з болем у горлі.

– Треба якийсь новий метод вигадати, – розсудила дівчинка Ос. – Такий метод, щоби точно спрацював.

– Я знаю! – подумала вона. – Я запам’ятаю, що це сон, і перестану боятися. А коли не боятимусь, то й кричати не буду.

– Яка логічна й розумна дівчинка, – похвалила вона себе у дзеркало, – тільки ти ж не забудь, що там сон, а тут – не сон.

– Сон – не сон, – відповіла їй вона з дзеркала, – а як ти їх відрізниш?

– Треба запам’ятати щось таке, що є тут, а там нема. А потім, коли буде страшно, я подивлюся, чи є те, що я запам’ятала. І якщо нема, то я зрозумію, що то сон, і перестану боятися.

– Логічно, – сказала їй дівчинка з дзеркала, – але що ти запам’ятаєш? Треба щось таке, що ніхто не може прибрати звідси. Бо тоді ти побачиш, що його нема, і подумаєш, що тут – теж сон, але ж тут – не сон!

– Ти права, – сказала Ос собі у дзеркало, – але є така річ, котру ніхто звідси не забере. Це ота стара шафа, її сто років ніхто не чіпав. По-моєму, вона приросла до свого місця.

– Так, але будь обережна, та стара шафа може відкинути свої корені, як ящірка хвіст. І тоді ти заплутаєшся.

Коли впала ніч, дівчинка Ос лежала у своїй постелі і дивилася на шафу в кутку. Вона запам’ятовувала кожну дрібничку на цій шафі, аби точно впізнати, що то не вона, коли раптом побачить щось подібне уві сні.

– Там же не може бути точно такої шафи, як тут. Бо шафа одна, а одна річ не може бути одночасно у двох місцях, – переконувала себе Ос.

Цієї ночі їй знову наснився якийсь страшний сон. Тоді Ос швидко згадала про свою вигадку. Вона миттю забігла у спальню, подивилася в куток і... побачила шафу. Шафа стояла серед туману, у кімнаті не було ані ліжка, ані підлоги, ані стін, але була велика стара шафа, корені котрої чомусь росли вгору.

– Якщо це не сон, значить це правда, – сумно зітхнула Ос і... прокинулась.

Тоді вона вирішила, що до вечора треба вигадати новий спосіб, як розрізняти там і тут. Ос подивилася у дзеркало і спитала себе:

– А що ж є такого, що ніхто не може змінити і що я сама завжди можу побачити?

Відбиття у дзеркалі мовчки підморгнуло їй.

– Що ти кажеш? – спитала вона себе. – Точно! Це ж я сама! Яка ти розумниця!

Дівчинка Ос вирішила, що вона просто не буде нічого боятися. Тоді не буде різниці, там це чи тут , адже цього вже ніхто, крім неї самої, змінити не зможе.

31.05.06

0:23