Історія про те, як дівчинка на ймення Ос чекала гостей

Усі друзі знали, що дівчинка на ймення Ос вміє пекти хліб. Він виходить у неї такий пахкий і теплий, аж живий. Тому одного разу усі друзі вирішили прийти до неї в гості. Вони зарані попередили дівчинку Ос, щоби вона встигла спекти свіжого хліба.

Ос прокинулася вдосвіта. Вона дуже любила своїх друзів і тому хотіла, щоби хліб вийшов особливо хорошим. Спочатку Ос замісила тісто. Вона тихесенько розмовляла з ним:

Тістонько, тісто, вирости високо, водою замішане, борошном присипане, вирости, вирости, вирости.

Кожному приємно, коли його про щось просять, тому тісто виросло швидко. Тоді дівчинка Ос поклала його у форму і поставила в пічку. А сама присіла на стільчик – чекати. Пройшов якийсь час, і почула дівчинка Ос запах випеченого хліба. Вона його витягла з пічки і поставила холонути, а сама пішла гостей виглядати. Дивиться дівчинка Ос у вікно, а гостей ще нема. А хліб такий пахкий, такий теплий, через весь будинок запах його летить, аж слинки в Ос течуть. Ну, думає Ос, відщипну шматочок, ніхто й не помітить. Скажу, що так і було. Відщипнула Ос крихітку, у рот вкинула, а крихітка така тепла, така пахка – а так швидко у роті розтанула.

Сидить Ос, гостей виглядає. А хліб такий теплий, такий пахкий, так і хочеться шматочок відкусити. А якщо відріжу собі скибку, думає Ос, а скажу, що так і було. Відрізала Ос скибку, з’їла, а хліб такий пахкий, такий теплий, так у роті й тане. Швидко з’їла вона скибочку. Сидить, гостей виглядає. І потихеньку ще скибочку, ще скибочку, вже півхлібини з’їла, а час, коли гості мають прийти, ще далеко. Незчулася Ос, як лишилося того хліба маленька скибка. Ну, думає собі Ос, що вже лишати гостям, все одно не вистачить на всіх, доїм уже весь хліб, і скажу, що так і було. Може, ще ніхто й не прийде. І тільки доїла Ос останню крихітку, як у двері постукали. То прийшла перша гостя – Іруся.

Дівчинка Ос подумала, що не буде нічого говорити про хліб. Може, ніхто й не спитає, вирішила вона.

Ох, як у тебе хлібом пахне, гарний, мабуть, вийшов, – сказала Іруся. – А можна я подивлюся на нього. Хоч краєчком ока.

Ні, не можна, – сказала Ос.

А чому?

А... бо його нема! – сказала дівчинка Ос і побігла на кухню.

Та як це нема? – здивувалася Іруся. – Не жартуй так, бо я вже злякалася. Він же та-а-а-к пахне, на всю хату!

А нема, бо я не спекла його! – відповіла Ос і чомусь почервоніла.

Правда? – Іруся подивилася на Ос дивним поглядом. – Ну нічого, ми ж можемо спекти його разом! Поки прийдуть решта друзів, ми замісимо велике-превелике тісто!

Велике-превелике тісто – це добре, подумала Ос, але чомусь сказала:

Ти знаєш, він був такий смачний, це ж нічого, правда?

Я знаю, твій хліб завжди дуже смачний, – посміхнулася Іруся. – І тому його мусить бути багато.

30.05.06.