Altenheim (притулок для старих)
Спочатку все це здавалося звірствами:
вони доживають до віку гнилого розтину -
їх заморожують на якесь дурнувате тривання
Діти приходять системно з візитами –
вивозять їх на візочках,
усміхаються надто чемно…
(ні-ні! ну що ви?? як можна?!)
ніхто не з них не скаже: «А здохло б ти, стерво!»
вони ж – рафінад (просто – «Süße»)
шпаціруємо разом, по спільній доріжці
я – із маленькою донечкою…
а ВОНИ – із пристаркуватими кіндерами
Здибаємось
від теми про гарну погоду мене уже верне,
як і верне від запаху дохлих,
скоцюрблених квітів,
що в‘їдаються в нігті старим
як непотріб
мене катували недовго, раптово зірвався вітер -
і капелюшок моєї доні полетів-полетів у повітрі
мале – засміялось
старе – розплакалось
сивий кіндер - знітився…
це ж уперше погодні умови
роздягли наші душі до ниточки
- я хочу померти, Олафе!
як людина, що має свій дім, дітей,
і трішки землі ще від власного батька…
- моя фрау тебе ненавидить, Vater!
- …я хочу померти під дахом дерева,
що пам‘ятає мене ще юним,
я хочу туди, де «Heim…»,
я хочу померти тілом,
якому немає спокою, яке
вже розклалось на рештки!
ну, послухай, ці люди…
та ж двічі вертали мене
з дороги, якою пішли мої предки!
він плакав дитинно, чи, може, по-старчеськи…
просто по-людськи. Сивий кіндер більше
не нітився. Він спитав, чи я маю серветки
паперові (стерильні) щоби сльози старому втерти
Ну то до біса! та зітри ж йому сльози руками,
кіндере, він же твій батько… Зажди!
І навіть вагон серветок не врятує від каменю,
що перемеле на коливо старечі його кістки -
Та ж він просить твоєї руки!..
ці білі серветки… вони також мали бажання
полетіти за вітром. Бо торкатися не захотіли
обличчя старого діда, бо знали вони, лукаві,
що найсолодші створіння на світі – це… «діти»?
ми розійшлись
трохи не так, як завжди -
мої руки гріли віддані квіти,
ніби серце тремке у долонях чужих
захотіло секунди останні…
ЖИТИ
| Рейтинг | Оцінили |
|---|---|
| 0 |
2006-08-18 23:19:22
№2. [ !!!1 ]Тетянко, а вам бачу теж не спиться. Я чекаю дзвінка, тому ше й не сплю, а ви шо? Вірш файний, тільки старість чомусь не вабить. Є анегдот:
\"Біг розділяв роки серед живності. Людині дарував 30 літ. Вийшов чоловічок і думає: \"о, блін, тільки жити почнеш, а тут вмирати\".
За ним зайшов кінь. Бог дарував йому теж 30. Виходить. Чоловікзапитує:\"Ну як воно\"
каже лошак: \"Кепсько. Тут плуг за 10 набридає, а тут ще 20\"
-Ну то подаруй мені 20.
- забирай!
Потім зайшов пес. Теж 30.
Коли вийшов, каже чоловікові: \"Це ж на ціпку гавкати доведеться три десятки літ.\"
Забрав 20 і в нього чоловік.
Зайшла до Бога мавпа.
Чоловік, зрозуміло, почав хитрити. Каже, типу, ну шо тобі на деревах скільки робити? Відсудив і в неї 20.
Мораль: До 30 живемо більш менш як люди.
До 50 ніби коні - пахати треба.
До 70 ніби собака: гавкати може, але вже не вкусе.
А до 90... Мавпа мавпою.
Отак то воно, Тетянко.