Баркарола (10)

Не стану розповідати докладно про те, як нам заварювали борт. Скажу лише, що Непийпиво зі стармехом на око прикинули місце пробоїни, стоячи у трюмі, і без всяких розрахунків вирішили, що якщо судно повністю вивантажать, а його ще й накренити, прийнявши воду в баластні танки лише з правого борту, пробоїна підніметься над водою. Так все і вийшло. Око старих моряків підводить рідше, ніж калькулятор.

Спав я в ту ніч, як убитий. Без всякого одруження Фігаро, день видався справді шалений. Розбудив мене вже старпом по трансляції.

- Судновий час – сьома нуль-нуль. Команді – підйом! Доброго ранку, джентельмени і дама! – старпом в нас був ще той жартівник

Я неохоче продер очі і побачив якісь три пляшки на столі каюти. Хтось вночі нахабно порушив “моє прайвасі” і заніс їх до каюти. Спершу я подумав, що то щасливий стивідор віддячує таким чином усім зустрічним українцям. Але пляшки чомусь були з ієрогліфами. Але це було пиво, безсумнівно пиво. Невідомий доброчинник залишив під пляшками записку, щоб не виникло ніяких непорозуміннь.

- Любчику! – починалась записка.

- Ого! – подумав я. – Добре що дружина ніколи не прочитає.

“Любчику, я була неправа. Але ти таки збоченець. Я знайшла твоє кляте рисове пиво лише вчора ввечері, коли дощ загнав мене до китайського ресторану. Вони возять його пароплавами із Гон-Конга, уявляєш?

Замов мені, будь ласка, переговори з Черніговом з викликом на пошту. Адреса та ж сама. В мами сьогодні день народження.”

Підпису не було. Але його було й непотрібно.

От же ж бісова дівка! Ні, ця жінка дійсно не продається! Вона сама купить вас стільки раз, скільки їй того заманеться, а потім продасть, і знову купить. Начувайтеся, містер Ріха та інші ласі до українських красунь!

Моє щастя, що з радистом теж геть не варто сваритися посеред рейсу, навіть і в часи супутникового зв’язку та стільникових телефонів. Особливо, якщо тобі потрібна така архаїчна послуга, яку продовжували надавати лише я, мій однокурсник Доня, що тепер працював на херсонському радіоцентрі, та Укрпошта.

В море виводив нас все той же лоцман-тенор. Цього разу він співав таку гарну та старовинну пісню, що я не паплюжитиму її навігацією та перекладами, а наведу в оригіналі.:

Che bella cosa na jurnata \'e sole,

Refrain:

На зворотньому шляху коридорами судна до лоцманського катеру кучерявий сяюючий коротун тричі переспросив мене дещо, і коли я піднявся назад на місток, в рації вже лунало:

- Сьїмь футьїів пьїд кільєм, синьор капітано! Часьтьливого плаванньйа!

А помаранчевий лоц-бот вже стрибав на хвилі й дудів нам на прощання.

Адріатика, вмита дощем, вже не нагадувала блідий смарагдовий пудинг. Вона сяяла, наче тут щойно викинуло за борт весь свій вантаж судно із синькою, і білі баранці над хвилями перекочувалися до самого горизонту. В моїх антенах вже насвистував свіжий вітерець. По небу бігли білесенькі хмарки. “Сурож” трохи похитувало. І я, несподвано для себе, вийшов на крило містка, де мене б ніхто не почув, і заспівав на повні груди, як умів, щойно тричі проспівані лоцманом рядки:

Ma n\'atu sole

sta \'nfronte a te!