На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

П'ять срібних куль

Kрабаt, 25.03.2012 року



На тому місці, де батько побудував нову хату, колись був польський хутір. По війні поляк з родиною переїхав по той бік Бугу, до Польщі. А в спорожнілих хутірських будівлях розмістили невеликий молокозавод, де батько працював директором. В одному з будинків ще до мого народження жила наша сім'я. А коли народився я, то перейшли жити в нову хату. За якийсь час син того поляка, який залишився в Україні, бо був одружений на українці і мешкав у сусідньому містечку, батьковемайно відсудив, дерев'яні будинки розібрав і вивіз...Я пам'ятаю тільки "шальовану" відкриту веранду, яку чомусь вирішили залишити і величезний хутірський сад що межував з городом. Частину того саду вділили до нашої садиби, а інша довгий час була "загальною", тобто "нічиєю". Вкінці саду біля глибокої криниці росла величезна береза (батько з тої берези щорічно набирав пів-бочки березового соку). Дерева в саду були ще довоєнного насадження : все "сортові" яблуні і груші, плодоносили рясно і щедро. По краю саду на межі з городом росли височенні старі вишні. Густо-червоними аж чорними ягодами, які діставались перезрілими ласощами хіба що шпакам, рясніли лише верхівки, куди нам малим годі було дістатися.

Щоб убезпечитись від таких спроб і відкрити сонце для городу, батько ті вишні позріав (та і молоді вже виросли густо кругом хати). Пні довго порохнявіли у землі : дерева пустили корені глибоко, вручну викопати була клопітна робота, але прийшов і їх час.

Одного ранку ми малі почули гуркіт і побачили величезний бульдозер, що прямував до саду.Все обіцяло справжнє видовище: не так часто і не всім нам ще доводилось спостерігати дійство розкорчовування.

Нас було троє малих і п'ятеро старших, серед яких були і наші брати, - вже майже підлітки: двоє - однолітки Василі, двоє - старший і молодший Толики і так само трохи молодший - Володька.

Робота розпочалось, і ми стали спостерігати як блискуча відшліфована землею

лопата бульдозера підкопувала спочатку величезний пень, а потім напружившись вилущувала його з землі немов сірникову коробку...залишаючи лищ глибочезну яму, яку відразу ж засипала і зарівнювала. Робота виконувалась планомірно і впевнено...Аж раптом...

Після того, як один з чергових пеньків був вивернутий, щось там в тій ямі блиснуло серед кавалків землі і один із старших (який Володька) спритно вихопив з-під бульдозерної лопати чималу бляшанку і щосили кинувся навтьоки, спасаючи свою знахідку. Інші відразу зрозуміли небезпеку втрати чогось цікавого і напевне цінного, помчали навздогін. Володька був проворний , але троє трохи старші а відтак витриваліші, тож погоня тривала недовго. І, зрозумівши, що спасти знахідку шансів нема, втікач щосили її жбурнув у дерев'яний телеграфний стовп. Від удару бляшанка розлетілася і з неї в траву посипалось...Поки ми менші підбігли , старші жваво ділили між собою знахідку.То були пістолетні патрони ( ми непогано зналися на тих боєприпасах: хоч війна вже давно скінчилась, але поля за селом ще були рясно засіяні гільзами і не відстріляними, вже окисленими. але цілими патронами)

...Тільки крім патронів було щось там ще...загорнуте у цупкий провощений папір.

Ще одна бляшанка ...схожа на ті, у яких в крамницях продавали м'ятні цукерки-льдяники.У тій бляшанці лежали також патрони.Тільки це були патрони незвичайні:

вони були зі срібними кулями ...На кожній із куль був вигравірований вензель латинської літери " М " . Куль було п'ять. П'ять срібних куль.

Оскільки старших теж було п'ятеро, розподілити ті "особливі" патрони не було проблемою ( ми "мілкі" до уваги не бралися: щоб мовчали обійшлося врученням звичайних "патрончиків" по три кожному...та і ті ми були змушені під пильним наглядом старших вкинути у вогнище, яке того ж вечора було роззкладене із викорчуваних пнів.

Тільки без проблем не обійшлося: вже дорослий брат одного з підлітків таки помітив , що той приховує якусь знахідку, швидко підстеріг і відібрав. І звичайно знайшов там "срібну".Всі інші віддав батькам, чим і розкрив нашу "таємницю". "Срібну" таки приховав.Куди поділися решту ніхто вже не пам'ятав...

Пройшло років десять. І пішов із життя першим той "старший" брат.

...Через кілька років загатково і незрозуміло загинув мій . За якийсь час знайшли мертвим , того Володьку, який "скарб" знайшов а потім і перший з Василів загинув :якби безпричинно звів рахунки з життям.

Залишався останній з п'ятьох - один з Василів. Він мешкав і служив парафіяльним священником у сусідньому містечку...

Тільки на тому все те не закінчилось...Минув час...і настала черга вже дітей ...

Р.S. Кілька років тому, одного літа якраз в переддень липня я написав вірш. Звичайний ліричний вірш...

РАНОК.

...просто терпнув від нетерпіння,

проростаючи в ній корінням,

розцвітаючи їй у кронах

орхідеями Фаленопсіс...

просто танув в її тоніях

ніжним інеєм на долонях,

розбігаючись млосними росами

під ногами її босими...

задихався в її колінах,

упиваючись запахом сіна,

заплітаючи їй у коси

літні ранки стоголосі...

...а коли вона просто зникла

серед літа

за день до липня,

він помер.

...Через три дні я отримав з незнайомого для мене мобільного телефонного номера повідомлення , яке сповіщало, що в останній день червня раптово помер (заснув і не прокинувся) мій добрий друг і товариш дитинства: отець Василь.



Читати коментарі (3)
Рейтинг Оцінили Переглянули
13 Микола Нечета , Merry , Lilu , Роман Миронов , Дана Муравська , Окайда , Оля Д'оля , SinusoЇda , Ліо , Андрій Скіф , with_the_stars_as_an_audience , Шон Маклех , Лариса Пугачук. 234
( написати коментар )
Ліо
2013-10-05 15:08:29

Містично.

(відповісти)
Kрабаt
2014-10-27 13:56:55

Тимнеменше...- правда.

(відповісти)
Лариса Пугачук
2017-01-28 20:59:48

вірш сподобався дуже

 

(відповісти)
( написати коментар )