На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Presto adagio

Юрій Карапетян, 03.09.2012 року



Сергій тоді ще не був головним редактором і винаймав однокімнатну квартиру на БВР, у Дарниці, де ми і справляли свої музичні посиденьки по суботах. Він придбав у кредит „ямаху”, виклав за неї три з половиною тисячі гривень і машина була те що треба. На тих вечорах кожен із нас грав сякі-такі п‘єски, але найцікавіше починалось, коли за інструмент сідав Сергій. Він виконував до-мінорну пасакалію Баха і найскладніші фуги з ДТК наче який випускник консерваторії, хоч насправді навіть і не закінчив восьмирічку.

Кожен із тих днів був справжнім святом, ми слухали справжню музику, посьорбували тризіркову „тису” й потягували „кептен блек”. Але той вечір був особливий. Наприкінці його Сергій зіграв нам Presto adagio з чотирнадцятої сонати Бетховена. То було вперше, коли я почув саме цю, третю частину Місячної сонати, яка суттєво відрізнялася від першої, теж гарної, але безсоромно перетвореної на кітч. Ні, третя частина була зовсім інша.

Я був просто вражений, ледь не розридався при всіх. Але то не тільки я. Коли він скінчив грати, всі просто оніміли, хвилин п‘ять ніхто, навіть Павло-балакун, не міг промовити хоч слово. Після того Сергій ще два рази зіграв її на біс.

Я просто зажив нею, цією мелодією. Коли Presto adagio була зіграна втретє і час було розходитися, я не випускав акордів з голови, навмисне тримав їх як міг, такт за тактом програвав у голові найдорожчі місця. Через це навіть не зміг як слід попрощатись із друзями, лиш кинув їм „бувайте” і скочив за двері, щоб не руйнувати такої тонкої, тендітної гармонії, якої сягнула моя душа. Я мріяв весь перетворитися на це мереживо звуків, це була вічність, яку я переживав за окремі миті.

Поки йшов до зупинки, то зовсім нічого не чув, а ні гулу вітру, ані машин, ані людей. Я не хотів тарабанитись галасливим трамваєм, обтряс всі кишені, ледь нашкріб гривню на маршрутку і пішов ставати у чергу. Переді мною було душ із шестеро, то був єдиний гурт, вони стояли шерегою по двоє і про щось весело базікали, час від часу ті, хто стояв попереду озивались до тих, хто позаду: „Галю, ану йди-но сюди!”, „Миколо, а ти чув, що Марина казала Клаві?”. Було видно, що вони теж зі свята.

З боку ліхтаря підійшла суха пані постбальзаківського віку з налакованими нігтями і стервозним обличчям зі смертельно-білим макіяжем, як у нової голови СПУ. Спочатку вона спробувала втиснутись між мною та гуртом гуляк, та побачила, що я так просто не здамся і стала поза мною. Вмить одразу за нею назбиралася ціла череда людей. Лише тоді під‘їхав автобус. Квадратний, сокирою тесаний „Богдан” відчинив свої передні й задні двері, натовп поплив до його салону. Не встиг я оглядітися, як лишилось лиш одне місце, біля пані зі стервозним обличчям. Неохоче, трохи подумавши, я все ж сів. І знову поринув у музику, я видобував із пам‘яті солодкі звуки й окрім них не хотів більше нічого ні чути, ні бачити. Тим часом радейко водія потихеньку затарахкотіло „владімірскій цннтрал...”, тихе шкварчання рідного „музончику” почули задні лави, на яких сидів згаданий гурт гуляк:

– Вадітєль, можна громчє?!

Колонки, зриваючись на басах, зашкряботіли дужче свої децибели. Я сховався до високого коміру пуховика і як міг повернувся до своєї музики.

Ми проїхали зупинки зо дві і застрягли у заторі. Аж біля світлофору до автобусу ввійшла старенька бабця із ціпком. Можливо, я б і не помітив ані її саму, ані її ціпка, та тут свій голос подала пані постбальзаківського віку:

– Молодой чєловек, ви шо, не бачите, шо коло вас інвалід стоїть. Ану уступіть місце. Та ще й пожилая. У тебе шо, мами немає?

– Та не треба, дякую, я скоро виходжу, – проказав інший голос.

Я не одразу зрозумів, що до чого, та все ж поступився місцем. „Владімірскій цннтрал” дошкряботів до кінця, затор посилювався і водій вимкнув радіо. Від колишньої гармонії лишалися самі друзки, лиш за них я тепер тримався.

Тут знову голос подав веселий гурт, що сидів позаду. Вони почали на все горло п‘яно розвозити:

Гоп, мої гречаники, гоп, мої милі

Чом же мої гречаники, нескоро поспіли



Аж поки пані із стервозним обличчям не обернулася до них:

– Може хвате?

– А що вам не подобається? Це ж наше, воно з почви йде.

– Ну то і видно, шо ви із почви.

– А ви що, не із почви?

– Та шо ти таке кажеш! Я в Києві родилася і ні разу з нього не виєзжала!

Задня лава заспівала тихіше, затор розсотався, і я сяк-так доїхав додому.

Вдома мене чекала Марія Прокопівна, колобкувата господарка квартири, та інтерівські „Подробности” з їхніми власними телевізійними співами, які через старечу глухуватість Прокопівна вмикала так, щоб аж дзижчали вікна. Лише о десятій змовкли всі звуки, і я опинився у спокої. Та цього разу гула моя голова. Від Presto adagio не лишилося і спомину, в голові скреготів „Владимирский централ”, хоч як я силився, але не міг бодай на мить позбутись тих звуків. Мозок сам прокручував акорди пісні, і, зрештою, вони мені стали подобатися, і з тим я пішов до сну, дещо роздратований, але як ніколи близький до народу.

Читати коментарі (20)
Рейтинг Оцінили Переглянули
4 Роман Миронов , Сергій Нечета , Микола Нечета , Lad Yasen. 668
( написати коментар )
Сергій Нечета
2012-09-04 13:02:16

уРкаїнський централ. Ригі рулять.

(відповісти)
Lad Yasen
2015-12-09 16:54:17

 "...стервозним обличчям зі смертельно-білим макіяжем, як у нової голови СПУ" - це ви про кого так у 2012 році?

(відповісти)
Юрій Карапетян
2015-12-09 17:08:21

Я вже й не пам'ятаю, сам твір писався десь у 2004, але голови Спілки письменників України завжди мали стереотипне обличчя)) Якимось дивом цю традицію вдалося зберігти щонайменше впродовж півстоліття. В Максима Рильського, хіба що, обличчя не було стервозне.

(відповісти)
Андрій Мирохович
2015-12-10 12:37:57

в яворівського (це ж ніби він головою тоді був) достатньо вирозуміле лице нормального алкоголіка, близького до народу

 

(відповісти)
Юрій Карапетян
2015-12-10 13:11:19

Ні, це був хтось одразу після Яворівського, ще й досі виразно пам'ятаю це обличння, що дивилося на мене з екрану телевізора, а от прізвища не запам'ятав, а ритися по джерелах щось не хочеться.

(відповісти)
Андрій Мирохович
2015-12-10 13:13:54

ну, всі вони були на одну ціну, хоча яворницький вроді взагалі всі двотисячні там барижив, але - жінок в це крісло не пускали, типу - самим їсти нічого

 

(відповісти)
Kрабаt
2015-12-10 20:49:05

Знавав я Яворівського...але ще до його головування....коли Мушкетик головував. Мушкетика теж знав...Приємний такий дідусь був...беззлобний...АП при Яворівському директор ОБТ Толік Ячмєньов примудрився здати приміщення БТ для останньої всесоюзної стрєлки ЗВЗ...Отака то СПУ))

 

(відповісти)
Юрій Карапетян
2015-12-11 04:26:51

Ну от після Яворівського була якась пристаріла панночка, може, одразу, а може, через одного.

(відповісти)
Юрій Карапетян
2015-12-11 04:30:00

Господи, оце читаю, і згадую, колись 3 тис. грн. це були такі гроші!

(відповісти)
Андрій Мирохович
2015-12-11 09:02:29

були часи на україні

 

(відповісти)
Lad Yasen
2015-12-09 18:56:32

Фу, а я вже цілу детективну історію вигадав через оцю вашу абревіатуру СПУ) То це Спілка письменників, а я подумав, що соцпартія! І коли прочитав "обличчям зі смертельно-білим макіяжем, як у нової голови СПУ", то подумав про покійну Валентину Семенюк. Думаю, ну звідки автор знав тоді про її швидку кончину? Та потім згадав, що вона так і не стала головою партії, хоча висувалася. Тому й запитав, бо сам цю загадку розгадати не зміг))

(відповісти)
Юрій Карапетян
2015-12-09 19:34:08

так, я оце зараз коли переглядав то теж спочатку подумав про соцпартію, аж потім згадав, що йшлося про спілку письменників

(відповісти)
Mr. Grey
2015-12-14 08:32:25

Я, одного разу зайшовши у маршрутку і почувши бандитський шансон, запропонував водію змінити тематику прокручуваних пісень, він не послухав, але звук скрутив так, що чув лише він сам

(відповісти)
Андрій Мирохович
2015-12-14 09:42:49

візьми за це пряника з полички

(відповісти)
Mr. Grey
2015-12-14 09:50:31

:)

(відповісти)
Андрій Мирохович
2015-12-14 09:44:21

завжди діставало, коли патосні інтилігенти розповідають про такі побутові речі. мені якось пофіг. мене весільні пісні зайобують.

(відповісти)
Mr. Grey
2015-12-14 09:51:37

патосніші за пам'ятники Шевченку і Бандері, разом узяті? ))

(відповісти)
Андрій Мирохович
2015-12-14 09:55:08

тепер до них ще можна памятник митрополиту андрею долучити

(відповісти)
Mr. Grey
2015-12-14 09:59:18

:)))

(відповісти)
Юрій Карапетян
2015-12-14 18:14:48

гацедрало)

(відповісти)
( написати коментар )