13В
Вад.13(13)
Суцвіттів шипшини солодкі криваві вузли.
Всі пальці пов’язані, щоб пам’ятати про тебе.
А нині си корчи, валяйся і лікті гризи,
Наліплені Богом на шкіру здираючи лейбли.
Бо що залишається? Море троянд і птахів
Поперед тебе розступилося, мій Моісею...
З цієї води тільки мертві виходять сухі,
З цієї води ти не здужаєш виплить за нею.
Тіла по весні проростають, немов дерева,
І дух, роздираючи плоть, домагається муки.
У власній крові належавшися, леле, вставай
І вирвані очі свої поміж бруду вишукуй.
Ти зсучся до краю – як сочаться трави гіркі
Облудою, блудом, оманою, манною, хіттю.
Дерева жадібно стискають у кронах зірки,
Чи, може, зірки їх – сп’янілих – тримають за віття.
Бо світ доживає останній химерний оргазм,
І душі дерев з-під кори вириваються в вітер,
І хочеться більшого значно, ніж просто любити –
Та цього навчитись залежить уже не од нас.
21:18
9.06.06
| Рейтинг | Оцінили |
|---|---|
| 1 | Артур Томський. |
2006-06-10 16:26:31
№1. [ !!!1 ]я вже написав комент віршем :)