На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Есе «Думати про абищо»

Фома Пугаляк, 31.05.2012 року



Не є зле, коли маєш час подумати про абищо. Серед відомих мені способів відпочити від людства і цілком конкретних надокучливих його представників, цей годиться для щоденного вжитку. Втім, занадто довга маніпуляція формами та підміна термінів при такому занятті неминуче має наслідки – мені відомі випадки, коли людина не виходила зі стану такої «коми» кілька тижнів. Мій особистий рекорд обмежується періодичним відлученням від суспільства на кілька вихідних днів. Онтологічно, «думати про абищо» має спільний корінь з дзен-буддизмом, проте в останньому, навіть в його найрадикальніших формах, не можливо розумом відійти від самого об’єкта споглядання, не втративши при цьому концентрації та пустоти, а отже, тих уявних бонусів, заради яких людина свідомо йде служити чомусь такому, що завжди має біля себе, це печально. Навпаки, вільне роздумування полягає в якнайширшому охопленні різноманітних об’єктів, явищ, тощо. Абстрактне мислення при такому занятті забезпечує людину незліченною кількістю пізнань, звершень, хочеться сказати, одкровень, врешті, - дарує простий життєвий кайф - бачити декілька граней об’єкта, володіти такою стереометричною базою, яка дає можливість вловлювати чи тонко наближуватися до справжньої природи явищ.

У «Томмінокерах» Кінга присутній інопланетний пристрій, власноруч зроблений з друкарської машинки, - він дозволяв героїні телепатично записувати текст своїх романів на папір. Якщо б можна було створити такий принтер, що нотує думки, то не одна людина, поглянувши на такі записи, зійшла б з розуму чи, щонайменше, замислилась (див. останній запис на роздруківці) чи не потрібно, бува, звернутися до психіатра. Кожен з нас генерує в голові тисячі ідей, більшість з яких відсіюються автоматично, бо не вкладаються в рамки «реальності» або «цінності», їх важко зловити чи запам’ятати, вони хаотичні – велика рідкість, коли вони йдуть направлено, наче конвеєр китайського ширвжитку через митні пости, шалена удача – з балагану того непотребу виділити те, що можна застосувати на практиці. Декотрим це вдається без шкоди для здоров’я.

Достеменно відомо чому т.зв. «творчі люди» в певний момент свого життя створюють собі всі умови для розширення кола знайомств серед наркологів, і не важливо - гашиш це, горілка чи тонкий залізний місток між веною та черговою дозою героїну – вони прагнуть видобути з себе якнайбільше інформації, прикро, але їм видається, що таким чином заповниться порожнеча в думках. Однак, наркотик рідко виступає каталізатором в цій справі – він керує сприйняттям, думками та образами і забирає свободу мислення, потримає за плече та похлопає, наче друг, однак він так само є тим, хто тебе штовхне в плечі з перону на колію, при наближенні того ж поїзда, на який тебе проводжав. Думки про дурниці дають змогу відкинути бажання впитися чи забити косяк. Важливо знати, що і без стимуляторів можна дійти до стану бажаного «рубедо». Зрештою, це лише слова.

На практиці ні буквоїдство оголошень на зупинках громадського транспорту, ні ліниве вгадування напряму польоту мухи на склі чи вислуховування скарг незнайомців на вулиці не закарбовуються в пам’яті повністю. Перш за все тому, що не проймає. І справа не в черствості чи пришвидшенні темпу життя – він завжди відповідає господареві, навіть для тих, хто ставить зарубки на ньому, намагаючись тимчасово призупинити, чи тих, для кого він спинився давно. Всьому виною звичка та небажання бачити святу наївність і простоту (зведену до наглої геніальності) того, що відбувається навколо.

Творець часто містифікує дрібниці, прагне вбачати в них знаки, символи, чи бозна-що. Не зауважуючи, що мимоволі стає політв’язнем своїх же перекручених на нову манеру революційних (але скільки ж їх насправді може бути?) переконань, чи навіть побудованих філософських концепцій. Це одна сторона медалі «мислення про абищо». Творець з такою манерою світосприйняття помре пізніше за свої творіння, до нього поступово приходитиме розуміння причин та наслідків його творчості і допоки метастази поширюватимуться від однієї брошури до іншої, вийде на рівень звичної людини, для якої спокій означає спокій, а не відсутність музи, кохання є коханням, а не початком наступного кола пекла з усіма його перспективами, радість – швидкоплинним, приємним відчуттям виконаного обов’язку перед світом або ж його подякою, а не омріяним раєм з преферансом і кхм… мисткинями, смерть – смертю, а не відчуттям «я такий як всі».

З другого боку, є багато творців, що використовують свої «думки про абищо» в якості наріжних каменів для того чи іншого твору. Шкода, але кожному, мабуть, зрозуміло, що трапиться з наметом, який натягують на забиті кілки, а не навпаки. Для кожної справи є свої вимоги – в даному випадку, наприклад, важливим є горизонт та форма намету. При нерівній площадці читач неодмінно замокне в воді сюжету, що напрямлено та зрозуміло тече в один бік, при невідповідно забитих кілках намет валитиметься від будь-якого подуву логіки читача та виглядатиме вкрай абсурдно для спостерігача. Однак годі про туризм. Автора понесло в русло риторики і невідступно переслідує цікавість - про що ж зараз мислить читач.

Читати коментарі (1)
Рейтинг Оцінили Переглянули
6 Микола Нечета , slavchyk , in_a_landscape , Роман Миронов , Оксана Лепак , WARJAT. 786
( написати коментар )
Микола Нечета
2012-05-31 13:21:22

Інколи саме митець бачить ті невловимі чи непомітні пересічному оку знаки, чи символи. Саме це бачення і робить його геніальним. Чи воно є необхідною і достатньою умовою для того. Бачити інакше, бачити суть, бачити внутрішнє у зовнішній формі, і шукати приховану суть в буденному

(відповісти)
( написати коментар )