На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

З Маріни Цвєтаєвої. Вже скільки їх...

Kрабаt, 01.09.2012 року



Вже скільки їх безодня, що розверзлась

В далекій глибині,

Поглинула. Колись підійде черга

За ними і мені.

Заклякне, що співало і боролось,

Вогні земних утіх,

Смарагд очей моїх і ніжний голос,

І злато кіс моїх.

І буде знов життя з насущним хлібом

В буденнім забутті,

Як ніби не було під небосхилом

Мене у тім житті!

Що змінювалася, мов дитячий подив,

І зла була на мить,

Що так любила, як в каміні дрова

Пломіння попелить,

Вілоончель між гущі лісової,

Передзвін у селі...

Мене живої, справжньої такої

На лагідній землі!

До вас усіх я, що не знала міри,

Чужих чи рідних знов?!...

Звертаюся із вимогою віри,

З проханням про любов.

І день і ніч, і усно і письмово:

За правду і за ні,

За те, що я сумую знову й знову,

Хоч двадцять літ мені,

За те, що не уникну я ніколи

Пробачення образ,

За вигляд мій такий надміру гордий,

Нестримну ніжність фраз,

За швидкості стрімких подій і звершень,

За правду і за гру…

І чуєте! Любіть мене безмежно

За те , що я помру.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
1 Окайда. 282
( написати коментар )