На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Tequila story

Фома Пугаляк, 07.08.2012 року



- Ненавиджу громадські вбиральні, - сказав Хань, себто Микола, розстібаючи блискавку на штанах, - таке враження, що сюди приходять мазохісти і деруть з себе жменями лобкове волосся. Подумати тільки, і це комусь прибирати.

- Ага, прибиральниці, мабуть, в’яжуть теплі покривала чи светри з цього волосся, вимочують в хлорці, щоб вбити запах та вирівняти колір, а потім продають на Краківському. – Посміхнувшись, у дальній кабінці відповів Зіберт, тобто, другий Микола, - А знаєш що мене бісить в державних установах?

- Кажи, - вичавив з себе перший та зітхнув з полегшенням.

- Жуйки під столами та кріслами. Щоб знати чи ти в такій, навіть не треба шукати табличку біля дверей. Проведеш рукою під столом чи біля ніжки крісла і вже знаєш – отут в нас заклад освіти, якщо переважно трапляються лишайники під столом. Або, наприклад, всі сталактити осіли під крісло – маєш справу з неробами якими, скажімо, приймальня місцевої ради чи заклад охорони чого-небудь. Ти в курсі, ті жуйки кількарічної давності навіть запах зберігають.

- В курсі, в курсі, - підтвердив Хань і замовк.

- Хлопці, маєте папір? – запитав хтось з кабінки посередині між двома співрозмовниками.

- Зараз подивлюся, - сказав Зіберт і зняв наплічника. Порившись в ньому кілька секунд витягнув книгу, перегорнув пару сторінок і виголосив вердикт, - хіба три сторінки, чоловіче, вистачить?

- Та дай хлопцеві паперу, - сказав Хань благородно зі свого бункера. А тебе як звати?

- Микола, - сказав третій, - маю надію то не кишенькова книга?

- Ні, не кишенькова, - всміхнувся Микола другий. Тримай, - віддер три сторінки та передав під низ кабінки. Ми також Миколи.

Рука внизу схопила сторінки та на хвилю у вбиральні запала мовчанка. Було чутно як третій Микола хмикнув.

- Аякже, читав. Може я тобі розкажу чим закінчилося і даси мені ще зо дві сторінки? – засміявся він. – І не шкода тобі ото книги переводити?

- От і я про те. – Встряв в розмову Хань, - старалася людина, писала, душу з себе витягувала на папір, а він ту душу раз, та й в сральник.

Зіберт вийшов з кабінки та, потягнувшись, повільно відповів:

- Ліпше вже хоча б хтось читав, аніж переробляти з макулатури на той же туалетний папір. То навіть більш економно – пішов до букіністів, купив за гривню книжку. Об’єм паперу практично той же самий. Почитав, використав. Тут тобі і розширення кругозору і прикладне застосування. Автору, мабуть, було б приємно. Звичайно, не роблю так з більш якісними книгами. До слова, Миколо, - звернувся він до нового знайомого, - там хоча б когось з другорядних вб’ють в тій книжці?

- Ага. То ж книга а-ля «Флемінг з Коломиї». Якщо б я, - поставив він акцент на останньому слові, - зараз, - знову виділив наголосом, - писав книгу, тобто, мав такий талант, то не вбивав би другорядних героїв, а заводив в запої, так більш стильно і реально. І якщо повезе, не треба вигадувати нових в сиквелі. Просто відправив на примусовий курс лікування і повернув, витягнув, як з дулю з кишені.

- Читач не любить реальних подій, - знову втрутився Хань, - йому подавай двійко-трійко маніяків-вчителів вечірньої школи з розвідними ключами, добрих і вусатих міліціонерів, сексуальних жінок-дальнобійщиць з професійними навичками Матахарі, йому навіть легше повірити в те, що в громадській вбиральні троє чоловіків з одним ім’ям балакають про літературу і лобкове волосся, аніж в те, що когось таки перемкнуло і він подорожує в океанах запою.

- Слухай мене сюди, Степане, - сказав, скорчивши кислу гримасу, керівник видавництва «Добрий Вечір», - початок ніби непоганий. Але скажи, що такого можуть утнути три містечкові алкаші? Ще й з таким невідповідним способом спілкування та темами. Хоч ти і мій племінник, але є одне «але». Це нікому не-ці-ка-во. Але нехай, що буде далі в романі?

- Ннне знаю, вони не алкаші, - запинаючись, почав хлопець і втупився в папери на дубовому столі. – Думав зробити їх терористами-смертниками, але зараз вже не знаю.

- По-перше, - спокійно і по-батьківськи сказав Микола Степанович, - що можна підірвати чи кого можна зараз вбити? Тема нерентабельна. От, - пошарудів він в шухляді і виклав на стіл важкенький рукопис, з обкладинкою «Ariocarpus agavoides, або історія моєї згуби», - цілий роман про одинокого месника, який використовував кактуси, як знаряддя помсти чиновникам, котрі зруйнували його колючий бізнес. Ніби і нічого роман, але лежить в шухляді вже півтора року. А знаєш чому? Бо нема інтересу. І любовної лінії. Я вже і сяк і так переконував автора, введи туди маленьке любовне багно, піде на ура. Ти думаєш комусь цікаво знати як отруту витягнути з рідкісного кактуса чи як правильно доглядати мексиканський великий гіпокактус? Страх Божий, – великий мексиканський, вибач, колючий хрін, герой виростити може, а вилізти на бабу – ніяк.

- Розумію, - почервонівши, пробурмотів Степан, - так і зроблю.

- По-друге, - ствердно кивнув Микола Степанович і сховав пошарпаний рукопис в шухляду, - ніякої правильної дружби між головними героями та рештою світу. Постановка має бути чітка – або вони, вибач, відпердолять весь світ, або він їх. І ніяких персонажів, що з’являються нізвідки, нелогічно роблять добро і тим самим перетворюють оповідь на казку. Це вже не модно.

Молодий автор розуміюче кивнув.

- По-третє. Не роби з антагоніста дурня. Не буває так, щоб в вирішальний момент він підсковзнувся і прострелив собі ногу чи раптом вирішив, що йому не цікаво поквитатися. Дай йому розуму, бо сила героя визначається силою антигероя.

Степан знову кивнув і почухав потилицю. Йому стало трохи не по собі.

- І останнє. Читач не зобов’язаний вислуховувати "отсєбятину" від автора про те, як побудований світ і що ним рухає. Ти молодий, а тому думати про світ за тебе буде редактор і той, хто платить роялті. Коли завершиш, попрошу за тебе одного хорошого редактора.

- А коли до вас, дядьку, підійти? – пожвавішавши, Степан закрутився на кріслі.

- Коли закінчиш. За три місяці, там, за півроку… А тепер Стьопа, вибач, але маю ще до біди роботи.

Проводжаючи до дверей родича, Микола Степанович додав:

- Я насправді дуже радий, що ти хочеш щось змінити в цьому світі, намагаєшся привідкрити іншим його сторони, але ти подумай, чи воно тобі треба. В тій справі нічого не заробиш. Та й від слави до геморою один крок. – Посміхнувшись, завершив, - Не переживай, батькам твоїм я нічого не скажу, як ти мене і просив.

Степан також приязно посміхнувся, подякував, потиснув руку дядькові і вийшов на вулицю, тримаючи в руці рукопис. В нього голова тріщала від почутого. Повернув до найближчого кафе і біля вітрини припалив сигарету. Звідти прожогом вибігла худенька дівчина і кинулася йому на шию. Міцно поцілувавши і зашарівшись, для годиться, жваво запитала:

- І що він сказав? Як йому?

- Та багато казав, старий хрін. Я нічого не запам’ятав. Ніби сподобалася твоя писанина.

- А що не сподобалося?

- Та всьо нормально. Короче, мала, не пиши про кактуси.

Читати коментарі (5)
Рейтинг Оцінили Переглянули
14 Роман Миронов , Михайль Дедал , Катерина Ляшевська , Ярослав Петришин , L17 , o_0 , Tercyna , Антон Ракута , С.І. , _ , Навахо , Глід , Я , Шон Маклех , О'Брайен , insulttoinjure. 838
( написати коментар )
Катерина Ляшевська
2012-08-08 01:34:48

жжжжжошшшшшш! початок мені сподобався особиво. навіть трохи повіяло Рибницьким. нагадало його перші верлібри з лобковим волосям)))

(відповісти)
o_0
2012-08-08 11:56:23

Просто оберемок задоволення.

Дякую за настрій

(відповісти)
Tercyna
2012-08-08 12:16:08

перше речення нашпиговане гумором,

як  степ широкий цвіркунами)

(відповісти)
С.І.
2012-08-08 15:14:28

Дотепно ).

(відповісти)
Шон Маклех
2012-12-13 13:11:56

:-) Модерново. Я давно казав - модерн - це колиска сучасної літератури... 

(відповісти)
( написати коментар )