На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Політ Оріяни

В'ячеслав Шестопалов, 15.07.2012 року



Лютневої ночі 1915 року в наддніпрянському селі Сагунівці народилося дитя. Під час пологів матері явилася уві сні тітка-знахарка і сказала назвати маля Оріяною. Так по-чудному дівчинку й нарекли. Рідні завжди називав її отим дивним іменем, а люди в селі кликали то Іриною, то Ориною, то Уляною.

У Сагунівці Оріяна виросла, ходила до школи, закохалася у свого Михася, вийшла заміж, працювала, пережила війну. Михайло чотири роки воював на передовій; повернувся додому з орденом на грудях і без лівої руки.

«Дивися, — тицьнувши пальцем у білу цятку на небі, говорив Михась, — то Полярна зірка. Вона ніколи з місця не рушає і завжди, завжди вказує на північ. Ми з батьком колись на Дніпрі рибалили й заблукали серед островів, а завдяки ній шлях додому знайшли».

«Як цікаво...» — Оріяна вже не дивилася на зірки, а повернулася лицем до коханого. Він глянув у її зелені очі та крадькома, наче боячись, аби хто-небудь не вкрав, прошепотів: «Як же я тебе люблю».


Минув час. Тепер баба Оріяна постійно сумує. Михась помер три роки тому. Донька й онуки живуть у Києві; приїжджали тільки раз — на Михайлів похорон. Побули трохи — і лише курява за машиною здійнялася.

Оріяна прокинеться, бува, серед ночі, почовгає боса в поле і вдивляється до самісінького ранку в безкрайній космос. «Дивися, — вчувається їй, — Полярна зірка... з місця не рушає... не рушає... як же... люблю...»

Надворі червневий ранок. Баба Оріяна бере сапу, аби прополоти городину. Відволікається трохи від суму й самотності. Шкарбає у стертих чоловікових капцях до картоплі. Потім — помідори. Опівдні сідає на лавку та смокче сухарик із чорного хліба.

По обіді треба братися знову за сапу. Баба щороку слабне, і, здається, щороку город виростає на кілька соток.

Аж раптом Оріяні стало легко, ніби й не працювала півдня. Вона розігнула змучену спину та подивилася вгору. Сонце сліпило очі.

Оріяна злетіла над землею. Спершу думала, що її напекло в голову, і все це примарилося. Аж ні. Побачила згори свою похилу хату, город із кривенькими грядками, старий курник, із якого давно вивітрився й дух курей. Заросла бур’янами галявинка, де вони з Михайлом горілиць роздивлялися зірки. Он баба Євдокія порається у дворі. Сусід Микола пиляє дрова. Сільські хлопчаки грають у квача.

«Поможіть...» — у бабиному горлі застряг інстинктивний вигук. А село віддалялося, неминуче віддалялося. «Я що, померла? — гайнула у голові думка. — Давно вже час...»

В Оріяни, яка, крім Сагунівки, світу не бачила, слів би не вистачило, щоб описати краєвид. Плямки-озера, шершаві килими лісів, нитки-річки, сірі цятки хат. Якби бабі було відоме слово «континенти», через хвилину вона сказала б, що їх із висоти узріла. Та Оріяна була простою сільською жінкою і цих дурниць не знала. Її, мов наївну дівчинку, дивувала гра кольорів і форм.

Вона усвідомила поки лише те, що досі тримає в руці сапу. Оріяна відпустила її, і та зависла на орбіті. Ностальгійний погляд баби прикутий до Землі, хоч їй уже несила щось розгледіти, крім океанів і хмар. Вона зиркнула вгору й побачила зірки. Це були зірки з її юності: яскраві, чисті, знайомі завдяки оповідкам коханого. «Дивися, — почулося Оріяні, — дивися... Полярна зірка... люблю...»

Дивна сила, що витягла жінку із городу на небо, поступово припинила діяти. Оріяна озирнулася та спробувала зрозуміти, що сталося, але швидко полишила цей намір, віддавшись у руки долі. Вона відчувала легкість. Забула про затримку пенсії, байдужість доньки, занехаяний город і недоварену юшку.

Оріяна знайшла в космосі, як завше, непримітну Полярну зірку і зробила невеличкий крок. Потім ще один, і ще, і ще. «Я також знайду дорогу, як багато років тому Михась із батьком», — подумала вона.

Оріяна летіла крізь космічну безодню, спргало споглядаючи Полярну зірку: «Мій Михась там. Де ж йому ще бути? Він там».

А космос відгукувався знову і знову: «Дивися... зірка... люблю...»

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
33 Любомир Коблик , Роман Миронов , Ляля Бо , Микола Нечета , boom.gu , Антон Ракута , _ , Окайда , Мадлена Молле , PR , Михайль Дедал , Зануда Літклубу , Оленка Бараненко , Сонце Місяць , Сергій Нечета , Макс , Толік Панасюк , Великий , Тамара , Nozomi Sarytobi , Lilu , Ніка Вербинська , грицько іваненко , Neti-Tel , Раківська Ольга , turmoil , luck , Апельсинка , Ігор Вітровий , herakis , Глід , Михайло Жаржайло , Іван. 1647
( написати коментар )