На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Жартівлива казка з неморальним ухилом (багато тексту)

Фома Пугаляк, 27.12.2012 року



Не скажу в якому краї

Жив був цар, ім’я не знаю,

Мав доньку, - зальотна птиця,

Тільки-от була впириця,

Щойно прийде глупа ніч

Цар з царицею на піч,

А дівча, знай, робить діло, -

Душить хлопців, кров п’є сміло.

За такі ганебні справи

Гнівить люд, жада розправи

Щоб єдина його донька

Не зносила головоньку.

Цар любив свою кровинку,

Батько, звісно, половинку

Царства тому обіцяв

Хто б її полікував.

***

Був Філософ в стольнім граді,

Владний муж при їхній Раді,

З містечкових, не простак,

Хвіст крутити був мастак,

Чорне білим обізвати,

І про боже розказати,

Вмів і знав знімати вроки,

Відновити в тілі соки,

Хіть мав до чужого трону,

Йде до батюшки з поклоном.

Каже: - Царю, знаю точно,

Гріх родинний то порочний,

Ще від діда мосць цариці,

Що донька твоя впириця.

Треба, - каже, - ритуали,

Проводити, щоб відпали

Роги в доні і душа,

Чорту кинути гроша.

Я то вмію, знаю, хочу,

Поведи до свої доці.

Цар зрадів, обняв кумира,

Дає злато, ладан, миро,

Лиш би доню врятувати,

То було б державі свято.

Той Філософ вина ликнув,

Пообідав смачно, гикнув,

До впириці йде відважно,

Аж сіяє, кроком важним.

Тут дівча зарум’янилось,

Підморгнуло гарно й мило,

Не збрехать, гарна дівиця,

Все при ній і круглолиця,

Тільки от сумна, їй-Богу,

Бо до дідька аж самого

Приготована дорога.

Привітався той з порога,

Запитав про те, про се,

Сів край ложа і несе,

Про погоду, гроші, пиво,

Забобони нещасливі,

Так провадив довгі речі,

Гульк, надворі сивий вечір,

Дівка трохи вже не виє,

А Філософ своє шиє,

Теревенить не змовкає,

А впириця не чекає, -

В’язи скручує на раз

Тіло тягне під матрац.

***

Другим був Поет відомий,

Пив чорнило і потому,

Так виводив вірш тужливий,

Що дівчата часом мліли,

Вмів гекзаметром попасти

В серце по-жіночій части,

А поему як нашкрябав,

То душила інших жаба,

Так красиво знав повісти,

Щоб в компанію залізти.

Вже й легендами обріс,

Всі казали «чуйний ніс»,

Але тут перехвалили,

Мав нещастя впасти в милість,

Бо схотів себе піднести,

І почав цареві плести:

- Слово моє, царю, сильне,

Скрізь, куди воно долине,

Всюди розворушить душу

І сказати, певно мушу,

Вже не раз віршем ратунок

Приносив. І був трафунок,

Навіть рондлем воскрешав.

Цар подумав і сказав:

- Чув, великий ти піїта,

І як вийдеш живий звідти,

То клянуся, що повік

Будеш знатний чоловік.

Посміхнувсь й повів відразу

До впириці віршомаза.

Дочка двері відчинила,

Привіталася, крутилась,

Червоніла наче рак,

А поет їй сяк та так,

Про чудесні руки, очі,

Про красу її дівочу,

Плечі – то є сни мої,

Так рубав він рубаї.

Тут й Венера б зашарілась,

Але коли сонце всілось

З’їла хлопа як котлету

Під зворушливі сонети.

***

Цар змарнів, як та полова,

Вже не вірить в силу слова,

Сльози тиснуть зсередини

Шкода марної дитини.

На призьбі сидить мов сич,

Ніц не чує, клич не клич.

І не втримався, заплакав

Тяжко буть впириці татом,

Голосив, плачі як з рогу

Долунали аж до стогу

Де Пияк з похмілля, значить,

Від нечуваного плачу

Пробудився. Хтів попити,

Тіло тлінне змолодити,

Заодно розвеселити,

Хто-зна, може похмелитись.

Стогне як ковальський міх

Цар хіба ж то людям сміх?

Неборака поклонився,

З глечика води напився

Запитав чого і як.

Цар повів. На те Пияк

Посміхнувся і прорік:

- Хоч малий у мене вік,

Та не раз вже із чортами,

Мавками, лісовиками

Мав я справу, хоч не гоже,

Так казати, вибач, Боже,

Бачу їх коли нап’юся,

Якщо ж зараз похмелюся,

То поможу зняти чари,

Зупинити людські свари.

Цар не став чекати манни,

Скочив в хату і на ґанок

Вишняку приніс, сніданок,

Хліба житнього буханок,

Венгерського сала шпік,

Щедрий, добрий чоловік.

Цар і сам любив щось втяти,

Поснідали, потім в хату

Перенесли ті фестини,

Вже жартують, пісня лине,

Так засиділись до ночі,

Темно стало, ловить очі,

Каже хлопець: - Вже пора

Вигнати з доні впира,

Покажіть її світилицю,

Цар вже спав, на те цариця,

Похрестила парубійка

І змахнула сльозу тільки,

Шкода хлопця, тільки вус

Затемнився, а вже мус

На той світ смолу гарячу

Пити. Але хлоп не плаче,

Обіцянка, радість, звісно,

Але в грудях страху тісно,

Тож обнявши паніматку,

Так сказав: - На латці латка,

Все що з мене можна взяти,

Тож ведіть до доні хати.

А царівна в тому часі

Пила каву на терасі,

Та й не чула, що хлопчина

Через двері не зачинені

Хитким кроком завітав,

Ззаду підійшов, обняв

За стрункий тендітний стан

Стрепенулась мов кажан

На запаленім горищі,

Хлопець веде руку вище,

В неї показались зуби,

А Пияк цілує в губи,

Вона пазурі пускає,

Він – ще дужче обнімає.

Так боролись аж до ранку,

І як півень на світанку

Кукурікнув третій раз

Минув в дівки страшний сказ.

Ви, мабуть, вже здогадались –

Згодом молоді побрались,

Жили добре і без сварок,

Словом, як у смальці шкварок.

Мабуть варто дати вислід:

Всі вірші, великі мислі

Знати – то не запорука трону,

Ліпше знати ерозони.

Читати коментарі (8)
Рейтинг Оцінили Переглянули
7 Сонце Місяць , Роман Миронов , Микола Нечета , Neti-Tel , Дмитро Куліков , Hippie , slavchyk. 785
( написати коментар )
Сонце Місяць
2012-12-27 19:35:23

"Але й в душі страху тісно" найдивніш прозвучало..

а взагалі дуже навіть вправно, хм

 

може /ну хто я такий щоби оце щось патякати

як на подібні опуси геть неспроможній

але раптом - дуже теоретично нмд/

 

можливий недолік все таки у тім, що бракує тих ймень

бо ніби персонажі таким чином трохи надто умовні, що

все-таки знижує ефект, бо не запам*ятовується

достеменно такий-то характер, звуть так-то, із такими-то

крилатими словами, тобто, мало шансів

увійти в історію, яка пишеться все-таки іменами

а не архетипичними фігурами, хоч і не без них

звісно

 

 

 

(відповісти)
Фома Пугаляк
2012-12-27 23:59:55

виправдовувати себе чи стверджувати, що ось там десь істина закопана не можу - то так, задля розваги, імітація.

"в душі страху тісно". тут годиться коротке пояснення. колись відбилося від вух, що страх - це мужність, яка не помістилася в серці і оселилася в шлунку. оскільки точного формулювання не пам'ятаю і знайти не можу, то так лише, вибачте на слові, приперднув.

стосовно імен. втримався від слабкості давати імена, оскільки варіянтів два і обидва не зовсім. написати відоме дійсне прізвище чи ім'я означає накинути тінь і нав'язати читачеві додаткові думки. а вигадувати прізвища на зразок "Поетенко" чи "Мудрич" ознака поганого тону, як на мене.

втім, згідний з зауваженнями. дякую.

(відповісти)
Сонце Місяць
2012-12-28 02:47:19

та жодної миті не зауваження, то чистої води "а поговорить")

 

"в душі страху тісно" - там у ритмі звучить як "в дУші"

тому викликає захоплення.. принаймні в мене

(відповісти)
Фома Пугаляк
2012-12-28 10:02:50

виправив, щоб часом асфіксія не хапнула від захоплення)

про що тут говорити - претендувати на вічність можу в інших галузях, наразі нема потреби в героїзації.

про архетип. навіщо ускладнювати?

(відповісти)
Neti-Tel
2012-12-28 08:52:43

Солідна робота, чудовий гумор, розсмішили зранку :)

ще б порадила вам трохи попідрівнювати наголоси,

бо вони часто нелітературні (дОнька, наприклад),

і через те, що весь вірш витриманий в хореї,

часто наголоси падають не так, як нормально звучать слова,

(наприклад, дАє злато, хИтким кроком),

але то все деталі, все можна підшліфувати,

пишіть ще :)

(відповісти)
Фома Пугаляк
2012-12-28 10:05:01

якщо ваша ласка, прошу допомогти в виправленні, себе перевіряти важко.

(відповісти)
Neti-Tel
2012-12-28 10:12:11

я спробую :) але зараз завалена роботою,

то не зможу все відразу,

хіба потрохи – як будуть ідеї, писатиму :)

(відповісти)
Фома Пугаляк
2012-12-28 13:51:35

вдячний наперед)

(відповісти)
( написати коментар )