коли речі про котрі не домовляєшся

інколи з тобою стаються речі про котрі ти не домовляєшся

раптово піднімаєшся над полем бою і бачиш цілу картину

мозаїчність її не залишає сумнівів: це те що ти знаєш

це та путь котра пам’ятає твої сліди серед пороху

тоді

тобі

раптово

хочеться

злетіти з одинадцятого неба

твердо знаючи що землі під тобою не буде

твердо знаючи що небо не має кінця і початку

твердо знаючи невагомість свого тіла і відсутність сили тяжіння

руки розправивши

пальці розслабивши

прощальним помахом чорного волосся

поглядом кинутим на його очі і руки і постать

кажеш усе що почуваєш і знаєш

до...

усмішки гріють йому обличчя

пасма лоскочуть йому спину

прозорий погляд перебігає ніжно потилицею

саме там де зазвичай починається волосся

пальці далеко пальці не здатні пальці на ймуть тобі віри

вони розчиняються в небі прозорому/блакитному

перетворюючись на вітер

тоді

тобі

несподівано

хочеться

огорнути того кого...

твердо знаючи що він тебе не відчує

твердо знаючи що твоє тіло інше

твердо знаючи кульку-всесвіт з котрої не вийти

коли з тобою стаються речі про котрі не встигаєш домовлятися

раптово злітаєш над постаттю того кого і бачиш його тіло

віддаленість не залишає сумнівів: ти для нього незрима

але він може відчути краєчком шкіри ззаду на шиї хвилю твого подиху як подув вітру

16.04.06

17:45