Синє і Золоте

(надлірична поема до тих, хто любить)

Ви – сіль землі. Коли ж сіль втратить силу, чим зробиш її солоною?

Ви – світло світу. Не може сховатися місто, що на горі.

Мт. 5:13, 14

дзвіночки ночі є зорі в сині - темній

із глибин своїх гнізд зорі-сонця споглядають світ

вони лагідно усміхаються дитячим порухам душі

тих чиї імена звучать як дзвін кришталю об лід

як луна в передгір’ї озерному

як запах шкіри спітнілої на полі влітку

серед польових квітів і комах диких

*** *** ***

він брав склянку до рук і стукотів по ній нігтем

і вчувалося в стукоті тому її обличчя

він брав тамтами і вбивав у них ритми свого серця

і в їхньому пульсі вчувався лин її крові

він смажив білу й червону рибу і поливав їх лимонним соком

він облизував пучки і смак кисло-солоний

вчувався йому її рухами-жестами

тоді він сідав на нічній кухні

спорожнілій від пристрастей денних

він брав до рук олівець і

змальовував контури її усмішки

запах її шиї й волосся

смак її голосу і дотик її погляду змальовував

штрихами маленькими брав верхні октави

лініями суцільними-сильними опановував низький грудний голос її роздумів

він розтирав ніжними пучками закоханими у графітні кришки

розтирав цими пучками її волосся

і лишав на шиї зліва цяточку

замість напису “цілунок”...

*** *** ***

ранковий шепіт є дзюркіт зливи й гірської річки

вона чекала допоки сонце торкнеться вій

вона лежала вдихала вітер котрим він дихав

той вітер теплий як із пустелі її беріг

вона дивилась йому на очі йому на шкіру

вона втамовувала весь свій подих над його тілом

вона вдивлялась в його польоти і нічні мрії

і їй вбачалися пустельний вітер пісок і ночі

вона торкалася зірок зі снів його руками

і шепотіла йому на серце слова беззвучні

вона співала йому безслівно про ясні зорі

піски впокоєні приймали душу її з любов’ю

і їй ввижалися міста далекі міста запилені

і подорожні всі як один були на нього

схожі...

і голос вітру й пісків пустелі гудів привітно

його ім’я вбачалося їй на дорозі

*** *** ***

він цілував їй маківку і мовчки йшов геть

вона збирала його сорочки і всотувала їхнє повітря

жадібно вдихала крапельки вологи і шорсткість сухого льону

їй щемило під серцем їй щемило долоні їй щемило під животом

вона вбирала найліпші сукні й чекала на нього

вишивала червоні квіти по чорній ріллі

малювала зелене каміння і гори зелені

розчиняла вологу синь у білій ванні

вона читала про вавилонські бібліотеки

спіралі-сходи вели до нього як і все решта

вона співала чесала косу плела покрови

на біле тіло сонячне тіло на золото

він приходив запилений зі смаком дороги і запахом сонця

він приносив звістки із далекого світу де є інші люди

і його очі палали радісно і пристрасть жевріла

в кожному порусі його руки

і слова їх говорили одне до одного

без участі їх самих

слова говорили

: сьогодні знаєш була дитина з очима синіми

ми не могли нічого вдіяти...

: сьогодні сонце палило гаряче і квіти плакали...

але за словами стояли звуки

вони говорили інше

: ііііііііііііііі

: в далекім небі є зорі сині для всіх привітні

: аааааааааааа

: в високім небі є сонця золоті

: ооооооооооооо

: в глибоких водах живуть прадавні риби

: уууууууууууууууу

: в небесній тверді гніздяться птахи

: ееееееееееееееееееееее

: в саду магнолія весь вітер запахтила

: ииииииииииииииииииииии

: у зливі видно як проливається любов

: іііііііііііііііііііііііііііііііі

: і яблука на дереві достигли

: оооооооооооо

: й мурашка тихо суне по ріллі

*** *** ***

вони ловили зірки руками і дзюркіт річки

для них був шепотом

вони готувалися до вечірньої молитви як востаннє

вони запалювали свічки щовечора

і згортали сувої тканих плащів у скрині

їх руки плавно плели з волосся доріжку-долю

обоє спали і стукіт серця лунав у сферах усіх небес

вони вчували себе богами бо цифр не знали

і іменами називали навколо все

*** *** ***

на дерев’яному посуді й олив’яних меблях

що відбиваються в бронзовому дзеркалі

полишилися сліди їхніх доль

праски чекають вугілля всередину

ліжники зі скрипом і дуже неохоче відпускають тіла

їх шорстка поверхня подразнює шкіру і будить в ній хіть

хіть небесну хіть до руху і хіть до землі

вони ступають мостом над річкою і міст підстрибує

пружинять кроки злітає тіло в повітря-море

по тілу тихо сповзає злива як церква чиста

порожні крашанки висять на дереві чекають сонця

повітря в тілі яєць розписаних вже концентроване

і вітер мідно гуде в дротах понад степами

далеко десь в гірських копичках співають півні

повітря в крашанках уже давно немає

бо сонцем стало...

*** *** ***

синіють пучки і синій голос співає золото

і сонце сходить над синім небом, водою й горами

солодко-кисле пробуджує сплячу свідомість

смак шкіри вітру і нічного попелу

і променисто волосся в небо ранкове тягнеться

і зливно-нічно на землю синю потоки ллються

а в черевиках холодно-гаряче вони зливаються

вода і сонце і синь і золото й вітру прозорість

*** *** ***

коли погляди спрямовані в один бік чи одне на одного?

коли у серці повна свобода чи повна прив’язаність??

коли все спрямоване на життя чи таки на смерть

як повідав мені вчора мій мудрий розрадник???

*** *** ***

дзвіночки ночі є зорі в сині глибокій

і він вдягає вогненні лати і йде на бій

ранковий шепіт є дзюркіт зливи й гірської річки

вона ллє воду на рани свіжі і льон пряде

в глибоких водах живуть прадавні сині риби

а він схиляє одне коліно і тихо п’є

в небесній тверді гніздяться жар-птиці

вона на сонці сушить волосся і він вже йде

сувої тканих плащів у скрині вони згортають

він витирає обличчя мокре її волоссям

свічки у синій тиші затріщали

вона волоссям з його обличчя п’є синю воду

27.07.06

1:07