На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Сві(ф)т, що збудував Гітлодєєв

Андрій Мирохович, 09.04.2012 року



Виглядає все позірно просто – взяти ідею старого Джонатана і наситити актуальними реаліями. Благо, як пам’ятаємо із шкільної програми, Свіфт написав фейлетон. Наш час ніби теж не з найгірших, тем вистарчає.

Отож, що ми отримуємо у сухому залишку:

банальності про телебачення, штампи про любов/заздрість/запобігання до/перед особами, до яких виразно прихильні вищестоячі, псиносрач в найкращих традиціях звернення до очевидного здорового глузду та прагматичної доцільності, антиутопічні описи самоорганізація населення та інституту протошерифів, апартеїду за соціальним статусом, недотепна філіппіка щодо актуального мистецтва, перфоменсів, деконструкції, достатньо старожитнє викриття корпорацій та лобіювання, а також казнокрадства (особливо зворушують оті 10% які дозволено – виразна цитата із репліки Президента, щось ніби я все розумію, ну вкради десять процентів, але ж не половину), вульгарна (в соціологічному сенсі, звісно) історіософська соціологія, достатньо поверхові викриття особливостей освіти та духу торгівлі в сфері статевих стосунків, достатньо детальний трюїстичний опис парламенту, телебачення, громадських рухів (потішила алюзія на FEMEN, які оголюють задки із тату у вигляді синього ока).

і все в дусі химерної суміші неолібералізму з патріотизмом.

Що ще? довжелезна і занудлива алюзія на вітчизняну історію із яквазісаркастичним забарвленням, якщо кортить – можна шукати ремінісценції з інших історій, але по-правді не можу уявити такого вдячного реципієнта (загалом, це дочитати до кінця важко).

Ну, направду, багато всього, працюлюбний автор.

А над усім – дидактичне моралізаторство.

Одне запитання просто зависло в повітрі: невже автор направду думає, що коли він розпише на сотні сторінок все те, що вичитав у опозиційних газетах, чи почув по продажному телебаченні, чи почерпнув із якихось направду непоганих текстів, присмачить якимись власними вистражданими міркуваннями, то воно когось зацікавить? Не думаю, що скажу щось нове, але на кожній кухні сидить по фахівцю, який здатен та такий же ґрунтовний політологічний аналіз (інше питання, що не у всіх є достатньо працелюбства, щоб записате всі речі та одкровення, які ці інтелектуали, цвіт і совість нації звикло промовляють вдячним слухачам).

Все-таки, великому Д.С. було простіше – час неквапний, читають довго, а потім обговорюють з друзями за кухлем пива особливо вдалі місця, впізнають і впізнаються – і щиросердно радіють з цього. Для С.Г. задача значно складніша – він повинен мало того, що зацікавити читача, він має ще й втримати його увагу – а таке ох як непросто, тим більше, що всі спецефекти, які використовував Д.С. є трошки старосвітськими – не спрацюють вони, по-любе. Та й читач балований.

Трошки прикро, що С.Г. повівся щодо читача зверхньо – віддав сюжет в жертву месіанському проповідництву. Але то авторський вибір, щоправда, це вибір тих навряд чи благословенних, часів, коли вважалось, що література має виховну та просвітницьку функції (виглядає на те, що останнім таким ідеалістом був Джойс – ще один ірландець). До речі, гарні перспективи має аналіз паралелей між нашим автором та Дж. Джойсом – ініціал вклав не стільки з поваги до письменника, скільки із бажання потішитись отим джджижчанням – принаймі, обоє виразно боляче відчували свою належність до дискримінованої меншини та так само очевидно розходились із представниками традиційних національно-відроджувальних кіл, обоє прагнули(прагне) вписати свій світ в космос, виразити приватне в універсальних категоріях – але це жодним боком не стосується казки, тут я знов вертаюсь до пречудових повістей.

Аж дивно, що повісті та казку писала одна людина – але, по-чесному, всі ці банальності і трюїзми, на які я кривився в казці, в повістях викликали зовсім інакше відчуття – щось на кшталт, ну що зробиш, майстер, має право на свої мухи в носі.

Але, зрештою, так само й з казкою – Гітлодєєв майстер, має право на свої мухи в носі, нехай навіть такі довжелезно-багатослівні та банальноо-моралістичні.

P.S. До речі. Все одно незрозуміло, чого він вибрав таку форму – адже для гострої соціальної критики значно доречніше виглядало б наприклад наслідування просвітників, от до прикладу «Перське листування», та й як форма роман в епістолярії досить цікаво. Невже через симпатію до лінії Свіфт-Джойс? Але ж Камю теж достатньо зловживав дидактикою, так що лінія Руссо – Камю (або Сартр, теж нудотний) обіцяє не менші спокуси і винагороди.

P.P.S. Наприкінці першої частини я задрімав був – а коли прокинувся мені здалось, що автор наслідує Шевченків «Сон» -- і наприкінці я прочитаю щось на кшталт «Ось така маячня приснилась мені на довжелезному переїзді через всю Росію-матушку, від Москви до Владивостока» (ну, тут ще причиною було й те, що я не міг повірити, що хтось захоче стилізуватись під фейлетон початку вісімнадцятого століття, тоді як використання Шевченківських ходів (х-х, як самонасмішка, чи не так?) було б як на мене досить цікавим). Як бачимо – не наслідує, кодів не використовує.

Другу і третю частини прочитав уривчасто, як то кажуть по діагоналі. Шкода, звісно, маю надію, колись виправлю.

Але Свіфта я прочитав так само. Перечитувати не планую – хіба що знайду в купе потяга забуту кимось книжку.

Читати коментарі (2)
Рейтинг Оцінили Переглянули
2 _ , Роман Миронов. 1191
( написати коментар )
Микола Нечета
2012-04-10 11:37:35

Одне в чому я певний - література вже ніколи не буде масовою. окрім дитячого фентезі про Харі Портера, чи тупої фігні про "Самашедшого" для обивателя

(відповісти)
Андрій Мирохович
2012-04-11 18:40:08

не перебільшуй - література ніколи й не була масовою, окрім розважальної - а її тепер заступили нові медіа. а масовість "Записок самашедшого" - то просто невинні фантазії зів'ялих панн

(відповісти)
( написати коментар )