Уламки

Себе шукаю

У країні Задзеркалля.

Знайти не можу.

Там хтось чужий із темного провалля

Зовсім не схожий

На мене зиркає так дивно і вороже.

Себе шукаю.

Тут мене немає.

І вже не буде.

Моя душа тут спокою не знає -

Тут грішні люди,

На цій землі обману і облуди.

Себе шукаю.

Он небесні злети.

Мені там вільно.

Там стільки світла, взятого в букети

Горить повільно.

Та не мені з птахами жити спільно.

Себе шукаю

У просторах моря.

Мені там тихо.

У ніжних хвилях, там немає горя.

Немає лиха.

Та я не риба - жити і не дихати...

***

Герої - завжди у путі. Героїв путь тяжка.

Я - не герой. Нема меча. Нема вказівника.

Нема коня. На своїх двох. Під п`ятами - вогонь.

Ковтаю пил. Нема плаща. Дорога - Бог боронь.

Сто роздоріж. Немає мап. А ну, куди звернеш?

Підеш ліворуч - пропадеш. Праворуч - пропадеш.

Іду. Бреду. То зійде день. То западе пітьма.

Немає вірного путі. Супутника нема.

Нема ні двору, ні корчми. Ні де перепочить.

Іду. Бреду. Ковтаю пил. І навіть пил болить.

Я вже сто сорок пар чобіт стоптала на шляхах,

Сто сорок посохів міцних зламалося в руках.

Вже стільки пройдено стежок! А скільки ще лежить!

Іду. Бреду. За кроком крок. І навіть крок болить.

Сто сорок тисяч перехресть розшарпують всебіч.

Сто сорок тисяч роздоріж іще готує ніч.

Куди іти? Який мій шлях? Якою із стежин?

Є сотні тисяч манівців, а мій - лише один.

Іду. Бреду. Куди? Куди? Нема вказівника.

І роблю вибір кожну мить, і кожна мить гірка.

Іду. Бреду. За кроком крок. Героїв путь тяжка.

Я - не герой. Іду вперед. Я просто не така...

***

А білі магнолії будуть цвісти.

Цвісти і чекати. Чекати предтечу.

І я би узяла їх смуток на плечі,

Та свого не можу ніяк донести.

Бо я вже втомилась. Від криків. Гонитви.

Втомилась чекати. І долю прясти.

А білі магнолії будуть цвісти.

Я кращої в світі не знаю молитви.